Соціальні процеси та їх класифікація

Значні соціальні зміни в суспільстві відбуваються внаслідок спільних односпрямованих і взаємоузгоджених дій людей, які беруть участь у всіх соціальних процесах.

Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальні зміни в суспільстві відбуваються не самі по собі (деперсеналізовано), а в результаті цілеспрямованої діяльності людей, котра складається із окремих соціальних дій та взаємодій, що характеризуються спорідненістю та односпрямованістю.

Кожний соціальний процес складається з кількох стадій, які різняться за змістом та механізмами, які і визначають його характер, спрямованість, темпи. Характеризуючи соціальні процеси, треба враховувати і такі ознаки, як: стадійність, фазність, етапність (наприклад, процеси соціалізації охоплюють такі етапи життєвого шляху, як дитинство, юність, зрілість, старість). Не менш складну структуру мають і процеси, які відображають різні параметри колективів, соціальних інститутів та інших соціальних утворень (кожний колектив, організація, чи то інститут проходить етап формування, розвитку, розквіту, занепаду, розпаду).

Однією з умов типологізації соціальних процесів є з'ясування базових критеріїв класифікації. Один із таких критеріїв класифікації соціальних процесів – ступень їх загальності. З огляду на це розрізняють глобальні (процеси економічних, демографічних, національно-визвольних рухів і т. ін.), загальні, особливі (процеси урбанізації, адаптації, стабілізації) та окремі соціальні процеси.

Залежно від системи, де ці процеси проходять, їх можна поділити так:

внутрішньоособистісні (наприклад, процес самоосвіти);

процеси, які проходять між двома особами;

між особою та групою;

процеси, які змінюють організацію і внутрішню структуру спільності;

процеси, які змінюють відносини між двома групами (спільностями).

Якщо в будь-якій системі виникають будь-які нові складові елементи або зникають старі відносини, то ми говоримо, що ця система підпорядковується зміні. Якщо зміни, які проходять в якійсь системі, призводять до диференціації із збагаченням складових елементів і існуючих між ними відносин, то ми говоримо, що ця система розвивається. А коли зміни призводять до зменшення складових елементів і існуючих між ними зв'язків, то система регресує. Якщо розвиток, який відбувається у будь-якій системі, наближає її до певного ідеалу, оціненого позитивно, то ми говоримо, що цей розвиток є прогресом. Це такий тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого.

За формами розвитку соціальні процеси поділяються на такі види:

спрямовані процеси. Мають певну мету або тенденцію в своєму розвитку. Наприклад, процес створення єдиного європейського освітнього і наукового простору (Болонський процес), процес глобалізації;

неспрямовані процеси. Випадкові, хаотичні, непередбачувані (дії збудженого натовпу, емоційні сімейні конфлікти);

зворотні процеси. Призводять до певних змін у системі (часто радикальних), але потім відбувається повернення до попереднього її стану (гіперінфляція, посилення девіантної поведінки людей в період економічної кризи);

незворотні процеси. Характеризуються незворотністю змін (старіння людини);

лінійні процеси. Охоплюють поступові, безперервні висхідні або низхідні зміни в системі;

циклічні процеси. Періодичні повторення основного змісту певних фаз розвитку системи (процес економічного піднесення в країні змінюється спадом, потім настає чергове оздоровлення економіки).

Із усієї багатомірності соціальних процесів також можна виділити наступні різновиди:

кооперація (співробітництво) – узгодження дії і досягнення спільних цілей; для кооперації необхідні такі елементи поведінки, як взаєморозуміння, встановлення правил співробітництва, узгодженість дій;

суперництво – протилежність інтересів або на базі прагнень до задоволення однакових інтересів за допомогою тих засобів, якими керуються інші особи (суперники); сюди відносять і конкуренцію – боротьбу між індивідами, групами або суспільствами за володіння цінностями;

пристосування – прийняття індивідом або групою культурних норм, цінностей, еталонів дій нового середовища, коли норми та цінності, засвоєні в попередньому середовищі, не ведуть до задоволення потреб.

Всі розглянуті процеси тісно пов'язані між собою і завжди протікають одночасно, створюючи таким чином можливості для розвитку змін у суспільстві. Теоретичний аналіз і конкретне вивчення соціальних процесів – один із важливих напрямів соціологічної діяльності.

8.3. Соціально трудові процеси (адаптація, соціально-трудова мобільність та ін.)

Найважливішим різновидом соціальних процесів виступають соціально-трудові процеси.

