Геноцид

1. Правовий статус учасників бойових дій і миротворчих операцій

Стан війни спричиняє визначені юридичні наслідки відповідно до міжнародних договорів. Стан війни виражається не тільки у відкри­тій збройній боротьбі держав, але й у розриві мирних відносин між ними (дипломатичних, торгових та ін.)

Відповідно до III Гаазької конвенції 1907 р. стану війни обов'язково повинно передувати по­передження у формі обґрунтованого оголошення війни чи ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про стан війни повинні бути негайно сповіщені нейтральні держави.

У сучасному світі війни, як правило, не ви­никають, але це не є перешкодою для застосу­вання правових норм, характерних для воєнного часу. Водночас оголошення війни не знімає відповідальності з агресора, якщо воно було несправедливим.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №3314 від 14 грудня 1974 р. визначає такі дії як акти агресії (незалежно від того, оголо­шена війна чи ні):

• вторгнення збройних сил на територію іншої держави, її анексія чи окупація (на­віть тимчасова);

• бомбардування чи застосування іншої зброї проти території іншої держави;

• блокада портів чи берегів іншої держави;

• напад на збройні сили іншої держави;

• застосування збройних сил, що знаходять­ся на території іншої держави за згодою з останньою, при порушенні умов угоди, а також перебування їх на території іншої держави після закінчення терміну угоди;

• надання державою своєї території для здій­снення агресії третьою державою відносно іншої держави;

• засилання збройних банд, груп, найманців і т. п. від імені держави, які здійснюють акти збройної боротьби проти іншої держа­ви, за серйозністю співставні з попередніми пунктами.

У разі настання стану війни держава від­повідає за те, щоб громадяни ворожої держави, що користаються імунітетом, у найкоротший термін залишили її територію. До громадян ворожої держави, що не володіють імунітетом, можуть бути застосовані заходи обмеження свободи пересування, аж до інтернування.

Нейтралітет

Права й обов'язки держав, що є нейтраль­ними відносно конфлікту, визначаються V Га­азькою конвенцією 1907 р.

Територія нейтральних держав вважається недоторканною. Воюючим сторонам заборо­няється використовувати її для переміщення військ, військових вантажів і для встановлення устаткування зв'язку. Забороняється проводити вербування на території нейтральної держави. Остання, зі свого боку, зобов'язана не допуска­ти порушення її нейтралітету з боку воюючих держав.

У випадку, якщо на території нейтральної держави з'являються війська воюючих сторін, вона зобов'язана їх інтернувати на території, що знаходяться якнайдалі від театру війни. При цьому вона має право відпустити офіце­рів під слово честі не залишати нейтральної території. У випадку, якщо на території ней­тральної держави виявляться військовополо­нені, що втекли з полону, вона зобов'язана їх звільнити.

Війна і права людини. Учасники конфлікту

Збройні сили держави, щоб користуватися правами, визначеними міжнародними догово­рами, повинні відповідати таким умовам:

• знаходитися під командуванням людини,

що відповідає за їхні дії;

• мати знаки розрізнення;

• відкрито носити зброю;

• поважати закони і звичаї війни.

З погляду міжнародного права, збройні сили воюючих держав поділяються на комба­тантів (що борються) і некомбатантів. До остан­ніх належить, наприклад, медичний персонал. Право застосовувати зброю закріплене тільки за першими.

Мирні жителі, що спонтанно схопилися за зброю при наближенні ворога, також одер­жують статус комбатанта.

Комбатанти, що потрапили під владу воро­га, мають право на статус військовополонених.

Військовополонені

Права й обов'язки військовополонених регулюються IV Гаазькою конвенцією 1907 р. і Женевськими конвенціями 1949 р.

Статус військовополоненого має будь-який комбатант, що потрапив під владу ворожої дер­жави. Порушення цим суб'єктом міжнародних норм ведення воєнних дій не є підставою для позбавлення його цього статусу, крім випадків, коли він порушує умову, відповідно до якої будь-який комбатант повинен відкрито носити зброю під час зіткнення і розгортання в бойо­вий порядок, що передує зіткненню.

Необхідно відзначити, що найманці вза­галі не мають права на статус комбатанта, а виходить, і військовополоненого.

Комбатанти і збройні елементи, які опинилися в таборах біженців, серед біжен­ців і переміщених осіб із числа цивільного населення

Хоча табори і призначені для того, щоб давати тимчасовий притулок, часто вони не можуть гарантувати захист цивільним осо­бам. Нездатність забезпечити чисто цивіль­ний і гуманітарний характер таборів може привести до того, що цивільні особи виявля­ються в таборах пліч-о-пліч з комбатантами й іншими збройними елементами. Гуманітар­на допомога може попадати до членів вою­ючих угруповань, на яких не поширюється право на міжнародний захист і допомогу.

2. Заборонені засоби і методи ведення війни. Закони і звичаї війни

IV Гаазька конвенція 1907 р. вводить нор­му, відповідно до якої право воюючих сторін застосовувати засоби поразки супротивника не є необмеженим.

