3 страница. До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спеціалісти з етики, психології, філософії та інших галузей науки у 20-30-ті роки нинішнього століття

До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спеціалісти з етики, психології, філософії та інших галузей науки у 20-30-ті роки нинішнього століття. У їхніх працях зазначалося, що моральні цінності та норми формуються під впливом вищих, зокрема релігійних, цінностей або відповідають традиціям, звичаям і ритуалам свого суспільства.

На Заході у 30-ті роки зародилася школа "людських відносин", її прибічники, розроблюючи складні економічні, фінансові питання, почали звертатися до етики, психології та соціології — наук про людську поведінку. На жаль, у радянській теорії й практиці нічого, крім жорсткого опору "підступам буржуазної ідеології" в галузі становлення "людських відносин", не було напрацьовано, а намагання деяких провідних учених апелювати до істини, до розуму призвели до розгрому соціології та недооцінювання психології в нашому суспільстві, що завдало чималої шкоди.

Після 30-х років інтерес до проблем спілкування дещо зменшився. Однак за останні десятиріччя вони знову притягли до себе увагу. Завдяки інтеграції економіки, зростанню політичної залежності одних народів від інших, розвитку засобів комунікації посилюється загальнолюдське начало в моралі. Добро, честь, обов'язок, провина, сором тощо — слова, які є в мовах усіх народів. Перед загрозою загальнолюдського знищення людина ою загальнолюдського знищення людина стала більше відчувати себе абсолютною цінністю. Це зумовило розвиток наук про людину, про її відносини з іншими. Зокрема, проблеми спілкування перетворилися на "логічний центр" усієї системи психологічної проблематики, що було пов'язано також з розвитком соціальної психології, посиленням її впливу на інші психологічні дисципліни.

З розвитком капіталізму відношення між етичними нормами та практичною

діяльністю людей поступово змінюються. Якщо на перших етапах зародження виробничих відносин до своєї професійної діяльності люди ставилися відповідно до прийнятих етичних норм (відповідальності, обов'язку, чесності), то з розвитком ринкових відносин виникають "ножиці" між етичними нормами та поведінкою людей на виробництві, між обов'язком людини та її ставленням до діла. А це позначилося також на культурі поведінки та спілкування.

Останні 30 років характеризуються появою низки праць, де спілкування розглядається з різних точок зору. Нерідко в них по-різному розкривається зміст основних характеристик феномена спілкування, іноді неоднозначно трактуються категорії. У 1969 р. американський психолог Д. Депс нарахував 96 дефініцій спілкування.

Поряд з підручниками, науковими розробками про спілкування написано багато науково-популярної літератури. Варто відзначити доробок зарубіжних авторів, присвячений проблемі сім'ї, попередженню й розв'язанню конфліктів, проведенню переговорів і поліпшенню міжособистісних взаємин. Спілкування тепер вивчають у взаємозв'язку з різними видами діяльності. У дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних учених найбільш детально описано ділове, зокрема педагогічне,спілкування. Спрямованість цих досліджень практична — досягти ефективності у професійній діяльності.

Несподіваним для багатьох відкриттям "організаційної культури" як важливого інструмента управління господарством ознаменувалися 80-ті роки. Багато зарубіжних теоретиків назвали культуру, і передусім культуру спілкування, важливою складовою в боротьбі за успіх у бізнесі. Відомий американський спеціаліст у галузі управління Лі Якокка в монографії "Кар'єра менеджера" зазначає, що психологія була для нього найціннішою з усіх університетських дисциплін. Працюючи у сфері управління, він у спілкуванні з різними людьми частіше використовував знання з психології та етики, особливо етики спілкування, аніж інженерні та економічні знання. Спілкування він вважає найкращим способом спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети

У різні часи підходи до вивчення спілкування були не однаковими. Якщо, наприклад, у психології в 20—60-ті роки його досліджували в контексті масових процесів, а потім — в онтогенезі, у взаємозв'язку з мовленням і вищими психічними функціями, то наприкінці 60-х — на початку 70-х років наука вивчала, як змінюється поведінка людей в різних ситуаціях безпосереднього спілкування, аналізувала різні засоби, зокрема невербальні характеристики та їхнє значення для сприймання однієї людини ї людини

іншою, розглядала прикладні аспекти спілкування як цілеспрямований

вплив.

