Об’єднань підприємств

Інноваційно-технологічна політика об’єднань підприємств – це набір принципів і дій, на підставі яких обираються, розробляються і впроваджуються нові продукти та технологічні процеси.

До цілей інноваційно-технологічної політики об’єднань підприємств, у т.ч. транснаціональних, можна віднести:

1) моніторинг науково-дослідних досягнень у країні і світі, а також загальних технологічних тенденцій;

2) стимулювання постійного підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня персоналу підприємств та їх об’єднань;

3) визначення факторів, що сприяють інноваціям;

4) формування організаційної структури об’єднань підприємств, що зорієнтована на здійснення безперервного інноваційного процесу;

5) координація і досягнення узгодженості дій різних підрозділів підприємств та їх об’єднань з проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).

Управління інноваційно-технологічною діяльністю обов’язково охоплює виконання декількох функцій, що забезпечує ефективну розробку і впровадження інвестиційно-технологічної політики об’єднання підприємств. Функціями управління інвестиційно-технологічною політикою об’єднання підприємств є такі: аналіз, прогнозування, планування і реалізація інноваційно-технологічної політики. Враховуючи зовнішні та внутрішні фактори і забезпечуючи виконання функцій управління, керівництво розробляє загальну інноваційно-технологічну політику об’єднання підприємств за етапами, поданими на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Етапи формування інноваційно-технологічної політики об’єднання підприємств

Найбільш розповсюдженими є такі типи інноваційно-технологічної політики об’єднання підприємств: політика глобального центру (“center – for – global”), політика поліцентризму (“local – for – local”), розподілена (“locally – leveraged”) та інтегрована (“globally – linked”) системи технологічного розвитку (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Основні типи інноваційно-технологічної політики об’єднань підприємств

Показ-ник	Політика глобального центру (“center – for – global”)	Політика поліцентризму (“local – for – local”)	Розподілена система технологічного розвитку (“locally – leveraged”)	Інтегрована система технологічного розвитку (“globally – linked”)
Сутність політики	Полягає у пошуку можливостей впровадження нових технологічних процесів і створення нових продуктів у структурній одиниці об’єднання підприємств, використанні для інноваційного оновлення спільних ресурсів об’єднання з подальшим розповсюдженням інновацій по інших підрозділах (підприємствах)	Передбачає, що структурні підрозділи об’єднання підприємств використовують власні можливості та ресурси для розробки нових технологій, що забезпечують їх власні потреби	Включає використання ресурсів структурного підрозділу об’єднання підприємств з метою створення нових технологій не лише для його власних потреб, але й для поширення на всі регіонально відокремлені підрозділи чи підприємства даного об’єднання	Передбачає об’єднання ресурсів і можливостей усіх структурних підрозділів об’єднання підприємств як на рівні основних технологічних виробництв, так і на рівні обслуговуючих цехів (підприємств) для спільного створення і впровадження нових технологій
Переваги політики	Надає контроль над технологією; сприяє тісній взаємодії між функціями виробництва та розвитку технології; зменшує час на проведення НДДКР в умовах швидкої зміни конкурентних позицій	Дозволяє відображати унікальні потреби різних ринкових сегментів і різних регіонів, на які розповсюджує свою діяльність об’єднання підприємств	Об’єднання підприємств отримує можливість реагувати на ринкові зміни, які мали місце на одному ринковому сегменті або в одному регіоні, і використовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших регіонах та на інших ринкових сегментах	Кожна структурна одиниця власними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Створення гнучких зв’язків дозволяє об’єднати зусилля багатьох підрозділів для отримання об’єднанням підприємств ефекту синергії
Недоліки політики	Результат інновацій може не точно відображати локальні ринкові потреби, можливі також труднощі з впровадженням нової технології через опір з боку окремих структурних підрозділів (територіально відокремлених підприємств) прийняттю централізованих рішень у межах об’єднання	Не завжди обґрунтоване прагнення окремих структурних підрозділів (підприємств) до автономії; дублювання розробок, уже проведених в інших структурних одиницях об’єднання; виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР	Основними перешкодами є трансферт продуктів чи процесів, які не задовольняють умовам іншого регіону чи ринкового сегменту; бар’єри, що визначаються синдромом „зроблено не у нас”	Дана політика вимагає значної координації дій, яка може виявитися неефективною та коштовною, численні інформаційні та технологічні узгодження можуть перевантажити об’єднання підприємств через невизначеність і надмірне розгалуження влади

Отже, головними питаннями, що постають перед менеджментом об’єднання підприємств при проведенні інвестиційно-технологічної політики є такі:

*Підвищувати ефективність централізованих чи локальних інновацій?

