Фінансові методи впливу на соціально-економічний розвиток держави

Фінансове регулювання полягас у регламентуванні розподіль­них відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання, по суті, є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдо­вого) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдо­вий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і вало­вими витратами. Якраз це стимулює зростання доходів і знижен­ня витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом визначаються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки мо­жуть мати нормативний характер, але нормативи встановлюють­ся не до об'єкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до ін­ших показників.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елемен­ти розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об'єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє йо­го на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови системи фінансового регулювання. Однак не можна протиставляти один метод другому, бо суть не тільки і не стільки в методі, а в тому, чим він наповнюється, тобто які елементи роз­подільних відносин включає.

При сальдовому методі головне — виділення підсумкового елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці. Якщо цього немає, то така модифікація сальдового методу не відповідає завданням фінансо­вого регулювання.

При нормативному методі розподілу дуже важливо установити оптимальне співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб у витрачанні коштів.

Метод фінансового регулювання визначає характер дії фінан­сового механізму. Кожний метод може мати безліч модифікацій залежно від того, які елементи розподільних відносин він охоп­лює. Кожному з елементів відповідає певне цільове призначення у вигляді закріплених за ним функцій. Таким чином, у складі фі­нансового механізму створюється набір фінансових інструмен­тів, з допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони су­спільного розвитку.

49. Фінансові стимули.

Фінансові стимули передбачають застосування як матеріаль­ного заохочення, так і економічних санкцій.

До стимулів належать: бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для еконо­міки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеці­альні фінансові пільги (пільги щодо податків та можливість про­ведення прискореної амортизації).

Взагалі, у широкому розумінні стимули вклю­чають і санкції. Розмежування цих понять має на меті розрізнити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохо­чення, а санкції— покарання

фінансові санк­ції - особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання щодо виконання взятих зобов'язань (договірних умов, сплати пода­тків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними серед них є штраф і пеня.

Штраф— це засіб матеріального впливу на винних у пору­шенні законодавства, угод або чинних правил. Накладається, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня— застосовується у разі несвоєчасного виконання грошо­вих зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простроченого платежу.

50 Обґрунтуйте зв’язок між економічною політикою, фінансовою політикою фінансовим механізмом.

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулівну економічну політику.

Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.

Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здій­снюються державою в межах наданих їй функцій та по­вноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів гос­подарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних за­вдань і досягнення поставлених цілей.

Складові фінансової політики. Фінансова політика розгля­дається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає >сі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики.

Фінансовий механізм — сукупність фінансових форм, методів створення і інструментів і важелів впливу на соц –ек роз-к сус-ва.

Елементи фін мех-му