Протипокази до проведення СЛР

• переохолодження (гіпотермія)

• утоплення в льодяній воді

• передозування медикаментів або наркотиків

• Електротравма або ураження блискавкою

3. Поява безсумнівних ознак біологічної смерті: висихання рогівки (симптом “сухого оселедочного блиску”), максимальне розширення зіниць з відсутністю фотореакцій, позиційний ціаноз, ригідність кінцівок, трупне заклякання.

Ускладнення, зумовлені проведенням СЛР

Під час прове­дення закритого масажу серця можуть статися переломи ребер. Найчастіше — поперечно, в ділянці III—IV міжреберних проміжків, уздовж серединно-ключичної лінії або в місці з'єднання ребер із грудниною.

У разі виникнення множинних переломів ребер об'єм легень зменшується внаслідок деформації грудної клітки. На передній і задній поверхні серця утворюються точкові крововиливи, які зливаються в осередки в місцях, що відповідають ділянкам стис­нення серця між грудниною і хребтом.

Рідше спостерігаються ушкодження печінки, селезінки, підшлункової залози.

Одним з ускладнень реанімації (особливо у тих випадках, коли не проводили інтубацію трахеї) є регургітація шлунково­го вмісту в дихальні шляхи. Вона виникає внаслідок потраплян­ня повітря в шлунок під час його форсованого вдування. Як пра­вило, це відбувається у разі недостатнього закидання голови, коли корінь язика частково перекриває вхід у трахею і основна частина повітря поступає не в легені, а в шлунок і перерозтягує його. У непритомних хворих кардіальний сфінктер розслабле­ний, тому вміст шлунка витікає з нього і потрапляє в легені.

При деяких тяжких захворюваннях та травматичних ушко­дженнях (злоякісні пухлини з метастазами, тяжка травма че­репа із пошкодженням головного мозку) реанімація недоречна і її не слід розпочинати. У інших випадках раптової смерті завж­ди залишається надія на оживлення хворого і для цього повинні бути задіяні всі можливі заходи.

Транспортування хворого із зупинкою дихання та серцевих скорочень може бути виконане лише після відновлення серце­вої діяльності і дихання або у спеціальній машині швидкої до­помоги, в якій можливе продовження реанімаційних заходів.

Інструкції

Непрямий масаж серця

Проводять на місці події негайно після встановлення діагно­зу клінічної смерті (мал. 1).

1. Реаніматор розташовується збоку від потерпілого, визна­чає мечоподібне груднинне зчленування і точку, в якій буде про­водитись стискання груднини. Найпростіший розрахунок ви­значення місця масажу: на 2 поперечних пальці вище мечоподібного груднинного зчленування (мал. 2).

а б

Мал.1. Проведення штучної вентиляції легень і непрямого масажу серця:

а — одним реаніматором; б — двома реаніматорами

2. У цій частині груднини розміщуються руки реаніматора так, щоб долоня однієї руки притискала зверху долоню іншої, що лежить безпосередньо на груднині.

3. Пальці рук трохи підняті над поверхнею груднини і роз­ташовуються паралельно ребрам.

4. Руки в ліктях не згинати (мал. 3).

Мал. 2. Місце натискання Мал. 3. Техніка проведення

долоні при здійсненні непрямого непрямого масажу серця:

масажу серця руки випрямлені в ліктьових

суглобах

5. Прикладаючи зусилля всього тіла, притиснути груднину до хребта на 4—5 см у дорослих, на З—4 см — у дітей і на 2— З см — у немовлят.

6. Зафіксувати груднину у такому положенні на 0,5 с

7. Швидко відпустити і знову затримати руки на 0,5 с, не знімаючи їх з груднини.

8. Стискати груднину потрібно з такою силою, щоб викли­кати штучну пульсову хвилю на сонній та периферійних арте­ріях.

Техніка проведення штучної вентиляції легень методом "з рота в рот"

1.Покласти потерпілого на спину па тверду поверхню (мал.4).

2.Забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів:

а) підвести долоню однієї з рук під потилицю потерпілого та
припідняти голову;

б) іншою долонею, що покладена на лоб, посилити закидан­ня голови потерпілого до переміщення підборіддя чітко догори;

в) якщо застосування перших двох прийомів не забезпечить поновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, 2—5 пальці обох рук розмістити позаду кутів нижньої щелепи, перші пальці — на підборіддя на рівні кутів рота, голову потерпілого злегка закинути, нижню щелепу висунути вперед, першими пальцями розкриваючи рота (мал.6).

3. Одним або двома пальцями, обгорнутими у носову хустинку, очистити ротову порожнину і глотку потерпілого від слизу і сторонніх тіл, повернувши його голову вбік (мал. 5).

4. Першим та другим пальцями руки, спираючись на лоб потерпілого, закрити його ніс, зробивши попередньо глибокий вдих, щільно притиснути губи до рота потерілого та зробити форсований видих (мал. 7).

5. Спостерігати за підняттям грудної клітки потерпілого.

Мал. 5. Очищення ротової порожнини

6.Під час пасивного видиху випрямити та зробити наступний вдих, підтримуючи голову потерпілого у попередньому положенні.

7.ШВЛ проводять з частотою 12 за 1 хв.

8.Співвідношення тривалості вдування-видиху до тривалості пасивного видиху має становити 1:2.

9.На початку ШВЛ зробити 3—4 енергійних вдування-видихи, що швидко чергуються один за одним, дещо обмежуючи три­валість фази видиху для кращого розправлення легень.

10.Контролювати ефективність ШВЛ за:

а) синхронним із вдуванням розширенням грудної клітки;

б) прослуховуванням та відчуттям руху повітряного струму
при видиху.

Мал. 6. Відновлення прохідності Мал. 7. Проведення штучної

дихальних шляхів: нижня вентиляції легень методом

щелепа висунута вперед і "з рота в рот"

вгору

Алгоритми дії

Визначення ознак клінічної смерті

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1.Визначити притомність: перевірити реакцію на звукові та фізичні подразники.

2.Визначити відсутність дихання: стежити за рухами груд­ної клітки, видихом теплого повітря через дихальні шляхи.

3.Визначити зупинку кровообігу: поставити пальці руки на проекцію сонної артерії, а другою підняти верхню повіку і пере­вірити ширину зіниць.

4.Візуально визначити стан та колір шкіри.

Забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів

Оснащення: серветки, роторозширювач, язикотримач.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1.Провести вилучення сторонніх тіл з порожнини рота: об­горнути палець серветкою і, ввівши його в ротову порожнину, видалити слиз, згустки, блювотні маси, сторонні тіла.

2.Висунути вперед та догори нижню щелепу для запобіган­ня западанню язика. В разі западання язика зафіксувати його язикотримачем або пальцями.

3.Підкласти потерпілому під лопатки валик із м'яких підручних засобів та закинути голову назад так, щоб кінчик носа потерпілого "дивився" перпендикулярно в стелю.