*Розробка і впровадження інновацій повинні відбуватися за рахунок коштів об’єднання підприємств чи його структурних підрозділів (підприємств, які входять в об’єднання)?

*Які ринкові потреби є визначальними при розробці новітніх технологій?

На вибір конкретного типу інноваційно-технологічної політики об’єднання підприємств впливає комплекс зовнішніх і внутрішніх факторів, представлених у таблиці (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Фактори, що впливають на вибір типу інноваційно-технологічної політики об’єднання підприємств

Фактор	Критерії, що розглядаються
Зовнішні
Важливість галузі	Значення продукції, її особливості, рівень забезпеченості ринкових потреб, частка галузі або конкретної продукції у ВВП країни, основні споживачі продукції
Умови ринкового середовища галузі	Характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції, особливості ринку збуту, фактичні чи потенційно можливі обсяги ринку
Рівень державного втручання у розвиток галузі	Низький, середній чи великий, включаючи державні вкладення капіталу, податкові пільги, законодавчу стабільність
Соціальна значущість сфери діяльності	Кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництва, середня заробітна плата, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них
Фінансові умови роботи галузі	Рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність

Продовження табл. 7.2

Внутрішні
Пов’язані зі стратегією та політикою об’єднання підприємств	Взаємозв’язок із стратегічними орієнтирами об’єднання підприємств, вплив на імідж об’єднання в цілому та підприємств у його складі, відношення до ризику, відношення до нововведень
Маркетингові	Потреби споживачів та об’єднання підприємств, потенційний обсяг продажів, вплив на існуючі продукти, ціноутворення, канали розподілу, витрати на рекламу і комплекс просування
Науково-технічні	Вартість НДДКР, час, необхідний для розробок і впровадження, наявність необхідних ресурсів, вплив НДДКР на майбутні розробки
Виробничі	Технологічний рівень об’єднання підприємств, поточний і майбутній баланс виробничих потужностей, ринкова забезпеченість унікальними матеріалами і ресурсами, гнучкість виробництва, ступінь використання існуючих технологій та обладнання

Від вірного обрання типу інноваційно-технологічної політики об’єднань підприємств і її пріоритетів залежить оновлення технічної бази виробництва та, відповідно, його конкурентоспроможність і прибутковість.

7.5. Оцінка ефективності інновацій на засадах функціонально-вартісного аналізу (ФВА)

Ефект від впровадження інновацій характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки результатів над сумарними витратами, пов’язаними із вкладанням коштів у розробку і впровадження нововведень, а ефективність інновацій відображає відношення вартісної оцінки результатів до сумарних витрат.

Для поліпшення конкурентних позицій об’єднання підприємств виникає потреба в оптимізації інноваційних вартісно-якісних показників найважливіших видів його продукції на засадах функціонально-вартісного аналізу (ФВА). ФВА – це метод комплексного системного дослідження функцій товару, спрямований на забезпечення необхідних споживацьких властивостей продукції при мінімальних витратах на усіх етапах життєвого циклу товару [1,2,3].

Результатом проведення ФВА вважається зниження витрат на одиницю корисного ефекту, яке досягається шляхом:

· скорочення витрат при одночасному підвищенні споживчих властивостей продукції;

· підвищення якості при збереженні рівня витрат;

· зниження витрат при збереженні рівня якості;

· скорочення витрат при обґрунтованому зниженні технічних параметрів продукції до їх функціонально необхідного рівня;

· підвищення якості при певному економічно виправданому збільшенні витрат.

