Галичина та правобережжя наприкінці XVII – XVIII ст. Занепад Речі Посполитої та доля українських земель

На Правобережній Україні(1663 - 1665рр.) правив Павло Тетеря, що зажив недоброї слави польського поплічника і в кінці-кінців втік до Польщі, прихопивши з собою гетьманські клейноди й казну.

Гетьманом Правобережжя став у 1666 р. один із соратників Богдана Хмельницького - Петро Дорошенко. Цей відразу заходився рятувати Україну від того хаосу і розбрату, в якому вона перебувала на той час, намагаючись продовжити справу Хмельницького в творенні української державності. Дорошенко одразу ж проводить військову реформу: набирає полки найманців-сердюків (молдавани, серби), спираючись на яких, приборкує непокірну старшину і придушує заколоти. Зміцнивши внутрішнє становище, розпочинає боротьбу з Польщею, що просувалась з поперемінним успіхом. Після того, як лівобережні козаки вбивають гетьмана Брюховецького і переходять на сторону Дорошенка, він проголошується гетьманом обох боків Дніпра. Однак цієї єдності надовго зберегти йому не вдалося. На Лівобережжі проти нього виступають російські війська, на Правобережжі насуваються поляки. Тож під час відсутності “гетьмана всієї України”, на Правобережжі запорожці проголошують своїм гетьманом П Суховія, а невдовзі по тому, поляки - Михайла Ханенка. Вирушаючи проти них у похід, Дорошенко залишив по собі на Правобережжі Михайла Ханенка.

Але, коли російські війська зайняли Лівобережжя, той і собі присягнув на вірність цареві - так Україна знову була розділена на дві частин. Дорошенко в розпачі звертається до турецького султана. В результаті походу на Польщу султана Мехмеда IV у 1672 р., до якого приєднався Дорошенко, турки захопили Поділля, обложили Львів і примусили поляків підписати Бучацький мир, за яким “Україна в давніх кордонах” віддавалась Дорошенку. Але турецькі й татарські війська принесли в Україну ще більше спустошення: населення забирали в полон, церкви перетворювали на мечеті. Поляки ж не виконали умов договору й не вивели свої війська з меж України. Все це й відвернуло народ від Дорошенка. Цього ж року лівобережна старшина скинула Многогрішного і обрала Івана Самойловича.

У 1674 р. на Переяславській раді М. Ханенко передає булаву Самойловичу.П. Дорошенко, втративши підтримку козацьких мас, змушений був підкоритись Самойловичу і складає булаву у 1676 році. До Самойловича прибувають депутати десяти правобережних полків і визнають підданство Москви. Українська національна революція зазнала поразки.

2. Занепад національного життя. Остаточне утворення церковної утопії

У другому десятиріччі XVIII ст. Польща відновила своє панування на всій території Правобережної України. Тут поновили свою діяльність воєводські органи управління та королівські суди. Магнати і шляхта знову стали єдиними володарями краю. Панщина досягала небачених розмірів, влітку робота на панських землях тривала по 13--15 годин на добу, селяни сплачували безліч податків, ледь-ледь перебиваючись, в той час як кілька родин найбільших магнатів володіли величезними латифундіями. Іноземне панування гальмувало економічний розвиток українських земель.

Майже 80% земель перебували у приватній власності магнатів і шляхти. Відродження козацтва тут було заборонено. Без козаків селянам було важко дати відсіч шляхті. Час від часу спалахували локальні повстання на чолі з селянами-втікачами. Повстанці ховалися у лісах і звідти нападали на поодинокі маєтки. їх (з початку XVIII ст.) називали гайдамаками. З часом вони стали серйозною загрозою для польської шляхти, особливо із закінченням терміну звільнення від панщини, введенням кріпацтва та посиленням релігійного гніту. Правобережжя і західноукраїнські землі ще залишалися під гнітом шляхетської Польщі, а становище народних мас тут постійно погіршувалось. Цей процес прискорювала анархія, яка панувала в країні. Влада короля була номінальною, утвердилося всесилля магнатів, які видавали свої закони і постанови, чинили на їх основі суд і розправу над населенням. Магнати мали також свої власні війська.

Таке внутріполітичне становище в країні призвело до занепаду польсько-шляхетської держави в другій половині XVIII ст. Саме в цей період особливо негативну роль відіграли такі чинники, як деморалізація правлячої аристократії, яка вперто намагалася зберегти непорушним відживаючий феодальний лад і свої привілеї, постійні війни між магнатами, що спустошували і розорювали країну, в кінцевому підсумку так ослабили і виснажили Польщу, що в неї не знайшлося сил, щоб консолідуватися і зберегти державність.

Річ Посполита в першій половині XVIII ст. опинилася на рівні третьорядної держави, позицію якої в міжнародних питаннях можна було цілком ігнорувати. Шукаючи причини цього занепаду, безумовно, варто пам'ятати про наслідки багатолітніх воєн, які вона вела протягом усього XVII — початку XVIII ст., хоча повоєнна руїна випадала на долю багатьох країн.

