Внутрішня та зовнішня політика Директорії

Внутрішня політика Директорії. За дорученням Директорії уряд скасував гетьманське законодавство і відновив дію законів УНР (у тому числі закону УНР про національно-персональну автономію), ухвалив нові законодавчі акти - про передачу поміщицької землі селянам без викупу, закон про автокефалію Української православної церкви (1 січня 1919 p.), закон про скликання Трудового конгресу України (5 січня 1919 р.) та ін.

Директорія прийняла постанову про негайне звільнення всіх призначених за гетьманату чиновників. Запроваджувався державний контроль над виробництвом і розподілом продукції. Відновлювалися 8-годиний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок. Нова влада заявила про запровадження демократичних свобод.

Після проголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані у Києві Акта Злуки Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) і УНР до складу Директорії УНР увійшов Є. Петрушевич. 23 січня 1919 р. в Києві було скликано Трудовий конгрес народу (400 делегатів), який висловив довіру Директорії. Сесія Трудового конгресу, який виконував роль передпарламенту об'єднаної України, враховуючи загострення воєнно-політичної ситуації в державі, тимчасово передала всю законодавчу, виконавчу і судову владу Директорії УНР. Голові Директорії доручили здійснювати функції глави держави.

Скрутне становище влади Директорії. Становище нової влади було дуже скрутним. Серед керівництва Директорії не було єдності Більшість на чолі з В. Винниченком була за союз з більшовиками проти Антанти. Прихильники С. Петлюри виступали за спільні дії з Антантою проти більшовиків, пропонуючи встановити військову диктатуру.

Ускладнилися відносини і між партіями, які склали Український національний союз, стосовно того, якою буде влада - чи парламентською демократією, до чого прагнули помірковані соціалісти, чи різновидом системи Рад, що було до вподоби лівим соціалістам на чолі з B. Винниченком. Відкритим залишалося питання: чому віддати пріоритет - соціалістичній революції чи національному визволенню.

Часто змінювалися уряди Директорії, які очолювали В. Чехівський, C. Остапенко, Борис Мартос, I. Мазепа, В. Прокопович.

У Директорії, яка втрачала задекларований колективний характер влади, неухильно зростав вплив С. Петлюри. Замість обіцяних соціальних реформ установлювались жорстокі диктаторські порядки. Жодного із соціально-економічних законів, про необхідність яких заявляла Директорія, не було втілено в життя.

Реальна Влада на містах зосереджувалась у військових структурах, a саме - у виборних отаманів на пів партизанських загонів, з яких складалися збройні сили УНР. Різного роду отамани, що діяли під гаслами Директорії, розганяли робітничі та селянські з'їзди, профспілкові організації, чинили жорстокі розправи та пограбування населення, організовували численні єврейські погроми.

Почалося «збільшовичення» окремих військових груп: на бік більшовиків перейшла одна з найбільших повстанських груп отамана М Григор'єва, а також Н. Махно з великим загоном, який діяв на території під Гуляйполя, Кременчука до Катеринослава.

Зовнішня політика Директорії. Ще складнішими були проблеми у зовнішньоп олітичній сфері. Хоча Директорія змогла розширити міжнародні зв'язки УНР (Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія), міжнародне становище було дуже скрутним. На західних кордонах продовжувала наступ польська армія, підтримувана Антантою. На півночі почався наступ українських більшовицьких дивізій за активної підтримки збройних сил Радянської Росії. На південному сході розпочала наступ I російська білогвардійська армія генерала А. Денікіна. На півдні - в Одесі, Миколаєві й Херсоні висадилися війська французьких інтервентів.

Висновки: Таким чином, Директорія стала ще одним українським урядом, який не зміг добитися істотних результатів у покращенні становища українських земель. Даним урядом було допущено ряд суттєвих помилок, що продовжило сумну тенденцію – втрачання довіри з боку українського населення відносно українських політичних сил.

1. Охарактеризуйте внутрішню політику Директорії.

2. Охарактеризуйте зовнішню політику Директорії.

3. Як ви можете її оцінити?

4. Чи вважаєте ви Директорію реальною політичною силою, яка могла будувати Українську державу?