Академія муніципального управління

Кафедра економіки

ЗАТВЕРДЖЕНО

Проректор з науково-педагогічної роботи

________________________ Т.В. Іванова

„___” ______________ 2010 р.

РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

Дисципліна: Інституціональна економіка

для напрямів:

6.030504 „Економіка підприємства”,

6.030508 „Фінанси і кредит”,

6.030509 „Облік і аудит”,

6.030601 „Менеджмент”

(денна та заочна форма навчання)

УХВАЛЕНО

На засіданні кафедри економіки

Протокол № 10 від 13.05.2010

Завідувач кафедри __________ О.Оболенський

ПОГОДЖЕНО

Зав. навчально-

методичним відділом ______ Л.Ю. Бородінова

Київ – 2010

Укладач:

О.Оболенський зав. кафедри економіки, д.е.н., проф

В. Зінченко, ст. викл. кафедри економіки

Рецензент: Бодров В.Г., д.е.н., проф., завідувач кафедри економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України

Програму обговорено і схвалено на засіданні кафедри економіки, протокол № від 2010 р.

Завідувач кафедри економіки О.Оболенський

Зміст робочої навчальної програми:

	Вступ	с. 4
1.	Тематичний план дисципліни	с. 8
2.	Зміст дисципліни за темами	с. 12
3.	Плани лекцій	с. 14
4.	Плани семінарських занять	с. 16
5.	Самостійна робота студентів	с. 19
6.	Індивідуально-консультативна робота	с. 25
7.	Методика активізації процесу навчання	с. 31
8.	Система поточного та підсумкового контролю знань	с. 32
9.	Перелік питань до іспиту та заліку	с. 33
10.	Рекомендована література	с. 34

ВСТУП

Інституціональна економіка є однією з найсучасніших течій наукової думки, що зробила значні успіхи в просуванні своїх теоретичних конструкцій, ідей і аналітичних інструментів. Виникнувши як критика неокласичної ортодоксії, неоінституціоналізм з часом сам став фактично частиною неокласики. В даний час більшість наукових видань приділяють велике місце публікаціям в руслі теорій інституціональної економіки.

Підготовка нової навчальної дисципліни “Інституціональна економіка” обумовлена тим, що становлення ефективних ринкових інститутів є важливим аспектом успішного розвитку національної економіки. Економічні реформи, що проводяться в Україні за роки незалежності, показали, що ринкова модель вимагає, перш за все, становлення принципово нового інституційного середовища як в господарській, так і в соціально-політичній сферах.

Новизна навчальної дисципліни „Інституціональна економіка” визначається тим, що в нім вперше розглядаються наступні змістовні і методичні аспекти:

· Періодизація розвитку інституційною і неоинституциональной теорій представлена з прив'язкою до реального перебування розвитку національних економік окремих країн і світового господарства на певному історичному етапі;

· Представлений аналіз зв'язку методології інституційної теорії з потребами господарської практики;

· Можливості застосування інституційних інструментів аналізу розглянуті з урахуванням методологічних можливостей традиційних економічних теорій, що належать до mainstream;

· У процесі вивчення курсу студенти вирішують практичні завдання, що вимагають кількісних розрахунків;

· Окремі аспекти курсу вимагають від студентів самостійної науково-дослідної роботи з елементами творчого пошуку.

Актуальність дисципліни „Інституціональна економіка” полягає в тому, що існуючі загальноосвітні навчальні посібники і підручники, що видавалися в Україні мають ознайомлювальний інформативний характер і не дозволяють студентам оволодіти практичними навичками і прийомами використання інституціональної та неоінституціональної теорій в аналізі економічних об'єктів і явищ.

Відсутність теоретично обґрунтованого підходу до проведення економічної політики приводить до формування системи інституціональних пасток, що істотно знижують ефективність господарської діяльності. У зв'язку з цим вивчення і узагальнення апарату інституціональної економіки в області економічного аналізу має велике практичне значення.

Дисципліна „Інституціональна економіка” є предметно-визначеною та повною: у кожному розділі перераховуються найбільш важливі проблеми, по кожному розділу розбираються всі необхідні категорії. Дисципліна „Інституціональна економіка” припускає перехід від описового викладу матеріалу до аналітичного, використання дедуктивних висновків.

Теоретичний матеріал дисципліни „Інституціональна економіка” закріплюється на семінарських заняттях (на круглих столах), в ході яких студенти набувають навичок самостійної постановки проблем і їх вирішення методами інституціонального аналізу на основі вивчення широкого хрестоматійного матеріалу, зокрема англійською мовою.

Згідно методології науки, висунутою Імре Лакатосом[1], парадигма теоретичних засад інституціональної економіки (“жорстке ядро”) та “захисний пояс” полягають у наступному:

Жорстке ядро:

1) стабільні переваги;

2) раціональний вибір (поведінка, що максимізувала);

3) рівновага на ринку і загальна рівновага на всіх ринках.

Захисний пояс:

1) права власності залишаються незмінними і чітко визначеними;

2) інформація є абсолютно доступною і повною;

3) індивіди задовольняють свої потреби за допомогою обміну, який відбувається без витрат, з урахуванням первинного розподілу.

Дослідницька програма за Лакатосом, залишаючи в недоторканності жорстке ядро, повинна бути спрямована на те, щоб прояснювати, розвивати існуюче або висувати нові допоміжні гіпотези, які утворюють захисний пояс навколо цього ядра.

Якщо видозмінюється жорстке ядро, то теорія замінюється новою теорією зі своєю власною дослідницькою програмою.

Предмет вивчення інституціональною економікою найкраще визначив один із засновників неоінституціоналізму Р. Коуз: „Економісти мають наступний предмет досліджень: ми вивчаємо, як працює економічна система, система, в якій ми отримуємо і витрачаємо наші доходи. Добробут людського суспільства залежить від достатку товарів і послуг, а це, у свою чергу, залежить від продуктивності економічної системи. Адам Сміт пояснив, що продуктивність економічної системи залежить від спеціалізації (він назвав це розподілом праці), але спеціалізація можлива тільки в тому випадку, якщо існує обмін, – і чим нижче за витрачання обміну (трансакційні витрати, якщо бажаєте), тим більше буде спеціалізація, і тим вище продуктивність системи. Але витрати обміну залежать від інститутів, які існують в країні: від її системи права, політичної системи, соціальної системи, системи освіти, культури і так далі. Фактично, це ті інститути, які управляють економічною системою, і саме вони представляють інтерес для економістів, які вивчають “інституціональну економіку”[2].

У даний час ідеї концепції неоінституціоналізму лежать в основі багатьох напрямів економічного знання. Необхідно зробити важливе зауваження, що поділ на різні теорії, напрями в межах неоінституціоналізму часто умовні і не носять абсолютного характеру. Багатьох економістів з однаковим успіхом можна віднести і до неокласиків, і до інституціоналістів.

Немає чітких меж і усередині самої інституціональної теорії. Якщо узяти будь-який її напрям, наприклад, теорію прав власності, то багато робіт можна віднести одночасно і до неоінституціоналізму, і до економіки і права (Law and Economics), і до еволюційної економіки. Тому можна зробити висновок про те, що всі класифікації мають швидше навчальний характер і мало допомагають зрозуміти суть інституціонального підходу в економіці.