Готська держава

на території України (кінець ІІ ст. н.е. – 375 р.)

Сарматів завоювали давні германські племена готів. Наприкінці ІІ століття н.е. на територію Причорноморських степів України з території південного узбережжя Балтійського моря та нижньої течії Вісли прийшли племена готів. Вони зруйнували державну організацію пізньоскіфського царства в Криму і на Нижній Наддніпрянщині.

Експансія готів на території України розпочалася наприкінці І ст. – на початку ІІ ст. з Мазовії на південний схід у Західне Полісся, на Волинь і далі долиною Південного Бугу у Надчорномор’є просуваються готи. Волинські слов’яни тікають від них на південь у Подністров’є і навіть далі на Нижній Дунай. Близько 230 р. гуни остаточно утвердилися на території України і їм належала вже значна частина українських земель.

У своїй праці “Гетика” готський історик VI століття Йордан описав важку мандрівку готів від Вісли на схід через безкраї болота (очевидно, поліські), де втопилося багато людей. У мандрівних сагах Йордан пише, що готи перебували у постійній війні, з жінками і дітьми рухались у Скіфію і, перемагаючи, досягли частини Скіфії, що межує з Понтом – тобто з Чорним морем.

У другій половині III ст. н. е. вони розділилися на дві групи: остготи (остроготи) розселилися на Нижньому Дніпрі та Надазов’ї, а вестготи (візіготи,везиготи) зайняли терени між Дністром, Карпатами та Нижнім Дунаєм. З середини ІІІ ст. готи здійснюють численні напади на римські провінції у Подунав’ї, а наприкінці ІІІ ст. під римським впливом постає готська держава, яку під назвою імперії Германаріха описує готський історик VI ст. Йордан. включаючи до неї велетенські обшири від Балтії до Чорного моря.

Готи не належали до степовиків і представляли німецькі племена. Не знайшовши собі місця ближче, вони замандрували аж до Чорного моря, розігнали аланські племена й осіли від Дунаю до Азовського моря. Були вони войовничі, часто ходили грабувати римські землі й грецькі міста в Криму і наробили цим великого галасу. Так, відтіснивши сарматів за Дон, вони зруйнували міста Ольвію і Tip, підкорили собі населення Криму.

За формою правління держава готів була ранньофеодальною монархією. На чолі держави стояв король, який в управлінні спирався на військо.

Готи засвоїли попередню скіфо-сарматську культуру і створили свою. Вони прийняли християнство, створили рунічне письмо, мали флот, кораблі для якого завойовували під час походів.

Готська держава досягла найбільшої могутності саме за правління остготського короля Германаріха (350-375) в другій половині IV ст. н. е. Йордан, прославляючи його успіхи, писав про підкорення ним майже всіх племен Східної Європи, в тому числі й слов’ян-венедів. Столицею готської держави стало місто Данпарстад («Дніпровське городище», у нинішній Запорізькій обл., IV ст.).

Відомо також, що роксолани в IV ст. мусили платити данину Германариху і що вони брали участь у повстанні проти готів під проводом свого великого князя Болемира. За свідченнями Йордана, роксолани вчинили замах на Германариха, так що він не міг особисто брати участь у війні з гунами і незабаром помер.

375 року держава готів була зруйнована гунами. Але готи залишалися ще тривалий час у Криму і Тамані, заснувавши Тмуторокань. А “красних дів готських” (красний давньоукр. – красивий) згадує автор “Слова о полку Ігоревім” ще наприкінці XII ст.

Слов’яно-сарматські племена, що входили до Антського союзу, перебували у складних відносинах протиборства з готами. У ІІІ-ІV століттях н.е. в Північному Причорномор’ї вони сформували могутній військовий союз, з військовою силою якого вперше зіткнулося Готське королівство Германаріха в 370 р.

Гунська держава (375 р. – кінець VI ст.)

У IV ст. почалась навала гунів, монголо-тюркських племен, які, вийшовши із Забайкалля (Південного Сибіру), в період Великого переселення народів, посунули на Захід, тобто на Кавказ, Північне Причорномор’я, підкоряючи племена аланів, готів, герулів, гепідів, слов’янські та германські племена, таким чином, втягуючи до орбіти свого руху й інші племена.

В 375 р. гуни переправились через Дон і вторглись у володіння Готського королівства. Гуни не загрожували існуванню антського об’єднання, тому анти виступили на їх боці у війні з готами. В 385 р. вони знищили військо царя готів Вінітарія. Але наступного року готи завдали нищівної поразки антському вождю Божу полонили його і разом із синами та 70 вельможами розіп’яли на хрестах. У відповідь на це гунський цар Баламбер повів свою армію на готів і вщент розгромив їх. Частина готів відкотилася в Крим, друга почала відходити до Дунаю.

Отаборившись в Придунайській рівнині, гуни тривалий час вели спустошливі війни із сусідніми державами і утворили величезну державу – Гуніланд, яку очолив цар Аттіла. Великий вождь Аттіла (правив в 434-453 рр.) заснував міцний союз племен на величезній території з осередком на Дунаї (Угорщина). Аттілі вдалося створити одну з наймогутніших в історії держав, першу імперію кочівників-скотарів. Її територія простягалася від Волги до Рейну.

Суспільний устрій гунів при Аттілі не вийшов зі стадії військової демократії, хоча в них зростала майнова нерівність, поширилася практика рабовласництва, влада вождя перетворилася на спадкову. Гуни залишалися кочовиками. На підкорені племена вони накладали данину і примушували брати участь у військових походах.

Після смерті Атілли їх держава занепала і стала розпадатись на окремі каганати (володіння)., а більшість гунів відкочувала в Причорномор'я. Поступово гуни розчинилися серед інших народів. З появою гунів, які сприяли ліквідації Римської імперії і рабовласницького ладу в Європі, починається нова, середньовічна епоха історії.