Розвиток виробничих відносин стимулював учених і практиків до вивчення спілкування у зв'язку із становленням і розвитком особистості. Саме на цьому шляху плідно об'єдналися позиції етиків і психологів. У науці відбувся так званий комунікативний поворот. Суть його — у переході від суб'єкта, який віддає перевагу монологові, до суб'єкта, котрий прагне діалога у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми. Основну увагу зосереджували на засобах комунікації, особливостях контакту, комунікативних діях, видах взаємодії, зокрема, у конфліктних ситуаціях і під час переговорів. Іншими словами, у процесі цих досліджень частіше вивчали питання, як спілкуються та взаємодіють суб'єкти, а не те, з приводу чого вони спілкуються. У різних концептуальних системах (біхевіоризм, гештальтпсихологія, неофрейдизм) спілкування аналізували за допомогою основних положень цих систем. А тому складові спілкування часто вивчали окремо: або обмін інформацією, або взаємодія, або процес сприймання одне одного. Так само нерідко етика і психологія спілкування досліджуються окремо, хоча в діловому житті вони проявляються в єдності.

4. НАПРЯМКИ ВИВЧЕННЯ КУЛЬТУРИ ТА ЕТИКИ СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ

З розширенням мережі наукових центрів в Україні збільшилась кількість науковців і підвищилась їхня кваліфікація, розширився фронт досліджень у галузі спілкування. За останні десятиріччя було зроблено помітний крок уперед у його науковому осмисленні, а також проведено дослідження, які допомогли вченим поглибити наукове розуміння феномена спілкування загалом і різних його аспектів зокрема.

Спілкування розглядається як система, а отже, його вивчення має системний характер. Можна виокремити два напрямки його вивчення:

• теоретичні дослідження спілкування;

• практичне навчання формам і методам підвищення рівня культури

спілкування.

Учені не залишають поза увагою вивчення етичних і психологічних компонентів спілкування, їх впливу на розвиток психіки й формування особистості, труднощів, що заважають людям розуміти одне одного, діяти спільно і т. ін. Досліджується вплив прийнятих у суспільстві моральних норм і правил на спілкування та поведінку людей. Вивчаються засоби спілкування, способи впливу людей як під час спільної діяльності, так і в міжособистісних взаєминах, особливості монологічного й діалогічного спілкування.

Українські вчені-етики також вивчають спілкування та його етичні норми. Вони зазначають, що різноманітний світ людських відносин є сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому аспекті, в якому він розкривається як спілкування, тобто як між-суб'єктна взаємодія між людьми. Спілкування через це є справжньою цариною людської моральності

У середині 70-х років з'являються перші праці з проблеми ділового спілкування в Україні. Цей феномен виокремлюється й формалізується як наукова категорія, описуються типи та стилі спілкування, особливості

оптимального спілкування. У науковій літературі зазначається, що

тературі зазначається, що спілкування сприяє створенню умов для розвитку мотивації тих, хто займається професійною діяльністю, надає їй творчого характеру, розвиває особистості суб'єктів спілкування, попереджує виникнення психологічних бар'єрів. Певний внесок у вивчення проблеми ділового спілкування зробили спеціалісти з менеджменту. Процес комунікації вони описують як засіб підвищення ефективності управління, виділяють бар'єри в діловому та міжособистісному спілкуванні й пропонують способи і засоби їх подолання.

Термін "культура спілкування" вперше з'явився в наукових працях у 80-ті роки. Загальноприйнятого визначення цього поняття немає ще й досі. Схарактеризовано лише окремі види культури спілкування, описано культуру професійного, зокрема педагогічного, спілкування, виокремлено компоненти цього феномена. Автори свого часу зробили спробу визначити поняття "культура спілкування" й описати його як феномен.

