Духовність та її призначення

Духовність — об'єднуючі початки суспільства, що виражаються у вигляді моральних цінностей і традицій, сконцентровані в художніх образах мистецтва. Проекція духовностів індивідуальну свідомість називається совістю. Зміцнення духовності здійснюється в процесі проповіді (умовляння), освіти, ідейно-виховної або патріотичної роботи (пропаганда і агітація). У марксизмі духовність асоціюється з ідеологією. В умовах ідеологічного вакууму завжди спостерігається криза духовності як криза довіри і роз'єднаність. Це явище під ім'ям аномії описав соціолог Дюркгейм. Традиційно духовність ототожнюється з релігійністю традиційного толку, проте в сучасній соціології і соціальній філософії "світський" варіант духовності іменується соціальним капіталом. Дух - субстанція чи універсальний аспект реальності, який вважається незалежним від матерії, і якій він є також протилежним. Це об'єкт («організм»), під яким розуміється частина людської істоти, яка є нетілесною і невидимою і характеризується розумовими здібностями, особистістю, самосвідомістю, і волею; іншими словами просто розум протиставлений тілу. Термін душа, яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ.

Дуалізм вважає душу протилежною тілу самостійною субстанцією.

Матеріалісти-метафізики зводили психічну діяльність до суто механічних та фізико-хімічних процесів.

В діалектичному матеріалізмі та науковій психології термін "душа" не використовується. По суті термін "психіка" заміщує термін "душа", виражаючи внутрішній духовний світ людини.