На підготовчому етапі функціонально-вартісного аналізу для вибору об’єкта ФВА, тобто виду продукції, який є одним із домінуючих у структурі виробництва підприємства (об’єднання підприємств) і тому найбільшою мірою впливає на ефективність його виробничо-господарської діяльності, проводиться АВС-аналіз асортименту продукції. Розподіл продукції за категоріями А, В і С в залежності від широти номенклатури (асортименту) виробництва можна здійснювати пропорційно обсягу поставок продукції у натуральному вимірі або вартості товарної продукції. Віднесення певного виду продукції до категорії А відбувається, якщо цей вид продукції має найбільшу питому вагу (понад 25-30%) у загальному обсязі поставок, а тому потребує пильного контролю і виступає об’єктом якісно-вартісного вдосконалення на засадах ФВА. Продукція, частка якої в поставках підприємства або об’єднання підприємств знаходиться в діапазоні 6-25% від загального обсягу реалізації, відноситься до категорії В. Виробництво такої продукції повинно підлягати звичайному контролю з боку підприємства (об’єднання підприємств). Найменшу увагу з точки зору розробки стратегічних напрямків розвитку інноваційної і виробничої діяльності підприємства слід приділяти видам продукції, сукупна частка яких в обсягах поставок не перевищує 3-5%.

На підставі опрацювання статистичного і патентного матеріалу та обробки вихідної інформації про продукцію, віднесену до категорії А, що збирається на інформаційному етапі ФВА, здійснюється класифікація всіх функцій досліджуваного виду продукції.

На аналітичному етапі виявляється параметрична недостатність за такими технічними параметрами продукції категорії А, які справляють відчутний вплив на експлуатаційні витрати у споживача за критерієм „якість–вартість”. Наявність такої функціонально невиправданої параметричної недостатності підвищує ймовірність виникнення зайвих економічних втрат у зарубіжних споживачів продукції підприємства, що ускладнює сертифікацію цієї продукції за стандартами окремих сегментів ринку, а, отже, обмежує збутові можливості підприємства (об’єднання підприємств).

На творчому етапі функціонально-вартісного аналізу продукції пропонується спосіб удосконалення технології виробництва продукції категорії А.

Дослідницький етап пов`язаний з виконанням кількох видів складних оціночних процедур по відношенню до тих варіантів ідей і рішень, які були сформульовані на творчому етапі. На дослідницькому етапі використовуються експертні методи, методи техніко-економічної оцінки запропонованих варіантів і методи оптимізації.

Завдяки забезпеченню функціональної досконалості найважливіших видів продукції, що належать до категорії А, з’являється можливість удосконалити структуру виробництва продукції відповідно до прибутковості й обсягів попиту на неї з боку споживачів на різних сегментах ринку.

Визначення очікуваного річного економічного ефекту від інноваційного вдосконалення продукції за допомогою ФВА і підвищення прибутковості виробничо-збутової діяльності підприємства або об’єднання підприємств пропонується здійснювати за формулою:

(7.1)

де Цб – експортна ціна одиниці базового виду продукції (до проведення інноваційних заходів, запропонованих в результаті ФВА);

Сб, Сн – повна собівартість одиниці базового і нового (поліпшеного) видів продукції відповідно, грн./т;

Кя – інтегральний коефіцієнт якості продукції, виробленої за новою технологією;

Ккз – індекс (коефіцієнт) прогнозованих кон’юнктурних змін ринкових цін на даний вид продукції, які не пов’язані зі змінами якісних параметрів продукції;

е – норма дисконту, частки одиниці;

ΔІп – додаткові питомі інвестиції на технологічне вдосконалення одиниці продукції, що підлягає ФВА;

– дисконтний множник ануїтету, тобто середнього щорічного грошового потоку;

n – період інвестування, років.

Інтегральний коефіцієнт якості (Кя) продукції, виробленої за новою технологією, рекомендується знаходити таким чином:

(7.2)

де dбі, dні – величина i-го технічного параметру для базового та нового виду продукції відповідно;

aі – значущість i-го технічного параметру у споживчих властивостях продукції, частки одиниці;

m – кількість удосконалених параметрів продукції.