Скориставшись нестабільністю внутрішньополітич­ної ситуації в цій країні, Росія разом з Австрією та Пруссією у 1772 р. під­писали акт про поділ польських земель. Від Польщі були відокремлені Помор'я, Куяви, частина Великопольщі, Малопольща і Галичина, Східна Білорусь. До Австрії відійшла частина Галичини, згодом була приєднана й Буковина. У 1774 р. Австрія захопила й Буковину. Тобто після першого по­ділу Польщі під владу Австрії потрапила вся територія Руського (без Холмської землі), Волзького та західних районів Волинського і Подільського воєводств. Уряд Австрії штучно об'єднав захоплені землі України з польсь­кими в коронний край із центром у Львові. Вищим державним органом управління тут була Галицька придворна канцелярія. Було запроваджено становий сейм, до складу якого входили вищі сановники, церковні діячі, магнати і шляхта. Однак скликали його лише один раз - 1780 р.

Владу на місцях здійснювали губернські управління. Фактично вся влада була в руках губернатора, якого призначав імператор. Галичина по­ділялася на 6, а з 1785 р. - на 18 округів. Вся повнота влади в окрузі нале­жала старості. Сільські громади, залишаючись під владою поміщиків, оби­рали собі старосту (війта) і присяжних. Становище західноукраїнського се­лянства дещо поліпшилося. З 1768 р. селяни звільнялися вік багатьох по­датків, сплачуваних ними поміщикам. Одначе ці реформи пізніше було ска­совано новим, реакційним урядом Австрії.

У 1793 р. відбувся другий поділ Польщі. Росія примусила польського короля віддати їй Київщину, Поділля та значну частину Волині та Білорусі. Це, а також втрата Польщею інших земель, спричинили визвольне повс­тання, яке очолив Т.Костюшко. Спільними зусиллями Росії та Пруссії воно було придушене.

Після третього поділу Польщі(1795 р) до складу Російської імперії увійшло майже 80% українських земель. Галичина, Закарпаття та Буковина були захоплені Австро-Угорщиною.

Протягом 90-х років XVIII ст. на територію Правобережжя були поширені загальноросійські адміністративні органи та установи. В краї почали діяти намісницькі, а згодом губернські управління, царські судові органи тощо. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину, сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати отримали від царської влади нові загальноімперські дворянські права, привілеї.

31.Гайдамацький рух. Коліївщина 1768р. З початку 18ст. спочатку на Правобережжі, а потім і на Лівобережжі й у Слобожанщині починається гайдамацький рух. Це був своєрідний вид соц. Протесту, що з'явився у відповідь на посилення і поширення кріпосного права. Гайдамаками називали селян, що втекли від своїх поміщиків, створили озброєні загони. Переховуючись у лісах вони нападали на шляхтичів, уніатських священників, орендарів. Метою нападів було не тільки захоплення грошей чи майна,а й помста за свої і чужі образи. Гайдам. рух був видом опору гнобленню. В зх. Україні опришки, т.зв. «соц.розбійники», робили напади тільки на поміщиків та інших визискувачів. Оскільки козацтва на Правобережжі не було, селяни бачили в опришках своїх єдиних захисників і надавали їм підтримку. Поступово в гайдам. Формуються і пол. цілі, головними з яких були звільнення Правобер.

Від влади Речі Посполитої, вигнання католиків та уніатів із краю. ГАЙДАМАЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1750р.охопило все Правобер. Головними центрами повстання були райони міст Корсунь,Біла церква, Бердичів. повстанці убивали орендарів,шляхтичів,поділяли землю між селянами. Було спалено багато катол. та уніатських храмів. До кінця1750р. повстання було придушене за допомогою російських військ. Найбільшим гайдам. Повстанням стала КОЛІЇВЩИНА.У Правобер. Українів 60х роках 18ст кріпосне право набуває дуже важких форм,селяни зазнають небачених визисків. Спроби влади силоміць затвердити тут греко-катол. Церкву,викликали негативну реакцію православних. Релігійний, соц. і нац. Гніт призвели до народного повстання. У травні 1768р. повстання охопило район Чигирин-Фастів-Черкаси. Його очолив М.Залізняк, запорозький козак. Серед повстанців було чимало вихідців із Лівобер., які прагнули дпомогти населенню Правобер. в їхній боротьбі. Головними цілями гайдам. Було вигнання шляхти,знищення кріпосног права,відновлення прав православних. Повстанці жорстоко розправлялися зі шляхтою, урядовцями, орендарями та їхніми прибічниками. Військо М.Залізняка оточило Умань,де переховувалося багато шляхтичів. Після переходу на бік повсталих надвірної міліції на чолі з Іваном Гонтою повстанці захопили місто і винищили в Умані шляхту. До середини літа повстанці контролювали Київське і Брацлавське воєводства. Проти повсталих було кинуто рос. війська,оскільки Катерина ІІ побоювалась поширення руху на Ліввобер. Коліївщина була останнім повстанням укр. селян проти польської шляхти. Лише втручання рос. імператриці перешкодило знищенню кріпосного права на Правобер.