Функціоналістський підхід до освіти

Перші школи з'явилися декілька тисячоліть тому для підготовки невеликого числа обраних для обмеженого круга керівної і професійної діяльності. Проте в XIX ст. безкоштовні середні школи стали основним засобом, за допомогою якого члени суспільства отримували елементарні знання по читанню, листу і арифметиці. Це давало їм навички, необхідні для роботи на підприємствах і в бюрократичних організаціях. Школи мають істотне функціональне значення для виживання і збереження сучасних суспільств.

Завершення соціалізації. У багатьох примітивних і аграрних суспільствах школи відсутні. Соціалізація молоді здійснюється в них тим же "природним чином, яким батьки навчають дітей ходити або говорити.

Приведемо розповідь антрополога Даймонда Дженнесса про ескімосів племені коппер:

"Матері учать дочок майструвати ляльок, чинити власний одяг і різати шкури. І хлопчики і дівчатка вчаться підстерігати дичину, беручи участь разом із старшими в полюванні; батьки роблять дітям лука і стріли, відповідних для їх віку і сил. Одна з улюблених розваг - виконання в спрощеному варіанті деяких обов'язків, з якими їм доведеться зіткнутися, ставши дорослими. Для дівчаток в чумах часто ставлять маленькі миски з маслом, що горить, над якими вони готують шматочки м'яса для своїх маленьких друзів.. У дітей багато ігор, в яких вони імітують дії дорослих.. І хлопчики і дівчатка будують іграшкові будинки з снігу. Влітку, маючи під рукою тільки голяки, вони просто розмічають план будови, а взимку беруть у батьків ножі для снігу і споруджують мініатюрні житла".

Зміст культури ескімосів коппер практично однаково для усіх, і люди придбавають її в основному несвідомо в буденному житті. На відміну від ескімосів коппер дорослі люди в сучасних суспільствах не можуть дозволити собі виховувати дітей по власній подібності. Дуже часто навички батьків застарівають, і вони стикаються з тим, що професія, якою вони навчалися, більше не потрібна. Знання і уміння, необхідні в сучасному житті, не можна отримати автоматично і "природно". Для цього потрібно спеціальну освітню структуру, яка прищеплюватиме молодим людям образ думок, світовідчуття і моделі поведінка, що диктується швидко урбанизованном, що міняється, і орієнтованому на технічні досягнення суспільством.

Соціальна інтеграція. Представники функціоналізму вважають, що система освіти призначена для засвоєння цінностей, що переважають в суспільстві, і формування єдиної національної свідомості. Учні дізнаються, що означає належати до тієї або іншої нації, грамотно володіти рідною мовою, мати загальну спадщину і діяти відповідно до встановлених стандартів і правил. Таким чином молоді люди з різних етнічних, релігійних і расових груп занурюються в єдину культуру і готуються до "відповідального" громадянства (див. гл. 7). Діяльність шкіл спрямована також на те, щоб інтегрувати бідних і незаможних в структуру пануючих інститутів. Наскільки добре система освіти виконує ці функції - питання спірне. Але конфликтологи вважають, що освітня діяльність, переслідуюча ці цілі, служить інтересам елітних класів і груп.

Відбір. Усі суспільства надають індивідам незалежно від їх якостей і можливостей певні статуси. Інші статуси досягаються шляхом вибору і конкуренції. Жодне суспільство не може повністю ігнорувати індивідуальні відмінності або недооцінювати успіхи або невдачі окремих людей. Сучасні суспільства повинні виробляти відбір молоді для посад і професій, що вимагають особливих талантів. Інститут освіти, як правило, виконує цю функцію, виступаючи посередником у відборі індивідів для певних типів професійної діяльності. Видаючи дипломи, свідчення і посвідчення, він визначає, хто саме з молодих людей дістане доступ до влади, престижного положення і статусу. Для багатьох школи виконують роль "ескалаторів", що дозволяють здібним і обдарованим людям піднятися по соціальних сходах. Але конфликтологи оспорюють це твердження і вважають, що школи служать для того, щоб нащадки елітарних батьків, маючи "потрібні" посвідчення, могли гарантовано отримати кращі місця.

Наукові дослідження і розробки. Здебільшого школи призначені для того, щоб виховати людей, що "вписуються" в суспільство, а не тих, хто виступатиме за його зміну. Проте учбові заклади, особливо університети, можуть не лише передавати культуру наступним поколінням - вони здатні примножувати культурну спадщину. Сучасне суспільство надає велике значення придбанню нових знань, особливо в області економіки, фізики, біології, медицини і техніки. За останні десятиліття провідні університети західних країн у все більшій мірі стають дослідницькими центрами.

Конфліктологія про освіту

Конфликтологи розглядають школи як посередників, відтворюючих і легитимизирующих існуючий соціальний порядок і, таким чином, діючих на благо одним індивідам і групам і в збиток іншим.

