Українська народна метеорологія та календар

В українського народу впродовж століть у процесі виробничої діяльності, постійного спілкування з природою склалися багаті традиційні знання, які давали змогу виживати у нелегких умовах натурального і напівнатурального способу господарювання. Ці знання допомагали хліборобам орієнтуватися в просторі, пристосуватися до природних умов, здійснювати потрібні виміри й обрахунки, прогнозувати результати праці, пізнавати світ.

Важливе місце у такій діяльності та формуванні поведінки людей посідали знання метеорології і народний календар. Вони чітко визначали етапи господарської діяльності, регламентували працю і час відпочинку. В календарі втілювалися не лише етнічна історія, а й традиційний побут, весь уклад життя народу.

В людей, котрі тривалий час перебували під відкритим небом, — землеробів, мисливців, рибалок, чумаків, пастухів — існувала постійна потреба спостерігати за виглядом хмар, неба, снігу, за станом води, поведінкою тварин, птахів. Ці спостереження давали змогу прогнозувати зміну погоди. Мірошники, які постійно вивчали силу і напрямок вітрів, уміли передбачати наближення бурі й хуртовини; той, хто працював у саду, полі та на городі, навчився прогнозувати наступ заморозків, сльоти, сухої погоди. Відібрані прикмети не лише передаються з покоління в покоління, а й відповідно перевіряються, уточнюються і доповнюються новим досвідом.

Важливі прикмети склалися внаслідок спостережень за комахами, зокрема за поведінкою бджіл, які особливо чутливі до найменших змін погоди. Серед поширених прикмет такі: "Ластівки літають низько — на дощ", "Риби вискакують і над водою ловлять комах — на дощ, на негоду", "Якщо бджоли не вилітають на збір меду — слід чекати дощу", "Якщо павук ховається — буде дощ", "Перед негодою мурахи закривають більшість ходів у мурашнику", "Чим більші бувають під осінь мурашині купи, тим лютіша зима" та ін. У деяких селах живими барометрами слугували жаби, яких тримали в банках з водою. За їх поведінкою визначали погоду.

Чимало корисної метеорологічної інформації черпали люди, спостерігаючи за рослинами: "Конюшина зближує свої листочки, схиляється — перед негодою", "Квітки сильніше пахнуть — перед дощем".

Значна кількість прикмет виникла внаслідок спостережень за фізичними явищами в природі. Так, було зауважено, що перед дощем внаслідок підвищення вологості повітря вогкішає сіль, виразніше чути віддалені звуки, спускаються струни на музичних інструментах. "Дим стовпом — на мороз, на гарну погоду", "Дим стелиться — бути негоді", "Роса вранці — ознака сонячної погоди". "Велика роса — до ясної погоди", — стверджує народна мудрість.

У різних районах України існують свої особливості метеорологічних спостережень. Однак народна метеорологія увібрала в себе найдоцільніше із того, що накопичено багатьма поколіннями українського народу.

Народна метеорологія знайшла системне втілення в календарному поділі, а також образне осмислення в народній творчості, святковій обрядовості, народних звичаях та ін.

З давніх-давен існує місцеве прогнозування погоди, з покоління у покоління передаються знання про певні явища природи і залежність від цього погожих днів чи негоди. Народ виявив чимало ознак зміни погоди, з-поміж них — оптичні явища в атмосфері, температура, вологість повітря, напрямок і сила вітру, хмарність, реакція і поведінка живих організмів.

При прогнозуванні погоди зазвичай беруться до уваги декілька характерних ознак, що в сукупності визначають її точніше. В Україні відомо: якщо зоря мляво-червона, місяць блідий, при сході сонце червоного кольору, хмари схожі на башти і скелі, дим стелиться і клубочиться у вигляді баранців, з листя монстери (філодендрона) скрапує роса і низько літають ластівки, то невдовзі почнеться дощ. Багато тварин і птахів наділені дуже чутливими органами, які дають змогу наперед реагувати на зміну погоди і відповідно змінювати поведінку. Хороші синоптики — ворони, чайки, качки. Відомо близько 500 видів тварин, які прогнозують погоду. Якщо зимове лігво їжака на краю лісу — буде тепла зима. Якщо кроти тягнуть солому і суху траву в кротовину — зима буде холодна. Коли качки будують гнізда біля води — літо буде сухим.