Отже, очікуваний економічний ефект від ФВА враховує додаткові доходи підприємства від інноваційного вдосконалення продукції шляхом знаходження оптимального співвідношення між якістю і вартістю (ціною), яке здатне задовольнити потреби споживачів. Внаслідок функціонально-вартісного поліпшення виробництва основних видів продукції змінюється структура поставок підприємства в напрямку домінування більш рентабельних асортиментних груп і пріоритетного розвитку стратегічних видів виробничо-збутової діяльності, що посилює конкурентні позиції підприємства на ринку.

7.6. Організація та стратегічне планування науково-дослідного співробітництва ТНК

Організація виконання наукових досліджень у ТНК може відбуватися одним з методів:

1. Централізоване управління НДДКР, при якому місцеві (національні) підрозділи розглядаються як прості виконавці, а всі важливі рішення приймаються у штаб-квартирі ТНК. Централізація виправдана при реалізації робіт з невеликим ступенем невизначеності та найменшими витратами.

2. Децентралізоване управління НДДКР передбачає передання повноважень із прийняття управлінських рішень місцевим підрозділам. Децентралізація є прийнятною для підвищення гнучкості виконання робіт, що потребують високого творчого потенціалу.

3. Гнучка інтеграція – це метод, що частково поєднує два попередні методи, тобто дочірнім підрозділам, які наділені певною самостійністю, задаються обмеження, що забезпечують узгодження і координацію робіт у міжнародному масштабі. При використанні цього методу керівництво ТНК здійснює управління з відхилень, тобто втручається у процес розв’язання конфліктів лише у виключних випадках. До числа останніх належить ініціювання дочірніми підрозділами робіт, цілі яких протирічать загально-організаційним, або недостатність існуючого механізму узгодження інтересів для координації діяльності підрозділів.

Механізм гнучкої інтеграції спричиняє партисипативну поведінку, тобто підвищує співробітництво підрозділів у сфері НДДКР, а також дозволяє сполучати гнучкість та ініціативу місцевих підрозділів з реалізацією глобальних цілей ТНК.

При плануванні міжнародних НДДКР розв’язують такі типи завдань: 1) розміщення науково-дослідних підрозділів; 2) рішення про самостійну розробку чи закупівлю технології; 3) вибір майбутнього напрямку досліджень; 4) розміщення людських і фінансових ресурсів у різних країнах.

Міжнародне технологічне співробітництво через спільні проекти з конкурентами на міжнародному ринку дає такі вигоди:

· використання потенціалу міжнародного партнера для виходу на зарубіжні ринки;

· нарощування неформалізованого обсягу знань і умінь;

· оптимізація процесу виконання НДДКР за допомогою координації діяльності постачальників і споживачів;

· посилення ринкових позицій учасників, які водночас є конкурентами.

Міжнародне співробітництво у науково-технологічній сфері може здійснюватись у різних формах (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Форми міжнародного співробітництва у науково-технологічній сфері та їх частка у загальному обсязі інноваційно-технологічної взаємодії

Форми міжнародного співробітництва у науково-технологічній сфері	Частка у загальному обсязі інноваційно-технологічної взаємодії, %
1. Спільні підприємства
2. Спільні проекти розвитку
3. Ліцензійні угоди
4. Змішані форми співробітництва
5. Взаємне надання ліцензій і договори про спільне використання технологій
6. Спільна діяльність постачальників і споживачів технологій
7. Комерційні контракти на проведення НДДКР
8. Інші форми

У сфері НДДКР транснаціональними корпораціями використовуються такі стратегії:

I. Стратегія опори на власні сили

Її перевагами є:

а) використання досвіду, що накопичується з року в рік;

б) залучення до процесу наукових досліджень виробничих і маркетингових підрозділів;

в) контроль за фактичною реалізацією проекту;

г) досягнення ефекту навчання;

д) швидке врахування необхідних змін;

е) економічна незалежність.

До недоліків цієї стратегії слід віднести:

а) необхідність мобілізації значних власних ресурсів, зокрема, матеріальних;

б) небезпека вибору невірного напряму технологічних розробок;

в) небезпека непотрібного дублювання дослідних робіт.

II. Кооперативна стратегія

До її переваг належать:

а) збільшення числа одночасно виконуваних проектів;

б) зниження умовно-постійних витрат;

в) зниження ризиків;

г) синергічний ефект завдяки використанню компліментарних (доповнюючих) технічних знань.

