Позитивізм та неопозитивізм: основні ідеї

Позитивізм — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Позитивізм протиставляє таке «позитивне» знання «метафізичному», або спекулятивному, яке виходить за межі фактів. Позитивізм, який часто називають «філософією науки» — одна з найвпливовіших течій останніх півтора століть.

Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести до таких тверджень:

1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого даного. Вона не гониться за невловимими першоосновами і першопричинами. Звідси бере початок заперечення метафізики, яка не дотримується цієї вимоги.

2. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою. Не існує меж науковому пізнанню.

3. Суспільство також підлягає науковому пізнанню. Наукою про суспільство є соціологія.

4. Розвиток науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу.

Під наукою позитивізм розуміє знання, побудоване на зразок природознавства. Вироблені природознавством критерії науковості та методи пізнання він розглядає як ідеал науки. Позитивізм є типовим сцієнтичним світоглядом. Засновником позитивізму є французький мислитель Огюст Конт.

Неопозитивізм

Розвиток філософії як науки у XX ст. тісно пов'язаний з такими течіями, як аналітична філософія і неопозитивізм.

Неопозитивізм— один із основних напрямів філософії XX ст., який зводить філософію до аналізу мови науки і намагається вилучити з науки поняття, які, на його думку, не грунтуються на фактах. Неопозитивізм, або, як його ще називають, логічний позитивізм, виник у 20-х роках XX ст. під впливом ідей математиків і логіків Готлоба Фреге і Б. Рассела. Центральною для неопозитивізму є проблема значення наукових висловів. Формалізована знакова система набуває певного значення, тобто про щось говорить лише через зведення її до тверджень, що фіксують безпосередній досвід. Ця, досить не проста процедура зіставлення, оскільки понятійне твердження потрібно перекласти на мову фактів, називається верифікацією. На думку неопозитивістів, наукові твердження є осмисленими лише тоді, коли їх можна звести до інших осмислених висловів, або тоді, коли їх можна безпосередньо верифікувати. Сукупність усіх протокольних тверджень є, на їх думку, емпіричним базисом науки, який вони розглядали як остаточний, незалежний від теорії, фундамент для всієї будови науки. Твердження, які принципово не зводяться до чуттєвих даних, проголошуються пустими, тобто позбавленими значення. Верифікація розглядається ними як демаркаційна лінія, що відмежовує наукове знання від усякого іншого.