Український календар має чітко виражену слов'янську основу. Передхристиянське свято зимового сонцестояння стало початком аграрного року. В гуцулів він відзначався 7 січня, інші вважали, що рік розпочинається на Семена Стовпника (14 вересня) — це збігалося з давнім церковним календарем.

Січень в українському народному календарі — місяць, яким розпочинається новий рік. До нас дійшов відгомін цікавих свят і обрядів, що побутували серед предків саме в січні. Так, напередодні "багатої куті" (7 січня), чи Коляди, господар прагне умилостивити злі стихії, запрошує їх допомогти виростити хороший урожай. На допомогу злим силам приходить Чорнявка — Меланка (13 січня), котра хоче приспати Ярила і викрасти Сонце.

Лютий у народі отримав прізвисько лиходія. За переказом — це час, коли злі стихії послали найсильнішого з-поміж себе — Водяна — забрати у людей Сварогове тепло і захолодити їх. Тому і намагається Водян залити й охолодити землю. В лютому частішає суперечливий хід подій у природі. Ще стоять міцні морози, а все вище піднімається сонце, тане сніг на стріхах; 15 лютого літо пролетить над землею на Перуновій колісниці, часто під супровід грізного грому. В цей день, за народним повір'ям, зустрічається літо з зимою (Стрітення), або свято проводів зими. З ним пов'язані народні обряди, а також повір'я, приказки: "Якщо півень води нап'ється, то селянин горя набереться", "Коли на Стрітення від морозу яйце трісне, чекай на хороший врожай — погода буде помічницею всім чесним хліборобам".

Жоден з місяців українського календаря не має стільки назв, як березень: березіль, березоль, берузоль, веселик, березинець, черпень... Прийде березень, потечуть струмки, потемніє ліс: з'являться бруньки та перші квітки.

Березень віддає владу квітню. Вечорами виходять із осель красуні Криниці, прокидаються від зимового сну Мавки.

Травень в Україні вважають найважливішим місяцем — завершується сівба яровини, висаджується вся городина.

Промайнула весна, і червень привів літо. Початок цього місяця збігався з білінням полотна. Коли розквітали сади, дівчата і жінки збиралися біля річок, озер чи ставків і розстеляли на берегах довгі полотнища, що вибілювалися на сонці й ставали ніжні, шовковисті.

Початок липня збігається з найвідомішим святом, яке прийшло до нас з далекого минулого, — Купала. Воно посідає чільне місце з-поміж інших календарних свят і обрядів. Повне таємничості та образно-поетичної спадщини, свято Купала дотепер певною мірою залишається загадковим щодо основного змісту. Напевне, не всі легенди, які б могли розкрити суть всіх його символів і дійств, дійшли до нас. Купала як містична істота не входить до слов'янського пантеону. Це радше персоніфікація самого свята, коли подія виступає в конкретному образі. Відома Масляна (свято Місяця, Колядки), яка набула певної образно людської визначеності.

Народ зауважив, що після найдовшої ночі 22 грудня відбувається поворот сонця до весни. На 15-й день після цього настає Коляда. Другий поворот сонця відбувається на 15-й день після найкоротшої ночі (22 червня), тоді й відзначається Купала. Найцікавіший його момент — обряд потоплення ляльки, опудала, що мало людську подобу і різні назви в різних місцях. Це могла бути Марена, або Морана, Ляля, Лада, в деяких піснях згадується Ганна. В Ганні дехто з дослідників вбачають останню дружину київського князя Володимира — Анну, візантійську царівну.