Розвиток гуманістичної психології та гуманістичної етики на Заході сприяв гуманістичному осмисленню спілкування. У нашій країні на той час підходи до спілкування, як зазначалося, були класове зорієнтовані, стереотипізовані, мали формальний і конформний характер. Проте останнім часом ідеї гуманістичної етики та гуманістичної психології почали поширюватись і в Україні.

ВИСНОВКИ:

• Культура спілкування формується багатьма поколіннями людей. Суспільство загалом і кожний його член зокрема мають прагнути не тільки зберегти, а й примножити спадщину предків.

•Характер етики та культури спілкування в суспільстві помітно впливає на стан економічного та політичного розвитку країни, духовність її громадян і їхню національну самосвідомість.

•Культура спілкування останніми роками плідно осмислюється наукою. Привласнення результатів наукових досліджень через освіту і самоосвіту сприяє підвищенню загального рівня культури особистості, її самопізнанню, само-реалізації та самовдосконаленню.

•Культура спілкування не має меж і кордонів. Усе краще, що мають світова наука і практика, має стати надбанням кожного, якщо він критично оцінює рівень своєї культури і прагне його підвищити.

•Теоретичні й практичні аспекти проблеми формування культури спілкування потребують подальшого вивчення, а результати досліджень — активного впровадження в життя з урахуванням рекомендацій гуманістичної етики і психології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Драгоманов М. П. Два учителі // Вибрані тв.— К., 1991.

2. Зеленкова И. М., Беляева Е. В. Этика: Учеб, пособие и практикум. —

Минск, 1997.

3. Каган М. С. Мир общения.- М., 1998.

4. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей: Пер.

с англ.— М., 1989.

5. Кониський Г. Історія Русів / Укр. переклад I. Драча. — К., 1991.

6. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток

особистості / За ред. Л. М. Проколієнко. — К., 1989.

7. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К., 1997.

8. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии.—

М., 1984.

9. Леонтьев А. А. Педагогическое общение. — М., 1979. 10. Леонтьев А. А.

Психология общения. — Тарту, 1973. И. Малахов В. А. Этика: Курс лекций.

— К., 1996.

11. Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с

англ.- М., 1992.

12. Московичи С. Машина, творящая богов. — М., 1998.

13. Практическая психология для менеджеров. — М., 1996.

14. Психология и этика делового общения: Учебник.— М., 1997.

15. Роменец В. А. "Познай самого себя". Психология на Украине в

XVII-XVIII вв. // Психол. журн.- 1989.- № 6.

16. СагачГ. М. Золотослів.- К, 1993.

17. Трейси Д. Менеджмент с точки зрения здравого смысла: Пер. с англ.-

М., 1993.

18. Фромм Э. Искусство любить. — М., 1990.

19. Фромм Э. Психоанализ и этика. — М., 1998.

20. Чайка Г. Л., ЧмутТ. К. Культура общения. — К., 1991.

21. ЧмутТ. К. Культура спілкування. — Хмельницький, 1996.

22. Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор: Пер. с англ.—

Минск, 1992.

23. Щёкин Г. В. Практическая психология менеджмента. Как делать карьеру.

Как строить организацию. — К., 1994.

24. Якокка Ли. Карьера менеджера. — М., 1991.

Тема3:”Психологічна природа спілкування”

Структурна схема завдання для СРС

Тема: 3 психологічна природа спілкування

Мета СРС:

Знати структуру, функції спілкування.

Перелік питань з теми:

1.Спілкування як одна з загальних потреб людини.

2.Структура спілкування.

3.Функції спілкування.

4.Спілкування як обмін інформації

Мета і методичні рекомендації по виконанню СРС:

Уміти орієнтуватись у видах спілкування

Критерії оцінки, вимоги до знань та вмінь:

рівень –«3»; 6,5,4.

рівень –«4»; 9,8,7.

рівень – «5»;12,11,10.

Індивідуальні завдання:

Захист рефератів, складання тестів.

Форма і дидактичний матеріал для забезпечення контролю:

Роздатковий матеріал.

Література:

Л –1. Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка «Етика ділового спілкування», К. «Книга».

