Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
План
І. Поряд з предметом, властивим будь-якій науковій чи навчальній дисципліні, теорія держави і права має також і властивий їй метод, який знаходиться у тісному взаємозв’язку з предметом.
Метод держави і права являє собою прийом чи спосіб вивчення реальної дійсності та отримання об’єктивних знань про державу та право.
Значення методу:
- методологія це умова, без якої неможливе пізнання сутності державно-правових явищ, які мають складний протирічний характер;
- надає можливість виокремити та дослідити закономірності держави і права;
- це засіб зібрання та дослідження фактів, які складають предмет науки;
- це засіб узагальнення, певних рис чи ознак, які в сукупності виявляються як загальні закономірності, які потім конкретизуються галузевими дисциплінами;
- це засіб узагальнення практики, що враховує особливості предмету науки та відображається у свідомості суб’єкта;
- забезпечує приріст нових знань, поглиблення уявлень про властиві предмету закономірності;
- забезпечує процес переосмислення теоретичних ідей та положень, відхід від догматики та можливість осмислення права в декількох напрямках, підходах і контекстах;
- забезпечує вивчення держави і права не лише як наукових категорій, а і як реально існуючих категорій, що виробляються суспільством і націлені на регулювання суспільних відносин;
- це засіб дослідження, що має власну структуру, яку складають поняття і категорії, пояснення, мову науки та наукові теорії;
- це засіб забезпечення поєднання науки і практики, оскільки об’єктивність знань призводить до творчого використання державних і правових інститутів;
- це засіб забезпечення системи знань про державу і право;
- це засіб передачі наукової інформації в системі наук шляхом конкретизації загальних закономірностей галузевими науками та синтезу галузевих та синтезу галузевих знань у певні узагальнення і висновки;
- це засіб формування і обґрунтування можливих шляхів розвитку держави і права, подолання соціально-політичної напруги, соціальних конфліктів та криз.
Таким чином методологія є важливим засобом наукової діяльності, що має важливе практичне і теоретичне значення.
ІІ. Сутність держави як суспільного явища являє собою багатогранну категорію, яка складається з різноманітних взаємопов’язаних внутрішніх та зовнішніх сторін, які надають державі якісну визначеність універсального засобу управління. Розкрити сутність держави означає виявити головне, визначальне, те, що обумовлює об’єктивну необхідність держави.
В історії суспільної думки існували різні підходи до аналізу сутності держави, які відображають методологію її дослідження. В сучасній науці склалось 7 підходів до аналізу сутності права.
- теологічний підхід розглядає державу як встановлене Богом явище. Цей підхід засновується на метафізичному методі характеристики сталості держави як божественного явища.
- класичний підхід характеризує державу як засіб силового тиску на населення. Основним методом є матеріалістична діалектика.
- юридичний підхід аналізує державу з позицій сукупності ознак як юридичної категорії (метод формалізаційний, системний, функціональний).
- соціологічний підхід розглядає державу як юридичну персоніфікацію нації (народу), що реалізує соціальні функції (історичний, порівняльний, діалектичний метод).
- інформаційно - кібернетичний підхід аналізує державу як структуру, яка діє на основі системи зв’язків. Інформація вводиться до державних органів, після цього слідує прийняття рішень, які сприймаються населенням (функціональний, системно-структурний, інформаційний методи).
- загальнофілософський підхід розглядає державу як певне явище, що відрізняється від інших притаманними йому якостями (поєднання загальнофілософських методів).
- соціальний підхід забезпечує вивчення держави як засобу відображення інтересів певної соціальної групи (матеріалістичний, порівняльний методи).
ІІІ. Об’єктивною закономірністю сучасного світу є зростання ролі права в усіх основних сферах суспільства. Це пов’язано з ускладненням суспільних відносин, їх спеціалізацією, підвищенням значення інститутів демократії, посиленням ролі держави в забезпечення інтересів людини.
Все це обумовлює необхідність дослідження сутності права. Його методологічну основу складають аспекти визначення сутності права.
