Доходи і видатки локальних урядів

Наприкінці XIX ст. відбулося остаточне організаційне оформлення інституту місцевого самоврядування і визначення кола завдань місце­вої влади зарубіжних країн. У XX ст. відбувався процес зміцнення пози­цій місцевого самоврядування, що відповідало загальносвітовим тен­денціям посилення демократичних засад суспільного життя і децентра­лізації державної влади. Закономірно, що такі процеси супроводжува­лися зростанням обсягів фінансових ресурсів, які надходили у розпоря­дження органів місцевого самоврядування і зосереджувались, головним чином, у місцевих бюджетах.

Основні чинники, які зумовили збільшення видатків місцевих бю­джетів зарубіжних країн, були такі:

— відбувалося поступове і неухильне розширення кола завдань, ви­рішення яких покладалося на місцеву владу;

— швидкими темпами зростало населення міст, що вимагало біль­ших затрат на соціально-культурні та побутові потреби, фінансування яких переважно здійснюється з місцевих бюджетів;

— прискорилася урбанізація населених пунктів, внаслідок якої знач­но зросли витрати місцевої влади на утримання доріг, освітлення, при­бирання території тощо;

— підвищувалася роль місцевої влади у відтворенні робочої сили (фі­нансування обов'язкової початкової і середньої освіти, допомога та пра­цевлаштування безробітних, кількість яких збільшувалась, та ін.);

— посилилась соціальна орієнтація економіки більшості ринкових країн, що передбачало зростання обсягів коштів, які спрямовувались на допомогу соціальне незахищеним верствам населення, в тому числі за рахунок місцевих бюджетів;

— погіршилося екологічне становище загалом у світі, що також вима­гало додаткових витрат на охорону навколишнього природного середо­вища, попередження і подолання наслідків екологічних катастроф;

— відбулася регіоналізація економічних та соціальних процесів (піс­ля Другої світової війни), надавалася допомога депресивним територіям з відповідною передачею їм додаткових коштів.

Окрім того, в економіці розвинутих ринкових країн спостерігалися й інші тенденції. Так, протягом першої половини XX ст. внаслідок Пер­шої та Другої світових війн відбулося зменшення частки фінансових ре­сурсів органів місцевого самоврядування порівняно з тими, що акуму­лювались на загальнодержавному рівні у зв'язку з винятковою важли­вістю завдань, які вирішували на той час уряди більшості європейських країн. У другій половині XX ст. намітилась протилежна тенденція — до збільшення обсягів ресурсів, зосереджених на місцевому рівні, яка була зумовлена поступовим відновленням позицій місцевого самоврядуван­ня, втрачених під час світових воєн, а в наступні роки — розвитком про­цесів децентралізації влади та посиленням автономії органів місцевого самоврядування.

Зміни, які відбувалися протягом останніх десятиліть у взаємовідно­синах між центральною та місцевою владою, знайшли закономірне ві­дображення у формуванні дохідної бази місцевих бюджетів. У переваж­ній більшості європейських країн основу дохідної бази місцевих бю­джетів становлять податкові надходження. У складі податкових дохо­дів місцевих бюджетів, як правило, переважають місцеві податки, до яких у більшості країн віднесено майнові, місцеві прибуткові, промислові, податки на професію, а також численну групу невеликих за фіс­кальним значенням податків, які відображають політику місцевих ор­ганів влади (екологічні, на полювання, на собак тощо).

До місцевих бюджетів зарубіжних країн надходять також неподат­кові доходи:

— штрафи, збори;

— доходи від майна, яке належить місцевим органам влади;

— орендна плата від здавання в оренду муніципального майна;

— кошти від продажу об'єктів муніципальної власності;

— кошти, залучені від розміщення муніципальних позик, та ін.

Ще однією достатньо великою групою доходів місцевих бюджетів ринкових країн є бюджетні трансферти (гранти), тобто надходження коштів з бюджетів вищого рівня, їх частка в доходах місцевих бюдже­тів країн ЄС коливається від 20 % до 60 %. Причому в сукупності бю­джетних трансфертів переважають трансферти, пов'язані з поточною діяльністю локальних урядів, порівняно незначну частку становлять ка­пітальні трансферти.