Недоліками корпоративної стратегії є:

а) економічна залежність від партнерів за спільними проектами;

б) проблеми зі зберіганням конфіденційності важливої інформації;

в) гальмування розвитку власних ініціативних робіт і творчого потенціалу в цілому;

г) додаткові трансакційні витрати, пов’язані з обслуговуванням угод;

д) небезпека втрати власних науково-технічних переваг;

е) небезпека розростання адміністративних підрозділів.

III. Стратегія закупок

До переваг стратегії закупок можна віднести:

а) використання „ноу-хау” зовнішнього партнера;

б) запобігання дублюванню розробок;

в) концентрація на ключових напрямах.

Серед недоліків слід зазначити:

а) залежність від інвестиційної діяльності міжнародних партнерів по бізнесу;

б) не створюється власне „ноу-хау”;

в) неможливий прямий вплив на якість робіт;

г) складності при переданні технології;

д) тимчасові узгодження з моментом поставок;

е) синдром „Це не наше і нам не підходить”;

є) гальмування розвитку власного творчого потенціалу;

ж) додаткові трансакційні витрати.

Для вибору місця розташування дослідницьких підрозділів ТНК розроблені і використовуються такі моделі:

1. Модель технологічної S-подібної кривої виходить з того, що кожна технологія має свою природну межу, причому при наближенні до неї для поліпшення параметрів продукту чи процесу потрібні більші інвестиції. Модель технологічної кривої дозволяє порівнювати технології за їх результативністю, тобто можливістю досягнення кращих параметрів продукції (рис. 7.2).

Ен – межа можливостей нової технології; Ет – межа можливостей існуючої технології; Ер – межа можливостей існуючої технології при її розвитку в країні базування

E

C

D

B

A

F

Сумарне значення НДДКР

Ен     Ет     Ер

Рис. 7.2. Модельтехнологічної S-подібної кривої

Аналізуючи рис. 7.2, слід зазначити, що у точці D відображено ефективність, пов’язану з можливістю перенесення за сферу існуючих наукових розробок з меншими обсягами інвестування і більш низькою вартістю необхідних ресурсів. У точці F показано зростання границі ефективності через вплив нових супутніх технологій і нової науково-виробничої культури. Перехід між точками B – C відображає перехід ТНК від зрілої технології до такої, що зароджується. Це найважливіший момент у технологічній політиці. Серед технологій, що зароджуються, можуть бути такі, що загрожують самому існуванню діючого бізнесу. Ефективність тимчасово при такому переході знижується, але потім може стрімко зростати до точки E.

2.Модель Герпотта, в якій вибір технологічної політики ТНК залежить від таких показників, як привабливість технології і технологічна позиція компанії (рис. 7.3).

Привабли- вість технології

висока     низька

розширення на місці розміщення

придбання додаткових патентів і ліцензій

створення власного центру НДДКР у країні походження нової тех- нології (нове розміщення) ророзміщення

створення СП, поглинання підприємства за кордоном

недостатня достатня

Відносна технологічна позиція ТНК

Рис. 7.3. Матриця для визначення технологічної позиції ТНК

При високій привабливості нової технології передбачається вибір більш капіталомістких проектів, а при низькій – менша інвестиційна активність. З достатньою технологічною позицією пов’язується більш агресивна політика на міжнародному ринку, більший ступінь залученості ресурсів компанії до глобальної гонки за пріоритети. Більш слабка технологічна позиція орієнтує фірму на кооперацію у міжнародному масштабі.

3. Модель Пірсона-Брокхофа-Бемеразаснована на модифікованому ромбі факторів конкуренції Портера (рис. 7.4).

Попит на ре-зультати НДДКР

Підтримуючі технології

Стратегія, струк-тура і конкуренція

Функціональні сфери ТНК, відмінні від науково-дослідних

Пропозиція базових умінь

Маркетинг

Рис. 7.4. Модифікований ромб факторів конкуренції

У цьому ромбі додатково визначені фактори людських ресурсів, „підтримуючі споживацькі галузі” замінено на „підтримуючі технології”, тобто акцент зроблено на ноу-хау, введені внутрішні фактори, що впливають на розміщення дослідницьких підрозділів ТНК, виділено маркетингову функцію та ін.