Гносеологічний аспект полягає у пізнанні права як важливої юридичної категорії.
Класово-вольовий аспект визначає право як засіб відображення класових інтересів, що визначаються матеріальними умовами суспільства.
Динамічний аспект забезпечує розмежування права та закону і розуміння права як виразу справедливості, як доцільного розподілу інтересів, як особливе психологічне переживання, упорядкованість суспільних відносин та як явище, яке постійно розвивається і вдосконалюється.
Важливого значення в аспекті визначення сутності права має його співвідношення з державою. Можливо виокремити 5 підходів до вирішення цього питання.
Аналізуючи зв'язок держави і права слід мати на увазі, що право є відносно самостійним по відношенню до держави, як і держава відносно самостійна стосовно права. Крім того, кожне з цих явищ характеризується власними закономірностями розвитку. Однак, вони не можуть функціонувати ізольовано і не спричиняють одне на одного взаємний вплив.
Юридичні науки теоретичного й історичного профілю
Теорія держави і права. Теорія держави і права — це фундаментальна загальнотеоретична юридична наука, що досліджує основні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, розробляє методологію, головні наукові поняття, категорії і теоретичні конструкції юриспруденції, здійснює методологічне забезпечення юриспруденції, забезпечує її взаємозв'язок з іншими науками. Теорія держави і права складається з теорії держави, теорії права і приватнонаукових теорій (теорії правових норм, правовідносин, механізму правового регулювання тощо).
Предмет теорії держави і права — основні закономірності виникнення, становлення, розвитку і функціонування держави, права, прав людини як цілісних соціальних інститутів, а також методологія юриспруденції. Предмет теорії держави і права досліджують з використанням парадигм, методологічних підходів і методів, як правило, вищих рівнів. Теорія держави і права безпосередньо пов'язана з гуманітарними науками (філософією,<політоло-гією, соціологією, психологією, історією), іншими юридичними теоретичними та історичними дисциплінами (історією вчень про державу і право, історією держави і права, філософією і соціологією права, порівняльним правознавством), більшістю нормативних і прикладних юридичних дисциплін, що використовують її теоретичні й методологічні висновки, а наукові результати останніх використовуються у загальнотеоретичних дослідженнях.
Наукові дослідження, проведені в межах теорії держави і права, мають теоретичний, методологічний, прогностичний і міждисциплінарний характер, їх результати призначені для застосування іншими юридичними дисциплінами, а також для використання як основних положень удосконалення правотворчості, правової практики і практики розбудови державності.
Філософія права. Філософія права — юридична і філософська дисципліни, що формують юридичний світогляд та охоплюють філософські принципи юридичної науки і правової практики, зокрема досліджують діалектичні, гносеологічні, логічні підходи до праворозуміння і методології юриспруденції. Філософія права є "молодоїр" самостійною,галуззю юриспруденції, але має давні традиції як галузь філософії. її витоки походять від софістів Стародавньої Греції, юристів Стародавнього Риму, а основні положення розроблено у працях Г. Гроція, Г.В.Ф. Гегеля, Дж. Остіна, Б.Н. Чичеріна та інших відомих мислителів і вчених — філософів і юристів.
Предмет філософії права як юридичної дисципліни — філософські аспекти, основи виникнення, розвитку і функціонування державно-правової реальності та юридичної науки. Філософія права використовує діалектичні, гносеологічні й логічні методи, адаптуючи їх до особливостей предмета дослідження.
Міждисциплінарні зв'язки філософії права поширюються на більшість гуманітарних і юридичних дисциплін, а її дослідження є базовими для юридичної науки і правової практики.
Історія вчень про державу і право. Історія вчень про державу і право — самостійна наукова дисципліна, що досліджує історію розвитку теоретичних знань (теорій, вчень, ідей, концепцій, доктрин) про державу і право з метою виявлення умов їх виникнення, опису змісту окремих вчень, зв'язків і відмінностей між ними, а також основних історичних закономірностей розвитку теоретичного юридичного знання.