Соціально-трудові процеси – це різновид соціальних змін, що полягають в послідовній зміні станів соціальних систем і об'єктів; акти, серії взаємодій між людьми і соціальними групами, результатом яких стають зміни у відносинах між індивідами, соціальними групами, а також зміни в їх відношенні до праці.

Типи соціально-трудових процесів:

інтеграційні і дезінтеграційні (співпраця, суперництво, конфлікти);

процеси соціальної мобільності (соціальна адаптація, соціальні переміщення);

ціннісно-орієнтаційні процеси (формування цінностей і норм);

процеси соціального управління.

Відповідно до цілей і завдань у трудовому колективі складаються свої соціальні цінності та норми, формуються вимоги до рівня освіти, кваліфікації, індивідуальних характеристик працівника. Водночас людина, яка вступає до нього, має власні життєві цілі, потреби, цінності, стандарти поведінки тощо, висуває зустрічні вимоги щодо характеру, організації, умов, оплати праці, можливостей професійного зростання. У процесі трудової діяльності й відбувається взаємодія працівника і колективу, їх адаптація – пристосування одне до одного.

Трудова адаптація (лат. Adaptatio - пристосовую) – соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості й трудового середовища.

Вона сприяє стабільності, згуртованості колективу, створенню в ньому умов для самовияву і самореалізації особистості, розвитку її творчих нахилів, соціалізації молоді. Найхарактернішими її видами є:

фізіологічна адаптація. Вона полягає у пристосуванні працівника до організаційних (змінність, розпорядок) і санітарно-гігієнічних умов праці;

професійна адаптація. Виявляється ця адаптація в оволодінні фаховими вміннями та навичками, формуванні професійно необхідних якостей, розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії. Головним показником професійної адаптації є швидкість та якість освоєння працівником своєї спеціальності;

соціально-психологічна адаптація. Суть її – у знайомстві працівника з членами колективу, особливостями міжособистісних стосунків, засвоєнні традицій і цінностей, вимог колективу. Показниками її є встановлення позитивних взаємин з колегами, керівництвом тощо.

Важливою характеристикою трудового процесу є трудова мобільність, яка є одним із видів соціальної мобільності.

Трудова мобільність (лат. - рухливий) – переміщення працівника, пов'язані зі змінами його становища в системі суспільного поділу праці (місця роботи, професії, виду зайнятості тощо).

Суспільна роль трудової мобільності реалізується в економічній, соціальній і соціально-психологічній функціях.

Трудову мобільність класифікують за такими критеріями:

за змістом: професійно-кваліфікаційна, міжпрофесійна, галузева, міжгалузева, територіальна, міжорганізаційна, внутріорганізаційна;

за суб'єктом (носієм): групова, індивідуальна;

за наявністю: потенційна і реальна;

за волевиявленням: вимушена і бажана;

за соціальною спрямованістю: доцільна і недоцільна;

за формою: організаційна і стихійна;

за характеристикою професійно-трудових змін: міжпоколінна, внутріпоколінна;

за наявністю (відсутністю) змін у соціальному статусі мобільної особи: горизонтальна і вертикальна;

за кількістю етапів, які доводиться долати для досягнення цілей у праці і зайнятості: разова і перманентна.

Чинниками трудової мобільності є об'єктивні і суб'єктивні причини, які зумовлюють переміщення, змушують до них чи перешкоджають їм. Наприклад, вона може відбуватися під впливом соціально-економічних чинників: криз у певній сфері зайнятості, обставин, що обіцяють вищі доходи, певні матеріальні вигоди тощо. Впливають на трудову мобільність також освіта, вік, стаж роботи, сімейний стан, професійно-трудова самооцінка, інформованість, ставлення до роботи, колективу.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

Що спільного і відмінного між поняттями “соціальні зміни”, “соціальний розвиток”, “соціальний прогрес”?

Соціальні зміни і яка їх роль в розвитку суспільства?

Опір людей всьому новому – це їх природна якість (властивість) чи ні?

Що таке соціальні рухи? Які причини їх виникнення та стадії розвитку?

Які основні типи соціальних рухів актуальні для сучасного світу?

Яка роль соціальних процесів у суспільстві?

У чому полягають відмінності між процесами пристосування та співробітництва?

Які різновиди соціально-трудових процесів ви знаєте?

ТЕМА 9. СОЦІАЛЬНІ КОНФЛІКТИ: СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ, ТИПОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