Теорії зростання державних видатків

Закон Вагнера про зростання активності держави ґрунтується на дослідженні процесів індустріалізації та урбанізації: густота населення в містах загострюватиме соціальні колізії, що змусить уряд втрутитися, а це викличе збільшення урядових витрат.

Гіпотеза Пікока і Вайзмена про ефект зміщення ґрунтується на дослідженні рівня податків у Великій Британії до та після Першої та Другої світових воєн: великомасштабні кризи посилюють терпимість громадськості до вищих норм оподаткування – рівні оподаткування не повертаються до своїх довоєнних рівнів – урядові видатки обмежуються максимальним податковим тягарем, який спроможне нести населення.

Теорія Віленського про державу добробуту: поки триває економічне зростання, уряд перебуватиме під зростаючим політичним тиском вимог вирівняти розподіл багатства та послуг – культурна ідеологія проголошує, що держава мусить надати всім рівень послуг, що відповідав би тому рівневі, який одержують багаті члени суспільства – цей рівень у міру економічного зростання сягає високої позначки, і виникає “держава добробуту”.

Теорія Пельцмана про рівність багатства й доходу: нерівність багатства в різні періоди підтримується тими, хто володіє цим багатством і має політичний вплив для підтримки нерівності – багата еліта контролює політику та багатство в суспільстві – багаті не домагатимуться збільшення видатків уряду – не відбуватиметься зростання видатків.

Фіскальна ілюзія: іноді розмір платні зберігається в таємниці й платник податків має уявлення тільки про “чисту” платню, часто не усвідомлюючи всіх відрахувань, – уряд, стикаючись з необхідністю збільшити витрати, пропонує платникам податків ще більш замаскований податковий тягар, а платники керуються ілюзією, що ситуація не змінилася.

Теорія суспільного вибору (Джеймс Б’юкенен, Деніс Мюллер): політики діють з метою здобуття голосів так само, як бізнесмени – з метою залучення покупців, а діяльність і тих, і інших спрямована на завоювання довір’я та прихильності до їхнього товару – уряд експлуатує громадян заради власної вигоди та максимізації корисності, він підтримує свою власну діяльність за рахунок платників податків.

Теорія бюрократизму (Вільяма Нісканена, Сейвас): бюрократія винна у зростанні державних видатків – мотивація бюрократії полягає у зміцненні її влади та престижу – вона має додаткову перевагу: в наданні більшості суспільних послуг вона перебуває в монопольному становищі.

Гіпотеза Кауфмана: посилення контролю держави над економікою після перетину певної межі викликає на практиці послаблення управління економічною діяльністю.

Тема для обговорення №2