Історія вчень про державу і право за своєю сутністю — це історія теорії держави і права, філософії, соціології і психології права. її предмет — різноманітні теорії, доктрини, концепції, ідеї, що існували й існують у світі, умови їх виникнення, розвитку і відмирання, втілення в життя, а також їх зміст.
До основних методів історії вчень про державу і право належать історичний і логічний, а також методи побудови й аналізу систем наукових юридичних знань. Історія вчень про державу і право пов'язана насамперед з іншими теоретичними й історичними дисциплінами, а також гуманітарними науками, проте її здобутки можуть використовуватися й у нормативних і прикладних юридичних дисциплінах.Результати досліджень, що проводяться в межах цієї дисципліни, мають безпосереднє значення для пояснення і визначення перспектив розвитку теоретичних й історичних юридичних дисциплін. Історія держави і права. Історія держави і права — історична юридична наукова дисципліна, що досліджує історію виникнення, розвитку держави і права, закономірності й особливості єдності та взаємозв'язку державних органів, правових інститутів конкретних держав у хронологічній послідовності. Історія держави і права об'єднує два відносно самостійних відгалуження — історію держави і права зарубіжних країн та історію держави і права України. Предмет історії держави і права — конкретно-історичні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави, права, їх інститутів. Методологія історії держави і права базується на історичному методі. Крім того, використовують порівняльно-історичний, інституціональний, структурний, герменевтичний, генетичний та інші методи і методологічні підходи юриспруденції та загальної історії. Результати досліджень історії держави і права мають наукове, методологічне і практичне значення, використовуються в багатьох юридичних дисциплінах.
Соціологія права. Соціологія права — це нова юридична дисципліна, що досліджує правову систему в зв'язку із соціальною практикою, економічними, політичними, організаційними, сімейними, демографічними, етнічними та іншими соціальними умовами її функціонування. Предмет соціології права — соціальна зумовленість і соціальна дія правової системи, її ефективність, або, іншими словами, суспільні відносини у сфері створення і функціонування правової системи. Методологію соціології права утворюють переважно конкретно-соціологічні методи. Результати наукових досліджень соціології права мають як теоретичну, так і прикладну спрямованість. Теоретичні дослідження проводять з метою розробки понятійного апарату соціології права, створення теорій "середнього рівня", що займають проміжне місце між теоретичними конструкціями теорії держави і права та емпіричними дослідженнями соціальної зумовленості правової системи, а практичні — вивчають за допомогою опитувань, інтерв'ю, масового спостереження та інших конкретно-соціологічних методів якісні й кількісні характеристики правосвідомості, правових установок, стан законності та інших проявів права безпосередньо в житті різноманітних великих соціальних груп. Соціологія права пов'язана з теорією держави і права, соціологією, філософією і філософією права, соціальною психологією і юридичною психологією, кримінологією, політологією та іншими гуманітарними і юридичними дисциплінами.
Порівняльне правознавство (юридична компаративістика). Порівняльне правознавство — це юридична наукова дисципліна, що активно розвивається останнім часом, у межах якої проводять аналітичні зіставлення різноманітних національних правових систем, з метою виявлення їх спільних і відмінних властивостей, закономірностей виникнення і розвитку. Порівняльне правознавство розробляє механізми і процедури сприйняття національними правовими системами досвіду правового розвитку інших країн. До предмета порівняльного правознавства належать спільні й відмінні властивості національних правових систем, міжнародного права і правових систем міждержавних об' єднань. Основу методології становлять порівняльно-правовий підхід та інші методи юридичної науки. У сучасних умовах інтеграції, уніфікації і зближення національних правових систем різних країн, а також зближення і взаємопроникнення міжнародного права, правових систем міждержавних об'єднань і внутрішнього права результати порівняльно-правових досліджень мають теоретичну і практичну значущість, дають можливість виявляти закономірності світового правового розвитку і на цій основі визначати шляхи розвитку внутрішнього права. Порівняльне правознавство в методологічному плані пов'язане з такими гуманітарними дисциплінами, як порівняльна педагогіка, порівняльна біологія, порівняльні психологія і соціологія, а також із багатьма теоретичними, історичними, нормативними і прикладними юридичними дисциплінами.