Купальські обряди та дійства збереглися в українських народних казках, в основу яких закладені стародавні міфи. Міфічний Вуж із великого озера викрав доньку Сонця якраз у момент найпишнішого розквіту природи. Так образно наші пращури обґрунтовували причини повороту сонця на зиму, до майбутнього приходу холоду,

Наступний місяць в українському календарі має назву серпень, що вказує на широке застосування населенням України такого важливого інструменту для збирання зернових, як серп. Серпень — пора жнив. Страшні бувають грозові ночі наприкінці липня й на початку серпня, їх у народі звуть горобиними (сильна блискавка і гучний грім не дають заснути горобцям), вони і спричинили фантастичну персоніфікацію народних уявлень про довкілля. Сонце повертає на осінь, і над землею літає грізний Перун з громами і блискавками. Існує прикмета: коли 1 серпня впаде дощ, то вся осінь буде дощовою. За повір'ям, на початку серпня Перун покидає землю і йде на луги Даждьбога. У цей день люди докладали всіх сил, щоб зібрати кращий урожай. Існувало переконання: якщо вродила добра капуста, — її накривали на Іллю горщиками. Коли ж Ілля розійдеться дощами на початку жнив, то може наробити гнилля. Після Іллі у воду входити не рекомендують, приходить Спас — готуй рукавиці про запас. Літо наближається до кінця, завершуються жнива — це й нелегка і виснажлива праця традиційною народною толокою.

Часто за серпнем настають погожі вересневі дні. Проте не завжди можна чекати доброї погоди. За прадавньою легендою, щедро роздавав дітям тепло Даждьбог, і зростали вони добрими, щедрими і хоробрими.

Жовтень у народній уяві постає як золотий місяць. Гайовики і Лісовики, намагаючись втішити свою матір Природу, прикрашають дерева золотом, сонячними фарбами. Летить біле тонке павутиння бабиного літа. З цих ниток буде виткана небаченої краси намітка, що покриє голову Природи на Покрову. За народними спостереженнями, яка б не була осінь, завжди після Покрови прийдуть ще погожі, теплі дні, іноді вони тягнуться аж два тижні. Коли на бабине літо багато павутиння — чекайте сухої і теплої осені. Існувало повір'я: намітка, якою покривали голову дівчини, мала чарівну силу, що охороняла шлюб. Навіть за нелюба виходила дівчина заміж, коли він покривав її голову наміткою.

Листопад — останній місяць осені. За легендою, листопад з Гайовиками і Лісовиками прикривають від морозу землю теплою ковдрою з листя, аби їй не було так холодно. В листопаді продовжувалися сватання та весілля. До Дмитра (8 листопада) хлопці сватались до дівчат. "До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі — хоч комин витри", — жартували над тими, хто перебирав і хитрував з нареченими, а потім залишався дівувати ще рік.

В народі кажуть: березень і листопад — мов брат братові. Нестійкий погодою, каверзний і непередбачуваний, листопад нагадує перший весняний місяць. Різниця між ними полягає в тому, що березень знаменує весну, а листопад завершує осінь.

Грудень завершує календарний цикл. У часи Київської Русі останній осінній місяць називався груднем, а сучасний грудень — студнем. Це об'єктивніше відображало стан природи. Грудень і січень завершували рік, а новий цикл розпочинався у березні. Грудень — непривітний, похмурий і морозливий місяць.

Потайки у кузні Сварог виковує нове сонце, готується до наступу на холод і злі сили. Дні короткі, ночі довгі; щоб скоротити темні ночі, збиралася молодь на вечорниці, які були найпопулярнішими саме в грудні, між днем Катерини й Андрія. Приходили дівчата, щоб погадати про майбутнє, дізнатися про подальшу долю. Наваривши каші з маком, вони виходили за ворота і закликали долю на вечерю, щоб допомогла впізнати їм судженого, підказала, чи буде щасливим шлюб. На Катерини, Андрія зламували вишневу гілку і ставили у воду на вікні. Загадавши бажання, чекали — розцвіте гілка чи ні. У грудні Сварог закінчує виковувати сонце, а на Коляду молодий Ярило виведе його на небо — і розпочнеться новий річний цикл.

Такими глибоко поетичними легендами і казковими образами наповнений український народний календар, який складався впродовж багатьох століть, фіксуючи не лише досвід і спостереження за природою, довколишнім світом, а й пісенну душу великого народу, його благородство і працелюбність.