Згідно з цією конвенцією, а також додат­ковими протоколами до Женевських конвенцій 1949 p., заборонено:

• використовувати отрути чи отруєну зброю;

• по-зрадницькому вбивати чи ранити тих, що належить до армії чи населення воро­жої держави;

• убивати чи ранити супротивника, що, по­клавши зброю чи не маючи можливості оборонятися, здався;

• віддавати наказ не залишати нікого в живих, а також погрожувати чи діяти в такий спосіб;

• використовувати зброю, боєприпаси чи матеріали, створені з метою спричинити зайві страждання;

• зловживати прапором перемир'я, націо­нальними прапорами, знаками розрізнення та уніформою, так само як і емблемами, визначеними Женевською конвенцією;

• знищувати чи конфісковувати власність ворога, якщо тільки це не продиктовано військовою необхідністю;

• повідомляти припиненими чи позбавлени­ми сил права чи вимоги підданих ворожої держави.

Крім того, забороняється використовувати підданих ворожої держави проти їхньої країни, навіть якщо вони перебували на військовій службі в цій державі до початку війни.

Заборонено атакувати незахищені міста, селища і будинки.

Під час облоги чи бомбардування необ­хідно піклуватися про те, щоб за можливості не постраждали будинки, що задовольняють по­треби релігії, мистецтва, науки, доброчинності, а також госпіталі, пам'ятки історії та місця збору поранених і хворих, якщо тільки ці будинки не використовуються у військових цілях.

Грабіж і мародерство заборонені.

Заборонена зброя і боєприпаси

У Петербурзькій декларації 1868 р. за­фіксована така ідея: оскільки метою війни є ослаблення супротивника шляхом виведен­ня з ладу якомога більшої кількості людей, застосування зброї, що спричиняє безглузді страждання людині, виведеній з ладу, чи при­зводить до її неминучої смерті, суперечить принципам гуманізму.

Ця ідея послужила основним джерелом заборони деяких видів зброї і боєприпасів.

Необхідно відзначити, що всупереч пошире­ній думці касетні бомби, боєприпаси об'ємного вибуху та боєприпаси, що містять збіднений уран, прямо не заборонені міжнародними до­говорами, хоча за їхню заборону й виступають деякі організації. Водночас деякі з них можна віднести до зброї невибіркової дії, застосування якої заборонене І протоколом до Женевських конвенцій 1949 р.

Основні документи права війни (Гаазь­кого права)

1868 р. Санкт-Петербурзька Декларація «Про скасування використання розривних і за­палювальних куль».

1899 р. Гаазька конвенція, що стосується законів і звичаїв сухопутної війни. Перша в іс­торії кодифікація методів і способів ведення війни.

1925 р. Женевський протокол про заборону використання на війні задушливих отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів.

1972 р. Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріо­логічної (біологічної) і токсичної зброї і про їхнє знищення.

1980 р. Конвенція про заборону або об­меження використання конкретних видів зви­чайної зброї, яка може вважатися такою, що завдає великої шкоди чи має невибіркову дію. Вона складається наразі з 5 протоколів:

• Протокол І. «Про невиявлені осколки»;

• Протокол II. «Про заборону або обмеження

використання мін, мін-пасток та інших

пристроїв»;

• Протокол III. «Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї».

1993 р. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і використання хі­мічної зброї і її знищення.

1995 р. Протокол IV, що стосується за­сліплюючої лазерної зброї.

1997 р. Конвенція про заборону викорис­тання, накопичення, виробництва і передачі протипіхотних мін і їхнє знищення.

2003 р. Протокол V по вибухонебезпечним пережиткам.

3. Заборонені дії відносно жертв війни

Питання, пов'язані із захистом мирного населення і мирних об'єктів під час збройних конфліктів, регулюються І Протоколом до Же­невських конвенцій 1949 р.

Відповідно до цього протоколу забороня­ється:

• робити мирне населення, окремих його представників чи мирні об'єкти цілями наступу;

• проводити невибіркові наступи (не спря­мовані на конкретну військову мету чи зброю, що не допускає можливості такого наступу), а також наступи, у результаті яких можна чекати надлишкової кількості жертв серед мирного населення, в порів­нянні з досягнутими військовими успіхами;

• використовувати голод мирного населення як засіб війни;

• нападати на об'єкти, що мають важливу роль для життєзабезпечення мирного на­селення;

• нападати на спорудження, що містять не­безпечні сили (греблі, дамби, АЕС), якщо звільнення цих сил може привести до зна­чних втрат серед мирного населення (за ви­нятком випадків, коли такі спорудження надають безпосередню підтримку збройним силам і немає іншого розумного способу припинити цю підтримку).

Водночас наявність мирного населення у визначеному місці не є перешкодою для про­ведення воєнних операцій у цьому місці. Вико­ристання мирного населення в якості «живого щита» прямо заборонене.

У протоколі також зазначено, що під час планування та проведення воєнних операцій необхідно постійно піклуватися про те, щоб уникнути жертв серед мирного населення чи, у крайньому випадку, мінімізувати їх.

Напад на цивільних осіб

У багатьох сучасних конфліктах втрати серед цивільного населення і руйнування ци­вільної інфраструктури є не просто витратами війни, а наслідками навмисних дій проти тих, хто не бере участі у воєнних діях. У багатьох конфліктах воюючі сторони спрямовують свої зусилля проти цивільного населення для того, щоб вигнати чи ліквідувати частину населення або щоб прискорити військову капітуляцію. Межа між цивільним населенням і комбатан­тами найчастіше буває розмита. Комбатанти часто живуть чи шукають притулку в селах й іноді використовують безневинних мирних людей і навіть дітей як «живий щит».