Галузеві або нормативні юридичні наукові дисципліни
Наука конституційного права. Наука конституційного права — одна з основних нормативних юридичних дисциплін, що досліджує правове закріплення основ суспільного і державного устрою, становища особистості та інших соціальних суб'єктів у суспільній і державній структурах. Наука конституційного права об'єднує два головних відгалуження — науку конституційного права України і науку конституційного права зарубіжних країн.
Предмет науки конституційного права — це основи суспільного державного устрою, становища особистості та інших суб'єктів у цих системах, процеси і форми правового закріплення їх, джерела конституційного права, практика його реалізації.
Методологія науки конституційного права включає гуманістичний, інституціональний, структурні, функціональні, системний та інші підходи, загально- й приватнонаукові методи юриспруденції; найбільш широко використовують теоретико-юридичний і спеціально-юридичний методи. Особливе становище науки конституційного права в системі юридичних наук зумовлено значенням конституційного права як галузі права і консти-тупії як основного закону в системі законодавства, оскільки норми конституційного права визначальні для всіх інших галузей права., Результати досліджень науки конституційного права використовуються як теоретичними й історичними, так і всіма нормативними і прикладними юридичними і прикладними дисциплінами у процесі удосконалення законодавчого проце су, державного будівництва, формування місцевого самоврядування, захиступрав і свобод суб'єктів права.
Наука адміністративного права. Наука адміністративного права — галузева юридична дисципліна, що вивчає управлінські відносини у сфері діяльності органів державної виконавчої влади, внутрішньоорганізаційній діяльності інших державних органів, у процесі здійснення певними громадськими організаціями і їх органами делегованих їм державою владних повноважень, джерела адміністративного права, практику реалізації адміністративного законодавства відповідними суб'єктами.
Предметом науки адміністративного права є відносини, що виникають у процесі утворення та діяльності органів виконавчої влади, муніципального самоврядування, а також інші відносини у сфері управління, джерела адміністративного права, практика його реалізації, адміністративні правопорушення.
Дослідження, проведені у сфері науки адміністративного права, ґрунтуються на використанні інструментального, функціонального, системного, синергетичного, інформаційного, кібернетичного та інших підходів, властивих їм методів юриспруденції.
Результати досліджень використовуються в різноманітних гуманітарних і юридичних дисциплінах пов'язаних із вивченням проблем управління і самоврядування, а також у правовій практиці та практиці державного управління, місцевого і регіонального самоврядування, попередженні і припиненні адміністративних правопорушень, реалізації мір адміністративної відповідальності.
Наука цивільного права. Наука цивільного права — нормативна юридична дисципліна, що становить ядро науки приватного права, вивчає правові форми регулювання майнових відносин і пов'язаних із ними особистих немайнових відносин, основою яких є юридична рівність суб'єктів таких відносин. Вона становить систему знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, тлумачення цивільного законодавства, узагальнення практики його застосування і реалізації. Історичним джерелом науки цивільного права є праці римських юристів.
Предмет науки цивільного права — сукупність цивільно-правових відносин, джерела цивільного права, практика його реалізації.
Цивільне законодавство включає такі основні розділи: загальні положення; право власності та інші речові права; зобов'язальне право; авторське право; право на винахід та інші результати творчості; спадкове право; правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. Основний нормативно-правовий акт — Цивільний кодекс України.
У науці цивільного права використовують різноманітні методологічні підходи, загально та приватно наукові методи юриспруденції (історичний і логічний, порівняльний, системний, структурний, конкретно-соціологічні та ін.).
Результати досліджень науки цивільного права мають безпосереднє значення для удосконалювання цивільно-процесуального права, підприємницького, податкового, митного, сімейного, трудового права та інших галузей, а також розвитку відповідних юридичних наук.
