Способи дозволу міжнародних суперечок. “Суперечка” і “ситуація”. Дипломатичний і судовий способи дозволу міжнародних суперечок. Дозвіл суперечок міжнародних організацій

Право мирного вирішення міжнародних спорів - галузь між­народного права, норми та принципи якої встановлюють порядок врегулювання спорів між суб'єктами міжнародного права мирними засобами.

Виникнення спорів між суб'єктами міжнародного права є невід'ємним елементом міжнародних відносин. Оскільки повне виклю­чення спорів з життя міжнародного співтовариства є неможливим, слід докласти максимальних зусиль для їх запобігання або справедливого вирішення. Саме цим обумовлюється значення цієї галузі, оскільки без механізму мирного вирішення спорів система міжнародних відносин функціонувати нормально не може.

Правовим фундаментом даної галузі виступає один з основних принципів міжнародного права - принцип мирного вирішення між­народних спорів, згідно з яким держави «вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі між­народний мир та безпеку і справедливість» (п. З ст. 2 Статуту ООН). Цей припис є категоричним і не допускає жодних виключень. Він є зворотною стороною такої ж категоричної заборони звернення до війни у міжнародних відносинах. Спеціальним принципом галузі є принцип вільного вибору засобів мирного вирішення спорів відповідно до Де­кларації про принципи міжнародного права 1970 р.

Засоби мирного вирішення спорів» що були напрацьовані в про­цесі багатовікової практики міжнародного спілкування» вперше було нормативно закріплено в Гаазьких конвенціях 1899 р. та 1907 р, про мирне вирішення міжнародних зіткнень» які передбачали серед таких засобів добрі послуги та посередництво» міжнародні слідчі комісії, міжнародний третейський суд. Статутом Ліги Націй було засновано перший судовий орган - Постійну Палату Міжнародного Правосуддя, Прийнятий Лігою Націй в 1928 р. Загальний акт про мирне вирішення спорів встановлював обов'язкову юрисдикцію Постійної Палати Між­народного Правосуддя, якщо міжнародний спір не було врегульовано шляхом переговорів.

Положення про мирне вирішення міжнародних спорів було за­фіксовано у Статуті ООН (п. З ст. 2) і в подальшому було повторено, зокрема, у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р„ За­ключному Акті РБСЄ 1975 р., а також у Манільській декларації про мирне вирішення міжнародних спорів 1982 р. Положення Статуту ООН, що відносяться до мирного вирішення міжнародних спорів, стосуються не тільки держав-членів ООН, але також держав, які не є членами ООН. Мирне вирішення міжнародних спорів є, таким чином, принципом загального міжнародного права, обов'язковим для всіх держав світу.

Статут ООН (п. З ст. 2) зобов'язує держави вирішувати свої міжна родні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку та справедливість.

Статут ООН розрізняє спори та ситуації. Остання «може привести до міжнародних ускладнень або викликати спір” (ст. 34), тобто має місце, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується явним висуванням претензій, хоча і породжує певні тертя між ними і напруженість. Хоча вони не мають нормативних характерних ознак, доктрина виходить з того, що "ситуація" не визначається чітко окресленими вимогами однієї держави до іншої, але згідно зі Статутом ООН в ситуації сторона не має стримуватися під час голосування з цього питання у Раді Безпеки, а в спорі — має. звідси вважають, що за змістом ситуація ширша, ніж спір.

Стаття 33 Статуту ООН серед мирних засобів вирішення між­народних спорів вказує переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод. Цей перелік не є вичерпним і сторони можуть обрати інші мирні засоби на власний вибір.

Можна виділити дипломатичні (погоджувальні) та судові засоби вирішення міжнародних спорів. Критерієм цього поділу є питан ня, чи звернення до даної процедури завжди приводить до певною розв'язання міжнародного спору з міжнародно-правової точки зору. Дипломатичні засоби характеризуються тим, що сторони спору зали шають за собою прийняття остаточного рішення у розв'язанні спор; та самі в більшій або меншій мірі беруть участь у пошуку засобів його вирішення. До дипломатичних засобів відносяться: переговори, добрі послуги, посередництво (медіація), слідчі та погоджувальні комісії, консультації. У свою чергу, при застосуванні судових засобів сторони спору є зв'язаними прийнятим рішенням і мають обмежені можливості впливу на вирішення спору. Судовими засобами є арбітраж та постій міжнародні суди.

Виділяють також вирішення спорів міжнародними організаціями. На відміну від дипломатичних та судових засобів, які цілком присвячені вирішенню спорів, для міжнародних організацій вирішена спорів є лише одним з напрямків діяльності. Вирішення спорів міжнародними організаціями проте не становить цілком окремий мирний засіб вирішення міжнародних спорів, оскільки в своїй діяльності у цій сфері вони користуються зазвичай дипломатичними, а інколи такс* судовими засобами.