Місце виконання СРС:

Бібліотека, дім, додаткові заняття в центрі культури.

ЗМІСТ:

1.Спілкування як одна з загальних потреб людини.

2.Структура спілкування.

3.Функції спілкування.

4.Спілкування як обмін інформації

СТУДЕНТ ПОВИНЕН ЗНАТИ:

Що функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний.

1. СПІЛКУВАННЯ ЯК ОДНА З НАГАЛЬНИХ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ

Як зазначалося, спілкування в нашому житті відіграє дуже велику роль, а його психологічна природа надто складна. Людині важко бути щасливою, успішно працювати, самовдосконалюватися, самостверджуватися не контактуючи з іншими. Спілкування, на думку вчених, є однією з нагальних потреб людини, яка живе в суспільстві. Воно потрібне їй для взаємодії з іншими людьми, для впорядкування взаємовідносин з ними, для самоствердження в суспільстві. Більшість психологів, наприклад, називають таку потребу комунікативною і вважають, що вона проявляється через прагнення людини до розуміння її іншими. Потреба у спілкуванні виникає в перші місяці життя дитини, а на третьому році в неї вже виразно проглядає бажання спілкуватися з іншими. У перші сім років у дітей чітко проявляється потреба в доброзичливій увазі, у повазі до них з боку дорослих та у взаєморозумінні та співчуванні. Ця потреба, як правило, залишається у людини найважливішою на все життя. Потім її потреби розвиваються, відбувається перехід від простих форм потреб в емоційному контакті до складніших — у співпраці, інтимно-особистісному, діловому спілкуванні та ін. Розглядаючи потреби як початок діяльності, деякі науковці дотримуються положення про єдність спілкування та діяльності. Одні з них вважають, що спілкування та діяльність — дві рівнозначні категорії буття людини, інші — що спілкування є однією зі сторін діяльності, і, нарешті, деякі — що спілкування є особливим видом діяльності.

У подальшому зазначені потреби розглядаються як один складний психологічний механізм, де різні його компоненти виконують певні функції.

2.СТРУКТУРА СПІЛКУВАННЯ

Ураховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:

• комунікативну — обмін інформацією між індивідами та її уточнення,

розвиток;

• інтерактивну — організація взаємодії суб'єктів, які спілкуються, тобто

обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема при

побудові спільної стратегії взаємодії;

• перцептивну — процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників,

пізнання ними одне одного.

У деяких дослідженнях структура спілкування розглядається, виходячи з

трьох рівнів аналізу (макро-, мезо- і мікрорівні). На першому з них спілкування індивіда з людьми аналізується в інтервалах, рівних тривалості його життя. На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективне обговорення та ін. І, нарешті, на мікрорівні — одиницями аналізу виступають взаємопов'язані дії суб'єктів спілкування: "запитання — відповіді", "повідомлення інформації — "запитання — відповіді", "повідомлення інформації — ставлення до неї", "спонукання до дії — дія" та ін.

Виходячи з цього в літературі описано різні моделі спілкування. Такої, яка б задовольнила всіх, ще не розроблено. Найпростіша модель — це спілкування в діаді (парі).

3.ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний.

Перший із них охоплює все, що є передаванням і прийманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й про таку, що формується, розвивається. Психологи кажуть не просто про її передавання, а про передавання та приймання значень. Спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов'язані також способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін. Це регулятивно-комунікативна функція. Афективно-комунікативні функції належать до емоційної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й проявляється під час спілкування.

Якщо взяти іншу основу для класифікації, то можна виокремити і такі функції спілкування, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та розвиток міжособистісних взаємин. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що для культури сааме ділового спілкування важливо враховувати всіх суб'єктів спільної діяльності. Вони повинні мати установку на пізнання одне одного та бажання підтримувати доброзичливі взаємини.

Усі функції спілкування спостерігаються в житті й проявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

4.СПІЛКУВАННЯ ЯК ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ

Розглянемо характеристики різних сторін спілкування. Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб'єктом у процесі спільної діяльності. Важливу роль при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний зміст, однакове розуміння ситуації. Це можливо лише за умови, що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.

Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним джерелом (відправником) повідомлення передається через канал зв'язку до призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодування. При такій моделі комунікативний процес розглядається як обмін інформацією між людьми, а основна його мета — забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.

Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто "спілкуються однією мовою". Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб'єктам визначається тим, чи вдалося вплинути суб'єктам спілкування одне на одного, чи уточнювалась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників. Саме в цьому проявляється специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується теорією інформації. Доведено, що на першому рівні обміну вирівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та приймаються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди прагнуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зіставлення поглядів).

У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- та екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система "контакту очима".

ВИСНОВКИ

• Спілкування — важлива форма людського буття, умова життєдіяльності

людей, спосіб їхнього об'єднання. Воно є генетичне первинною основою

культури спілкування.

• Спілкування — це міжособистісна і міжгрупова взаємодія, основу якої

становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної

діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо).

• Потреба у спілкуванні розвивається від простих форм (потреба в

емоційному контакті) до складніших (у співробітництві,

інтимно-особистісному спілкуванні і т. ін.).

Культуру спілкування визначає свідоме й розумне ставлення до

використання всіх його сторін, функцій та видів у єдності.

Вищий рівень моральної культури спілкування характеризують гуманістичні

орієнтації у міжособистісних взаєминах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Андреева Г. М. Социальная психология. — 2-е изд. — М., 1988.

2. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Пер. с англ. — М., 1988.

3. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. — М., 1982.

4. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность.— М., 1975.

5. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. — М., 1972.

6. Лисина М. И. Проблема онтогенеза общения. — М., 1986.

7. ЛозницяВ. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник.— К., 1997.

8. Ломов Б. Ф. Психические процессы и общение // Методологические и

теоретические проблемы социальной психологии. — М.,1975.

9. Мелибруда Е. Я-Ты-Мы. Психологические возможности улучшения общения:

Пер. с пол. — М., 1986.

10. Основы психологических знаний: Учеб. пособие / Авт.-сост. Г. В.

Щёкин.-К., 1996.

11. Психология'. Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г.

Ярошевского.— 2-е изд. — М., 1990.

12. Сухарев В. Искусство распознания людей. — Д., 1998.

13. Хараш А. У. Личность, сознание и общение: к обоснованию

интерсубъективного подхода в исследовании коммуникативного воздействия

// Психолого-педагогические проблемы общения.- М., 1979.

14. Щёкин Г. В. Практическая психология менеджмента: Науч.-практ.

пособие.— К., 1994.

15. Яноушек Я. Проблемы общения в условиях совместной деятельности //

Вопр. психологии.— 1982.— № 6.

Тема3:”Психологічна природа спілкування”

Структурна схема завдання для СРС

Тема: 3 Психологічна природа спілкування

Мета СРС:

Знати стиль індивідуального спілкування

Перелік питань з теми:

1.Спілкування як взаємодія.

2.спілкування, як сприймання і розуміння одне одного.

3. Роль міжособистісних взаємин у спілкуванні.

4.Види та рівні спілкування

Мета і методичні рекомендації по виконанню СРС:

Уміти застосовувати здобуті знання в діяльності.

Критерії оцінки, вимоги до знань та вмінь:

рівень –«3»; 6,5,4.

рівень –«4»; 9,8,7.

рівень – «5»;12,11,10.

Індивідуальні завдання:

Захист рефератів.

Форма і дидактичний матеріал для забезпечення контролю:

Роздатковий матеріал.

Література:

Л –1. Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка «Етика ділового спілкування», К. «Книга».

Місце виконання СРС:

Бібліотека, дім, додаткові заняття в центрі культури.

ЗМІСТ:

1.Спілкування як взаємодія.

2.спілкування, як сприймання і розуміння одне одного.

3. Роль міжособистісних взаємин у спілкуванні.

4.Види та рівні спілкування

СТУДЕНТ ПОВИНЕН ЗНАТИ:

Що спілкування – важлива форма людського буття, умова життєдіяльності людей, спосіб їх об’єднання.Воно є генетично первинною основою культури спілкування.

