Падіння Західної Римської імперії

У 474 р. н.е. за правління імперато-ра Непота фактичним володарем у послабленій державі був командуючий армією патрицій Орест, який свого часу виконував обов'язки сек-ретаря Аттіли. Він організував заколот проти Непота і після вбивства імператора посадив на трон свого сина Ромула Августула.

Орест стояв на чолі найманих загонів варварських племен. Найманці почали вимагати від нього не тільки житла та платні, а й земель в Італії. Орест відмовився. Тоді один з командирів остготських загонів Одоакр вбив Ореста і забрав у 16-річного Ромула Августула символи імператорської влади, які відіслав до Константинополя, а себе прого-лосив королем Остготського королівства. Це сталося у 476 р. н.е., і цей рік вважається датою остаточного падіння Західної Римської імперії.

Символічним було ім'я скинутого останнього імператора. Ромул - ім'я засновника Рима, і Ав-густулус (зменшувальне від Август) - ім'я першого римського імператора.

Західна імперія лягла через свій жалюгідний уряд, який не міг усунути недоліків, що кореняться в установах імперії, навпаки, збільшило їх до крайнього ступеня. Військові події багато сприяли падінню; проте, римська влада була зруйнована не унаслідок війни, але розклалася сама собою. Вона втратила силу, тому що виявилася не в змозі переробити чужоземні загони, що вторгалися в імперію. Германці не бажали знищення імперії, але вона сама руйнувалася в їх грубих руках і притому так, що самі варвари не усвідомлювали того. Але Римська імперія не загинула. Вона тільки розчленувалася, і тіло її не подавало надії на пожвавлення частин, що омертвіли.

Історики створили багато цінних досліджень по історії Стародавнього Рима. Вони показали, що падіння Римської імперії було історично закономірною зміною общественно-эконо-мических формацій, свого роду революційним процесом, передумови якого тривалий час готувалися поглибленням суперечностей рабовласницького ладу.

В останні два сторіччя існування Римської імперії рабовласницька система себе повністю зжила. Все більше розповсюдження колоната — цієї зачаткової форми феодальної експлуатації, розвиток оброчних відносин і навіть панщини є не-сомненным свідоцтвом феодалізування римського села. Відбувалося закріпачення і городян, в першу чергу ре-месленников. На цій основі все більш феодализировался економічний базис Пізньої Римської імперії. Виникла суперечність між феодализировавшимся економічним базисом і успадковуваної від рабовласницької епохи поли-тической надбудовою, яке постійно заглиблювалося. По-этому виявилося неминучим крах централізованої рабовласницької держави.

На базі розкладання рабовласницького ладу і формиро-вания феодального суспільства в Римській державі різко загострилися класові суперечності. Це знайшло своє выра-жение в широких революційних виступах трудящих. В русі брали участь не тільки доведені до відчаю раби, але і селянські маси, над якими нависнула страш-ная загроза втрати особистої свободи. Тому коли на Рим обрушилися полчища варварів, то вони отримали могутню под-держку із сторони повсталих рабів і колонов.

Великодержавний Рим звалився, що роз'їдається язвами паразитизма. Винищування і поневолення мільйонів людей, пограбування і експлуатація провінцій не могли пройти бес-следно. Економічно безплідний і політично нетерпимий колоніалізм став ненависним для безлічі народів Рим-ской імперії. Рим, що одряхлів, був не в змозі преодо-леть сепаратизм провінцій, що посилився.