Наука цивільно-процесуального права. Наука цивільно-процесуального права — галузева процесуальна юридична наукова дисципліна, що вивчає правові форми регулювання здійснення цивільного правосуддя — порядку розгляду і вирішення судом цивільних справ, виконання судових рішень.
Предмет науки цивільно-процесуального права — діяльність суду зі здійснення правосуддя, органу примусового виконання судових постанов (судового виконавця), а також діяльність усіх учасників цивільного процесу (позивачів, відповідачів, третіх осіб, свідків, експертів та ін.), джерела цивільно-процесуального права, судова практика у цивільних справах. Основний нормативно-правовий акт — Цивільно-процесуальний кодекс України.
У науці цивільно-процесуального права використовують поведінковий, інструментальний, функціональний, герменевтичний методологічні підходи, теоретико і спеціально-юридичний, конкретно-соціологічні, психологічні та інші методи юриспруденції.
Результати досліджень використовують у теорії процесуального права, науках адміністративного, податкового, митного, сімейного, трудового права та ін., правотворчій і юридичній практиці.
Наука кримінального права. Наука кримінального права — нормативна (галузева) юридична дисципліна, що досліджує злочин і покарання, їх історичний розвиток і соціальну сутність, джерела кримінального права, практику його застосування.
Предмет науки кримінального права — злочини як найбільш суспільно небезпечні й протиправні діяння, покарання, джерела кримінального права, практика його застосування. Єдиний нормативно-правовий акт — Кримінальний кодекс України.
Основу методології науки кримінального права становлять гуманістичний, поведінковий, герменевтичний, аксіологічний та інші підходи, теоретико- і спеціально-юридичний, конкретно-соціологічні, історичний, логічний, психологічні та інші методи юриспруденції.
Результати наукових досліджень науки кримінального права спрямовані на вирішення проблем удосконалення її самої, а також розвиток теорій правопорушень, юридичної відповідальності й правоохоронної діяльності, кримінологічної науки, соціології права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності та інших юридичних дисциплін, кримінального права і законодавства, практики його застосування і боротьби зі злочинністю.
Наука кримінально-процесуального права. Наука кримінально-процесуального права — нормативна процесуальна юридична дисципліна, що досліджує правове регулювання порядку порушення, розслідування, розгляду, вирішення кримінальних справ про злочини і виконання вироків (постанов) суду, а також практику їх здійснення.
Предмет науки кримінально-процесуального права — діяльність органів розслідування, прокуратури і суду при розслідуванні, розгляді й розв'язанні справ про злочини, при виконанні вироків (ухвал, постанов суду) і застосуванні примусових заходів медичного характеру, дії інших учасників кримінального процесу (потерпілого, адвокатів, свідків, експертів та ін.), кримінально процесуальне законодавство, судова практика з кримінальних справ.
У науці кримінально-процесуального права використовують поведінковий, інструментальний, функціональний, герменевтичний методологічні підходи, теоретико- і спеціально-юридичний, конкретно-соціологічні, психологічні та інші методи юриспруденції.
Результати досліджень використовують у теорії процесуального права, науках адміністративного, податкового, митного права, кримінології, криміналістиці, оперативно-розшукової діяльності та інших наук, правотворчій і судовій та правоохоронній практиці.
Наука сімейного права. Наука сімейного права — нормативна галузева юридична дисципліна, що досліджує правове регулювання особистих і майнових відносин, що випливають із шлюбу та належності до сім'ї.
Предмет науки сімейного права — особисті й майнові відносини, що виникають у сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, а також відносини, що виникають у зв'язку з усиновленням, опікою, піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану, джерела і структура сімейного права, практика його реалізації.
Методологію становлять гуманістичний, функціональний, аксіологічний та інші підходи, теоретико і спеціально-юридичний, конкретно-соціологічні та інші методи юриспруденції.
Результати наукових досліджень використовують у процесах удосконалювання правотворчості, практики правозастосування і правореалізації, науках цивільного і цивільно-процесуального права, соціології права, криміналістиці та ін.
