Постмодернізм

Постмодернізм, чи постмодерн (від “post” – після + “modern” – сучасний) – сукупність тенденцій у новітньому філософському мисленні, що пов’язані з прагненням радикального розриву з новоєвропейською традицією (з модерном) у філософії і культурі. Представники постмодерну (Ліотар, Дельоз, Деріда, Гватарі, Бодрійар) ставляться критично до таких провідних ідей модерну як прогрес та раціональність, вважають, що потенціал великого новоєвропейського проекту Просвітництва є вичерпаним. Розум та культура, в основу якої покладаються ідеї раціональності та прогресу вже завели людство у глухий кут глобальних проблем та поставили перед перспективою самознищення. (Освенцим, – як каже Ліотар, – результат реалізації проекту Модерну). Тому людському розумові, логіці, науковій раціональності не можна довіряти. Людина повинна жити емоціями, інтуїцією, грою. Головне, щоб була свобода – свобода у всьому і без обмежень, така свобода, що її можна розглядати як хаос.

Якщо казати безпосередньо про філософію, то на думку представників постмодерну, філософія як теоретична єдність у принципі не є можливою, оскільки світ категорично не піддається спробам перетворити його та чинить опір нашим раціонально-технологічним підходам до нього, не вміщується ні в які теоретичні рамки. Ми підходимо до світу з розумними, як ми вважаємо, проектами з метою бажаного для нас його покращення (олюднення). Але світ починає нам “мститися” за це і наші найобгрунтованіші проекти зазнають краху. Виходячи з цього, постмодернізм відмовляється від створення будь-якої онтології (філософського вчення про світ) та взагалі від логічної системності своїх текстів, що було характерним для філософії модерну. Бо теоретичне осягнення світу, – таким, яким він є за своєю природою, – не можливе. Світ не існує для нас поза межами наших інтерпретацій. А ці інтерпретації, у свою чергу, є результатом мовних ігор.

Отже, постмодерн – то є фундаментальне зрушення у способах мислення та у філософській проблематиці, якщо порівнювати його з філософською класикою. Так, класична думка ніколи не фокусувалася на таких явищах як безумство, абсурд, секс, тощо. Постмодернізм зробив їх предметом свого ретельного дослідження.