Хрестові походи - причини і наслідки, перебіг

ХРЕСТОВІ ПОХОДИ (1095-1270), походи військово-колонізаційні європейців на Близький Схід (до Палестини, Сирії, Єгипту, Тунісу) в кінці 11-13 ст. у формі паломництва з метою звільнення Святої Землі (Палестини) і Гробу Господня (в Єрусалимі) від «невірних» (мусульман). Відправляючись до Палестини, їх учасники нашивали червоні хрести собі на груди, повертаючись, нашивали його на спину; звідси назва «хрестоносці».

Причини хрестових походів. В основі хрестових походів лежить цілий комплекс демографічних, соціально-економічних, політичних, релігійних і психологічних мотивів, не завжди що усвідомлювалися їх учасниками.

Що почався в 11 ст. в Західній Європі демографічне зростання натрапило на обмеженість ресурсів, в першу чергу, землі як основного засобу виробництва. Виник значний надлишок народонаселення, який не міг бути забезпечений в рамках середньовічної системи господарювання: він утворювався за рахунок молодших синів феодалів. За словами Ж.Ле Гоффа,«хрестові походи сприймалися як очищаючий засіб від перенаселеності Заходу». Що зміцнювалося в свідомості уявлення про незчисленні багатства Сходу породжувало жадання завоювання родючих заморських земель і придбання скарбів (золота, срібла, коштовних каменів, вишуканих тканин).

Для італійських торгових міст-республік Венеції, Генуї, Пізи експансія на схід була продовженням їх боротьби з арабами за панування на Середземному морі.

Демографічний тиск сприяв зростанню політичної напруженості. Постійною межею європейського життя сталі усобиці, феодальні війни, селянські заколоти. Хрестові походи давали можливість каналізувати агресивну енергію фрустрированних груп феодального суспільства в справедливу війну з «невірними» і тим самим забезпечити консолідацію християнського світу.

В психологічному плані прагнення оволодіти багатствами Сходу і надія на вічний порятунок з'єдналися з властивою європейцям жаданням мандрів і пригод. Подорож в незвідане давала можливість вирватися із звичного одноманітного світу і позбулися пов'язаних з ним тяготи і біди.

Ініціатором і головним організатором руху хрестоносця стало папство, істотно що укріпило свої позиції в другій половині 11 в.

В середині XI ст. папа Григорій VII (монахи прозвали його «святим чортом») залізною рукою навів у католицькій церкві порядок. Він рішуче домагався того, щоб світські володарі (королі, великі феодали) не втручалися в церковні справи і щоб пап і єпископів надалі обирало духовенство. Він навіть твердив, що монархи мають бути васалами папи й виплачувати церкві чималі гроші. В XII ст. папа й королівська влада пішли на поступки один одному — поділили між собою право призначати та зміщувати єпископів. Наприкінці XI cm. папи вже користувалися таким впливом у суспільстві, що підняли цілу Європу на війну проти іновірців-мусульман. Папи міркували так. Феодали все одно не заспокояться, воюватимуть один проти одного. То чи не краще спрямувати їх воєнне завзяття проти іно-вірців і в такий спосіб посилити католицьку церкву?

Нагода для розпалювання релігійної війни трапилася якнайкраща. Наприкінці XI ст. Візантія (Східна Римська імперія) звернулася за допомогою проти войовничих турків-сельджуків до європейських королів і папи. Королі завагалися, папа Урбан II, навпаки, скористався цією нагодою і закликав християнську Європу визволити від сельджуків «гробу господнього» — найбільшої християнської святині. Це сталося на Клермонському Соборі в 1095 р. Ця святиня зберігалася в захопленому сельджуками Єрусалимі. Папа пообіцяв усім учасникам походу на Єрусалим безкоштовне відпущення гріхів, а душам тих, хто загине в поході, — рай. Але найбільш заманливою для європейців виявилася інша обіцянка Урбана II: «Ті, що тут перебувають у смутку та злиднях, там будуть веселі й багаті». Хто ж не хотів бути «веселим і багатим»? Багато рицарів, городян, духовних осіб і селян відразу ж поклялися врятувати «гроб господній» і на ознаку того, що підуть в небезпечний похід, нашили на своєму вбранні хрест — тодішній символ перемоги. Таким був початок майже 200-річного європейського божевілля — восьми Хрестових походів (1096-1270pp.).

Першими в 1096 р. рушили в далекий Єрусалим загони французьких і німецьких селян на чолі з Петром Пустельником — майже беззбройні, без запасів харчів. По дорозі вони грабували й убивали всіх підряд, особливо євреїв. Доля цих хрестоносців була сумною. Візантійський імператор швиденько переправив їх через протоку Босфор у Малу Азію, де сельджуки майже все це воїнство і перебили. Невдовзі в Єрусалим попрямували краще озброєні рицарські загони. Візантійський імператор і їх переправив у Малу Азію. Влітку 1099 р. рицарі-хрестоносці вдерлися в Єрусалим і вчинили там жахливу різанину та погроми. До початку XII ст. вони забудували Сирію та Палестину феодальними замками й заснували там кілька своїх держав, найбільшою з яких було коро-лівство Єрусалимське. Цими подіями й завершився Перший Хрестовий похід, який датується 1096-1099pp. (в нього вирушили – Французький король ФІЛІП І, герцог Нижньої Лонгбардії Готфрід Бульонський і Роберт Коротконогий герцог Нормандії.)

Наслідки хрестових походів. Хрестові походи принесли незліченні біди народам Близького Сходу і супроводилися знищенням матеріальних і культурних цінностей. Вони (особливо Четвертий хрестовий похід) підірвали сили Візантійської імперії, тим самим наблизивши її остаточне падіння в 1453. Хрестові походи закінчилися невдачею, і тому не вирішили жодної з довгострокових проблем, що стояли перед середньовічною Європою. Проте вони зробили значний вплив на її подальший розвиток. Вони дозволили на певний період ослабити демографічну, соціальну і політичну напруженість в Західній Європі. Це сприяло зміцненню королівської влади і створенню національних централізованих держав у Франції і Англії.

Хрестові походи привели до тимчасового посилення католицької церкви: вона істотно укріпила своє фінансове положення, розширила сферу свого впливу, створила нові військово-релігійні інститути - ордени, що зіграли важливу роль в подальшій європейській історії.

Пограбування заморських країн стало каталізатором майнового розшарування і прогресу товарно-грошових відносин. Зросла економічна могутність італійських торгових республік, що отримали величезний прибуток за рахунок фрахту і значно що укріпили свої комерційні позиції в Східному Середземномор'ї і на Чорному морі, серйозно потіснивши арабів і візантійців.