Специфіка сучасного етапу розвитку тіньової економіки

Від самого початку перехідного періоду Україна у числі інших країн світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки – не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80 % валового внутрішнього продукту (ВВП) залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули “неофіційні” готівкові розрахунки за різноманітні “послуги” (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції тощо).

На початок 2001 р., за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалось знизити процес тінізації економіки на 5 %. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектора економіки в Україні й далі залишається досить високою – 65 % ВВП.

Водночас треба підкреслити, що висока питома вага тіньового сектора в господарському комплексі України пов’язана не лише із методами його кількісної оцінки, але й визначенням власне об’єкта аналізу та дискусії. Наведене вище визначення тіньової економіки хоча й визнається більшістю фахівців, але через свій узагальнений характер допускає включення до цієї категорії досить широкого переліку сфер та видів конкретної діяльності. В результаті у конкретних ситуаціях різні фахівці можуть по-різному тлумачити змістовне наповнення поняття “тіньова економіка”.

Багато дослідників виділяє наступні структурні компоненти тіньової економіки. Вагомою складовою тіньового сектора вважають так званий “чорний ринок” (або “кримінальну економіку”), що тісно пов’язаний із сферою грошового обігу і виникає внаслідок шахрайства, розкрадання, рекету, проституції, наркобізнесу, незаконних валютних операцій тощо. Іншою складовою тіньового сектора господарства країни є так звана “паралельна економіка”, що більшою мірою, ніж “чорний ринок”, пов’язана із сферою виробництва.

Сектор домашніх господарств – уньому товари (послуги) виробляються (надаються) лише для потреб споживання виробників та їхніх сімей. В Україні до цього сектора фахівці відносять, наприклад, роботу дрібних виробників на приватних, присадибних та орендованих ділянках. Водночас у документі органів державної та місцевої влади та управління, у ЗМІ і навіть у масовій свідомості цей сектор, як правило, не асоціюється із поняттям “тіньова економіка”.

“Неформальний сектор” представлений дрібними виробниками, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, власниками малих приватних підприємств, селянами-фермерами та іншими суб’єктами малого бізнесу. У сфері якого – легального чи тіньового – бізнесу функціонуватиме представник цього сектора залежить від цілого ряду умов (податкової політики держави; наявності пільг щодо фінансової підтримки малого бізнесу; стабільності національного законодавства; загального рівня розвитку товарно-грошових відносин в країні; криміналізації суспільства тощо). За несприятливих умов господарювання дрібний бізнес швидко переходить у “тінь” і може залишатись там тривалий час. По суті, нерідко один і той самий суб’єкт підприємництва одночасно функціонує у легальному та нелегальному режимі, пропонуючи споживачам товари, режим обігу яких не обмежено законом і не заборонено (як, наприклад, зброї та наркотиків). Найпоширенішими формами правопорушень у цій сфері є різноманітні механізми ухилення від офіційного обліку підприємницької діяльності та від сплати податків.

До “прихованого сектора” національного виробництва (як складової “паралельної тіньової економіки”) дослідники відносять середні та великі промислові підприємства, а також монопольні об’єднання. Як вважають деякі фахівці, особливість тіньової діяльності юридичних осіб у цьому секторі полягає не стільки у прямих порушеннях чинного законодавства (таких, як несплата податків з результатів легальної економічної діяльності або декларування на митниці неправильної ціни при експортно-імпортних операціях), скільки у проведенні операцій, не заборонених українським законодавством (таких, як бартерні угоди, діяльність у межах офшорних зон і податкових гаваней).

Правильність цього твердження неможливо ані заперечити, ані підтвердити, оскільки репрезентативна загальнодержавна статистика тіньових операцій в принципі не існує. Однак узагальнення думок експертів і повідомлень у ЗМІ з цього приводу дає змогу висловити деякі зауваження.

Перш за все зазначені вище прямі порушення законів у підприємницькій практиці можуть поєднуватись, переплітатись із здійсненням операцій, не заборонених законом. Через недосконалість вітчизняного законодавства далеко не завжди можна чітко встановити межу між правопорушеннями і дотриманням закону. Яскравою ілюстрацією в цьому плані може слугувати спір щодо законності купівлі акцій ЗАТ “Оболонь” ІК “Кармет Інвест” в інтересах ЗАТ “Сармат”, який хоч і тягнеться з минулого року, але не розв’язаний у судовому порядку ще й до сьогодні. Цей випадок є яскравим прикладом відсутності в українському законодавстві спеціального закону, який би регулював діяльність акціонерних товариств, на необхідності прийняття якого наголошують фахівці. До речі, у Росії такий закон було прийнято ще наприкінці 1995 р.

По-друге, недосконалість вітчизняного законодавства нерідко підтримується штучно через “тіньову” лобістську діяльність груп впливу. Найбільше в цьому зацікавлений супервеликий бізнес (за визначенням завідувача відділу соціологічної експертизи Інституту соціології Ю. Саєнка), що тісно пов’язаний з владними структурами й впливає на механізм прийняття рішень не лише на регіональному, а й на державному рівні. Тому цілком закономірно, як стверджує Ю. Саєнко, що національний тіньовий бізнес працює на принципах соціального зговору, тобто домовленості укладаються в обхід букви закону. Природним наслідком такої ситуації є поширення корупції в органах державної та місцевої влади та управління.

На думку ряду аналітиків, одне з призначень тіньової економіки якраз й полягає у забезпеченні безпеки нагромаджуваного капіталу. Тому цілком закономірно, що, за даними соціологічних досліджень, кожна п’ята бізнес-структура в Україні надавала на останніх виборах фінансову підтримку тим чи іншим кандидатам у депутати.

У контексті всього наведеного вище, до тіньової економіки в Україні, як об’єкту цього аналізу, ми не будемо включати сектор домашніх господарств, а особливу увагу звернемо на неформальний та прихований сектори господарства. Адже діяльність саме цих секторів набуває особливого значення для фінансування участі різних політичних сил у майбутніх президентських виборах в Україні.

У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

– високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

– недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;

– повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

– втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб’єктів господарювання;

– корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми функціонування тіньового сектора української економіки на сучасному етапі.

Водночас наближення президентських виборів привносить свою специфіку в процес функціонування вітчизняної тіньової економіки, що виявляється у наступному. Перш за все, зацікавлені фінансово-політичні групи прагнуть легітимізувати свій фактичний контроль над підприємствами через їх офіційну приватизацію. Водночас стрімко зростає інтерес супервеликих підприємницьких структур до найпривабливіших об’єктів приватизації, що обіцяє загострення конкурентної боротьби за право приватизації цих об’єктів, у тому числі і з використанням “сірих”, тіньових механізмів.

По-друге, зростає значення різноманітних схем бізнесу, що дають змогу накопичувати тіньовий капітал у наймобільнішій, найліквіднішій формі – у формі грошових активів. Це автоматично веде д підвищення ролі банків та інших фінансових установ у процесі функціонування тіньового сектора вітчизняного господарського комплексу