Відтворення соціальних стосунків у сфері виробництва. Деякі конфликтологи зображують школи як установи, що служать інтересам капіталістичного виробництва, і як соціальні інструменти переконання населення в тому, що приватна власність і прибуток - це благо для суспільства в цілому. Соціологи Сэмюэл Боулз і Герберт Гинтис висувають принцип відповідності, що полягає в тому, що соціальні стосунки в трудовій діяльності знаходять вираження в соціальних стосунках в школі. Система оцінок для мотивації студентів аналогічна системі мотивації робітників. Коротко кажучи, школи розглядаються як установи, що готують податливу робочу силу для капіталістичної економіки.

Прихований процес навчання. З точки зору конфликтологов в школах існує прихований процес навчання; він складається з комплексу нечітко виражених цінностей, позицій і моделей поведінка, яка поволі виховує дітей відповідно до представлень домінуючих інститутів. Учителя формують і заохочують якості, що утілюють норми середнього класу, - працьовитість, відповідальність, сумлінність, надійність, старанність, самоконтроль, ефективність. Діти вчаться бути спокійними, пунктуальними, терплячими, шанобливими до учителів, сприйнятливими до вимог групи. Таким чином, школи виступають в ролі сполучних ланок між цінностями сім'ї (довірчість і близькість) і вимогливішими і знеособленими нормами технократичного суспільства, де панує дух конкуренції.

Органи управління. Конфликтологи згодні з функціоналістами в тому, що школи виступають в ролі посередників для залучення меншин і людей, що знаходяться на нижніх східцях суспільства, в домінуючу культуру. Проте вони не бачать в цій функції нічого позитивного. Соціолог Рэндалл Коллинз затверджує, що система освіти служить інтересам пануючої групи, знижуючи напруженість, що створюється малими етнічними групами. У великих багатонаціональних суспільствах, де мають місце конфлікти, як в США і Росії, школи стають інструментами американізації або, відповідно, русифікації меншин. Обов'язкове навчання стирає етнічні відмінності і передає національним меншинам і людям, що знаходяться на нижніх східцях соціальної ієрархії, цінності і спосіб життя пануючої групи. Отже, школи розглядаються як органи управління, використовувані елітами.

Виробничий капітал. Конфликтологи відносяться до наукових досліджень і розробок абсолютно інакше, ніж функціоналісти. Наприклад, Майкл У. Эппл надає марксистський відтінок функціональному підходу, стверджуючи, що учбові заклади дають технічні знання і управлінські навички, необхідні для капіталістичного суспільства. З цієї точки зору освіта є частиною виробництва. Воно не лише відтворює існуючі соціальні структури, але і сприяє розвитку ноу-хау, який потрібно капіталістам для прогресу економіки і придбання переваги в конкурентній боротьбі на світових ринках.

Креденциализм. Коллинз також скептично відноситься до затвердження функціоналістів, що школи виконують роль ескалаторів. Він показує, що школярам явно бракує технічних знань і велику їх частину вони придбавають на робочому місці. Хоча для багатьох професійних занять потрібно додаткову освіту, Коллинз вважає, що це пояснюється не технічними вимогами цієї роботи. Рівень кваліфікації, необхідний друкаркам, секретарям, продавцям, учителям, робітникам на конвеєрі і багато чим іншим, не набагато відрізняється від того, який існував в попередньому поколінні. Коллинз називає ці тенденції креденциализмом - явищем, коли працівник повинен мати диплом або посвідчення заради нього самого, а не для того, щоб підтвердити навички і уміння, необхідні для виконання конкретної роботи. Оскільки освіта швидше є підтвердженням класової приналежності, а не кваліфікації, воно функціонує як інструмент для передачі класової спадщини.

Якщо колись університетський диплом давав людині елітарний професійний статус з відповідним цьому статусу винагородою, то сьогодні він дає статус середнього класу з відповідною йому оплатою праці. Спостерігається тенденція до постійного зменшення професійної віддачі і прибутків стосовно кожного року навчання. Хорошою ілюстрацією цих процесів служить зростання кількості учбових закладів із скороченим курсом навчання. Конфликтологи розглядають ці учбові заклади як розширену систему розподілу учнів по класах залежно від їх схильностей і здібностей, внаслідок чого діти з сімей меншин і робочого класу залишаються на тому ж класовому рівні, що і їх батьки. Цим молодим людям вселяють, що освіта в неповному учбовому закладі підвищить їх шанси на висхідну соціальну мобільність. Проте насправді таке навчання не відкриває шлях до престижної кар'єри. Як простаки, залучені в гру з шахраями, молодь з робочого класу і середовища меншин виявляється втягнутою в процес освітнього "витіснення". Коротше кажучи, незважаючи на те що населення стає більш освічений, відносне положення різних груп в системі стратифікації практично не міняється.