Наука міжнародного права. Наука міжнародного права — нормативна юридична дисципліна, що досліджує правове регулювання міжнародних відносин, джерела міжнародного права і права міждержавних об'єднань, практику їх реалізації.
Предмет науки міжнародного права — публічні і приватні міжнародні відносини, відносини держав у міждержавних об'єднаннях, діяльність міжнародних організацій, джерела і система міжнародного права і права міждержавних об'єднань, практика їх реалізації.
Методологічну базу науки міжнародного права становлять різноманітні методологічні підходи і методи юриспруденції, особливе значення мають гуманістичний підхід і порівняльно-правовий метод.
Результати досліджень науки міжнародного права мають безпосереднє наукове і практичне значення для більшості юридичних дисциплін, галузей права, практики застосування права.
З. Спеціальні або прикладні юридичні наукові дисципліни
Криміналістика — юридична наукова дисципліна, що розробляє систему спеціальних прийомів, методів і засобів збирання, фіксації, дослідження і використання судових доказів, що застосовуються органами дізнання і слідства для розкриття, розслідування і попередження злочинів, використовуються при судовому розгляді кримінальних, а в необхідних випадках і цивільних справ.
Основними компонентами криміналістики є загальна теорія криміналістики, криміналістична техніка, криміналістична тактика, криміналістична методика розслідування і попередження окремих видів злочинів.
Методологія криміналістики включає системний, функціональний, інструментальний, кібернетичний, інформаційний, герменевтичний та інші підходи, різноманітні методи гуманітарних і природничих наук, власне методи юриспруденції.
Результати досліджень криміналістики використовують у всіх науках, пов'язаних із боротьбою зі злочинністю, а теоретичні висновки, рекомендації, методики, криміналістичні засоби — безпосередньо в правотворчій і правоохоронній практиці.
Кримінологія. Кримінологія — юридична наукова дисципліна, що вивчає злочини, особистість злочинця, причини й умови злочинності, шляхи та засоби її попередження.
Предмет кримінології — правопорушення, особистість злочинця, злочинність як соціальне явище, шляхи, форми і методи попередження злочинів.
Арсенал методологічних засобів кримінології різноманітний і включає методологічні підходи і методи гуманітарних, математичних наук і юриспруденції.
У системі наук кримінологія розташовується на межі юриспруденції, соціології, соціальної і загальної психології, конфліктології. Вона безпосередньо пов'язана з науками кримінального і кримінально-процесуального права, оперативно-розшуковою діяльністю, криміналістикою, адміністративною і цивільно-правовою деліктологією, з якими координуються кримінологічні дослідження тощо.
Судова медицина. Судова медицина — прикладна юридична наукова дисципліна, що займається вивченням і вирішенням питань медичного і біологічного характеру, що виникають у слідчій і судовій практиці.
Предмет судової медицини — процесуальні й організаційні умови судово-медичної експертизи, судово-медичне дослідження різноманітних видів зовнішніх впливів на організм людини, що спричинили розлад здоров'я або смерть, судово-медичне дослідження трупа, судово-медичне обстеження живих осіб, судово-медичне дослідження речовинних доказів та інші види судово-медичних експертиз і досліджень.
Судова психіатрія — прикладна юридична наукова дисципліна, що вивчає психологічні явища з погляду вирішення питань осудності й дієздатності суб'єктів права, розробляє відповідні принципи оцінки їхнього психічного стану.
Дані судової психіатрії використовують у процесі здійснення судочинства при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності або припинення справи, застосуванні судом примусових заходів медичного характеру, а також при вирішенні питань про неможливість відбувати покарання або утримуватися в місцях позбавлення волі відповідно до вироку.
Оперативно-розшукова діяльність. Наука оперативно-розшукової діяльності — прикладна юридична наукова дисципліна, що досліджує гласні й негласні пошукові, розвідувальні й контррозвідувальні заходи, що здійснюються із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів, принципи оперативно-пошукової діяльності, форми, взаємодії з органами управління і населенням.
Дата публикования: 2014-12-08; Прочитано: 645 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!