1.СПІЛКУВАННЯ ЯК ВЗАЄМОДІЯ

Спілкування — це активна взаємодія його суб’єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб’єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку [картину: один із співбесідників щось розповідає, інший як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості до змісту розмови не проявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може “перенести” свої думки в голову іншого, залучити його до активного зацікавленого обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.
Як показують дослідження, спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає в разі потреби спланувати її, змінити, дає змогу об’єднати людей у групи з метою організації їх спільної діяльності, в якій формуються позитивні міжособистісні взаємини. Особливості останніх певною мірою визначають взаємодію у життєвих ситуаціях.
Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії: співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб’єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб’єктів), і суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб’єктів ускладнює або взагалі виключає досягнення цілей іншими суб’єктами). Інколи ці види взаємодії позначаються іншими термінами: згода та конфлікт, пристосування та опозиція, асоціація та дисоціація.
В основу іншої класифікації взаємодії покладено кількість суб’єктів. Це може бути взаємодія між групами, між особистістю та групою, між особистостями (діада). Залежно від ролей це може бути взаємодія, в якій на групу впливає один з її лідерів, просто член групи. Це може бути взаємодія, в якій певна підгрупа її членів (сукупний суб’єкт) впливає на одного з членів. Підгрупа разом із лідером може діяти на одного або на кількох членів. Усі члени групи, у тому числі лідер, впливають одне на одного і кожен сам на себе. Саме ця класифікація, як показало наше дослідження, сприяє побудові концепції становлення культури спілкування, особистішому зростанню тих, хто продуктивно спілкується, переходячи від простих видів взаємодії до складніших, зокрема до спільної діяльності.

2.СПІЛКУВАННЯ, ЯК СПРИЙМАННЯ І РОЗУМІННЯ ОДНЕ ОДНОГО

Взаємодія між учасниками спілкування як правило, супроводжується сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, що відбувається пізнання однієї людини іншою. У загальному плані можна сказати, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистішими характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків.
Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії. Перший з них зводиться до уподібнення, ототожнення себе з іншим. Це сприяє розумінню партнера по спілкуванню, стимулює відповідну поведінку (альтруїстичну, гуманістичну, емпатійну тощо). Рефлексія у спілкуванні — це усвідомлення того, як суб’єкта сприймають і оцінюють інші.
Відомо, що сприймання та розуміння одне одного залежить від ряду факторів, зокрема від установок, обсягу інформації про інших і різних ефектів. Наприклад, якщо через певні обставини у нас ще до зустрічі з незнайомою людиною вже було сформовано щодо неї позитивну установку, то, сприймаючи, ми наділятимемо її образ переважно позитивними ознаками. У противному разі інтерпретація тих самих рис скоріше за все буде негативною.
Інколи, якщо інформації замало, під час сприймання людям приписуються. певні характеристики, яких вони насправді не мають (каузальна атрибуція). У цьому разі негативними характеристиками найчастіше наділяються ті. люди, яких ми не любимо, яким не симпатизуємо.

3.РОЛЬ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВЗАЄМИН У СПІЛКУВАННІ

Міжособистісні взаємини у спілкуванні — це такі взаємозв’язки між людьми, які суб’єктивно переживаються та об’єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо ці стосунки погані, то продуктивна взаємодія людей, їхня спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, здоров’я, вона не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні взаємини впливають також на характер спілкування. Іноді останнє зводиться до того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою ярликів, причому, як правило, усе “малюється” чорно-білими фарбами. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство загалом здоровим, бажано відмовлятися від звички за всіма вчинками людей бачити злий намір. Отже, важливою рисою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші вносять у взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування важливим є використання гуманістичних орієнтацій у взаєминах, дотримання емпатійного способу спілкування. Останній передбачає більш-менш точне сприймання внутрішнього світу іншої людини із збереженням притаманних їй емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівня культури спілкування. Водночас наявність такого рівня є основою, на якій у майбутньому формуються гуманістичні комунікативні установки та способи й засоби їхньої реалізації.