Дивідендна політика підприємств

Дивідендна політика — це політика щодо розподілу отриманого підприємством прибутку за умови, що власники підприємства мають право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Дивідендна політика включає рішення щодо виплати прибутку власникам та реінвестування його у виробничу діяльність і тому тісно пов'язана з одним із основних напрямів діяльності фінансових менеджерів — управлінням структурою капіталу.

Дивідендна політика суттєво впливає на процес залучення джерел фінансування, оскільки капітал підприємства може формуватись за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

З одного боку, реінвестування прибутку є відносно дешевим і одним з оптимальних способів фінансування, оскільки при цьому не здійснюються витрати на додаткову емісію акцій, а отже, не збільшується вартість акціонерного капіталу. Крім того, залишаються незмінними частки акціонерів у статутному капіталі, що дає їм змогу зберігати контроль над діяльністю підприємства.

З другого боку, акціонери, як правило, бажають отримувати високі дивіденди, що приводить до зростання ринкової ціни акцій, проте обмежує можливості підприємства щодо реінвестування прибутку в розвиток підприємства.

Отже, дивідендна політика має поєднувати дві протилежні мотивації:

* прагнення акціонерів отримувати високі дивіденди, що забезпечить високу ціну акцій на фінансовому ринку і стійкий інтерес потенційних інвесторів до нього;

• необхідність капіталізувати частину прибутку для забезпечення подальшого зростання підприємства за рахунок найбільш оптимального для підприємства джерела — прибутку.

Сума сплачених дивідендів приблизно дорівнює витратам, які підприємство має понести для мобілізації додаткових джерел фінансування, оскільки, після виплати дивідендів за залишковим принципом внутрішня вартість акцій та сплачені дивіденди еквівалентні вартості акцій до розподілу прибутку.

Основні завдання, які мають бути обов'язково вирішені у процесі реалізації ефективної дивідендної політики, такі:

• максимізація добробуту акціонерів;

* достатнє фінансування діяльності компанії. Кожна компанія обирає свою дивідендну політику

виходячи з об'єктивних та суб'єктивних чинників.

На дивідендну політику, зокрема, впливають такі фактори:

1. Правові обмеження. У більшості країн дивіденди відповідно до законодавства сплачуються з прибутку (в тому числі нерозподіленого минулих років) або з прибутку та емісійного доходу. Причому оподатковуються сплачені дивіденди, а відстрочені (нерозподілений прибуток) обкладаються податком за пониженою ставкою в момент отримання капіталізованого доходу. Оскільки оподатковуються тільки отримані акціонерами дивіденди, компанії нерідко здійснюють капіталізацію прибутку з тим, щоб уникнути оподаткування. У цьому випадку в деяких країнах встановлено обмеження на розмір нерозподіленого прибутку* і оподатковують перевищення нерозподіленого прибутку над встановленим нормативом, щоб компанії не здійснювали капіталізацію прибутку в значних обсягах.

До інших обмежень правового характеру належать також заборона виплати дивідендів у грошовій формі, якщо підприємство є неплатоспроможним.

2. Обмеження контрактного характеру. Якщо компанія має намір отримати довгострокову позику, вона за вимогою банку може обмежити мінімальний розмір нерозподіленого прибутку або мінімальний процент прибутку, який повинен реіявестуватися у виробництво. Це значною мірою може вплинути на дивідендну політику компанія-позичальника та на рівень дивідендних виплат.

Законодавством може бути встановлено мінімальний розмір резервного фонду, який слугуватиме гарантією погашення позики. Це може призвести до значних змін у механізмі виплати дивідендів за привілейованими акціями, оскільки резервний фонд є одним із можливих джерел виплати дивідендів.

3. Обмеження у зв'язку з недостатньою ліквідністю* Підприємство може не мати в достатній кількості грошових коштів та їх еквівалентів для виплати дивідендів. При цьому причинами можуть виступати не тільки проблеми у виробничо-господарській діяльності та низький рівень прибутку, а й проблеми управління грошовими коштами підприємства. В таких випадках або змінюють механізм виплати дивідендів, або, якщо дозволяє законодавство, беруть короткостроковий кредит для виплати дивідендів.

4, Обмеження у зв'язку з виробничими потребами. Дивідендні виплати можуть обмежуватись у зв'язку з необхідністю накопичувати прибуток для здійснення капіталовкладень. Частіше до цього вдаються при розширенні чи запровадженні нового виробництва. Рідше це може бути основою дивідендної політики при звичайній діяльності підприємства. В деяких випадках підприємства в установчих документах визначають частку прибутку, яка повинна реінвестуватися.

5. Обмеження у зв'язку з інтересами акціонерів. Сукупний дохід акціонера складається з дивідендних виплат та зростання курсової вартості акцій. Менеджери багатьох підприємств прагнуть проводити дивідендну політику, яка б максимізувала сукупний дохід акціонера. Часто це передбачає стабільну виплату дивідендів, які зростають.

6. Обмеження рекламно-інформаційного характеру. Оскільки про порядок виплати та розміри дивідендів компанія широко інформує громадськість, вона часто намагається зберегти стабільну дивідендну політику, навіть при змінах у діяльності компанії.

У багатьох країнах порядок виплати дивідендів передбачає використання чотирьох дат:

1) дата оголошення дивідендів — день, коли рада директорів оголошує про виплату дивідендів;

2) ексдивіденди а дата — день, коли визначається, хто має право на виплату дивідендів. Той, хто купив акції до цього дня, має пра во на дивіденди, хто купив у цей день або пізніше, — не має (як правило, цей день — за чотири робочих дні до дати перепису);

3) дата перепису — день реєстрації акціонерів, які мають право на виплату дивідендів;

4) дата виплати дивідендів — день, коли здійснюються дивідендні виплати.

Підприємства у своїй діяльності можуть формувати та реалізувати більш чи менш складні дивідендні політики. Однак в основу багатьох конкретних дивідендних політик покладено досить прості методики виплати дивідендів, серед яких найпоширеніші такі.

1. Постійний процентний розподіл прибутку. Дивіденди сплачуються на основі незмінного коефіцієнта дивідендного виходу:

к = Дивіденди: Прибуток поточного року.

При такому підході дивіденди суттєво залежать від фінансових результатів року і можуть коливатися, що призводить до падіння ринкової ціни акцій.

2. Фіксовані дивідендні виплати. Розмір дивідендів не змінюється незалежно від результатів виробничої діяльності. Якщо тривалий час компанія працює успішно, розмір дивідендів може підвищуватись.

3. Методика гарантованого мінімуму та екстра-дивідендів. Виплачуються постійні дивіденди, а в разі успішної діяльності підприємства виплачуються додатково екстра-дивіденди, які мають разовий характер і виплачуються не дуже часто.

4. Виплата дивідендів за залишковим принципом. Спочатку складають бюджет капіталовкладень, а після цього визначають джерела фінансування, в тому числі частину прибутку, яку необхідно при цьому викори

5. Виплата дивідендів акціями. Таку методику використовують у випадках, якщо необхідно реінвестувати прибуток, стимулювати діяльність менеджерів підприємства, коли існує нестача коштів для виплати дивідендів, необхідно змінити структуру капіталу та ін.

Слід зауважити, що існує тісний зв'язок між ринковою ціною акцій та дивідендною політикою компанії-емітента. Продумана дивідендна політика може сприяти не тільки зменшенню коливань ринкової ціни акцій, а й стабільному її зростанню.

Практичні завдання до теми «Капітал підприємства»