Вирішення спорів органами ООН

Стаття 1 Статуту ООН дозволяє стверджувати, що мирне вирі­шення міжнародних спорів є однією з головних цілей діяльності ООН. Розділ VI Статуту ООН «Мирне вирішення міжнародних спорів» надає широку компетенцію Раді Безпеки, органу ООН, який «несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки» (ст. 24 Статуту). Також компетенцію в сфері мирного вирішення міжнарод­них спорів має Генеральна Асамблея ООН, проте вона є обмеженою на користь Ради Безпеки. Генеральна Асамблея ООН може звертати увагу Ради Безпеки ООН на ситуації, які могли 6 загрожувати міжна­родному миру та безпеці (п. З ст. 11 Статуту), Однак коли Рада Безпеки виконує покладені на неї Статутом функції щодо будь-якого спору або ситуації, Генеральна Асамблея не може давати будь-які рекомендації, що стосуються цього спору або ситуації, якщо тільки Рада Безпеки не запитає про це (п. 1 ст. 12 Статуту).

Рада Безпеки може розслідувати будь-який спір або ситуацію, яка може призвести до міжнародних непорозумінь або викликати спір, з метою визначення того, чи не може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки (ст. 34 Статуту).

Рада Безпеки займається цією справою за власною ініціативою або за заявою члена ООН (п. 1 ст. 35). Держава, яка не є членом OOН також може звернутися до Ради Безпеки або Генеральної Асамблеї з приводу будь-якого спору, в якому вона є стороною, за умови, що вона заздалегідь прийме на себе зобов'язання за Статутом ООН щодо мирного вирішення міжнародних спорів (п. 2 ст. 35).

Рада Безпеки може на будь-якій стадії спору рекомендувати відповідну процедуру або спосіб урегулювання спору. Рада Безпеки приймає до уваги кожну процедуру вирішення цього спору, яка вже була застосована сторонами спору (ст. 36 Статуту ООН), Рада Безпеки на підставі ст. 36 може утворити консультаційну комісію або комісію з добрих послуг. Якщо сторонам у спорі, що загрожує міжнародному миру та безпеці, не вдається його розв'язати, то згідно з п. 1 ст. 37 Статут)¹ ООН вони зобов'язані його передати до Ради Безпеки.

Незалежно від характеру спору, Рада Безпеки може на прохати всіх держав, що знаходяться у спорі, надавати рекомендації з метою мирного вирішення спору (ст. 38 Статуту ООН).

Кваліфікований спір може бути також предметом порядку денного Генеральної Асамблеї ООН. Право направлення спору на засіданні Генеральної Асамблеї належить державам (п. 2 ст. 11, п. 1,2 ст. 35 Ста туту ООН), а також Раді Безпеки (п. 2 ст. 11). З дотриманням положень що стосуються компетенції Ради Безпеки (ст. 12 Статуту), Генеральна Асамблея може «рекомендувати заходи мирного врегулювання будь-якої ситуації яка могла б порушити загальне благополуччя або дружні відносини між націями» (ст. 14 Статуту ООН).

Вирішення спорів в рамках COT

Спеціальну систему вирішення спорів, яка поєднує елементи дипломатичних і судових засобів вирішення спорів, запровадила ГАТІ 1947p., а в подальшому перейняла Світова Організація Торгівлі (СОТ), що була створена на її основі.

Для вирішення спорів між державами-членами COT створено спеціальний підрозділ COT - Орган з вирішення спорів (далі - Орган), що входить у систему головних органів COT. Функції Органу виконує Гене ральна Рада COT, що спеціально збирається для розгляду спорів. Орган керується у своїй діяльності спеціальним актом - Домовленістю про правила і процедури вирішення спорів, що входить у пакет угод COT - у право COT (Додаток 2 до Угоди про заснування COT 1994 p.).

Можна виділити наступні процесуальні стадії механізму вирішен­ня спорів у COT.

Спочатку, як правило, використовуються загальноприйняті в міждержавній практиці засоби вирішення спорів: консультації, доб­рі послуги, примирливі процедури або посередництво Генерального директора COT, - які тривають до двох місяців.

Якщо вирішити проблему шляхом консультацій не вдається, надходить прохання про створення третейської групи експертів, що формуються в особистій якості з осіб, відомих високою кваліфікацією і авторитетних у предметі спору (юристи, вчені, працівники, що мають практичний досвід, і т.п.), для кожного конкретного випадку. Зазвичай до складу такої групи ad hoc входять 3 особи. Третейська (спеціальна) група повинна підготувати (як правило, протягом 45 днів) доповідь і представити її на затвердження Органу вирішення спорів.

У процесуальне право COT була введена нова стадія - апеляцій­на. Сторона спору вправі оскаржити прийняте рішення в спеціально створюваному органі - Органі з апеляцій, які розглядаються протягом 2 -4 місяців.

Наступна стадія виділяється для виконання державою-членом COT адресованої їй в доповіді рекомендації. Якщо рекомендація не виконується, зацікавлена в цьому сторона спору робить запит на здійснення контрзаходів, тобто запитує дозвіл на застосування від­повідних санкцій. У відповідь на це прохання Органом з вирішення спорів приймається рішення, яким надається дозвіл на застосування контрзаходів (реторсій) проти держави-правопорушника.

Загальний строк процесу вирішення спорів в рамках COT може тривати від 420 до 670 днів.

Багато фахівців прогнозують, що Орган з вирішення спорів зго­дом перетвориться в повноцінний міжнародний торговельний суд із власними розробленими процедурами. Тим самим покладено початок формуванню блоку процесуальних норм у міжнародному торговель­ному праві.