Сутність управління виробництвом

На виробництво впливають різні фактори (техніко-технологічні, соціально-економічні, регіональні). Вони стають більш динамічними й ситуативними, мають різний характер впливу на організацію та функціонування виробництва. Виробництво розглядають як виробничу підсистему загальної відкритої соціально-економічної системи – підприємства, яке залежне від зовнішніх змін і внутрішніх причин.

Вплив техніко-технологічних факторів (впровадження нової технології та техніки, комплексної переробки сировини) призводить до необхідності зміни схем організації виробництва, формуванню нових типів виробництв, диверсифікації господарчих і науково-технічних зв’язків. Соціально-економічні фактори (ресурсний потенціал, кваліфікація персоналу, мотивація діяльності, методи управління) визначають необхідність розвитку виробничих відносин. Регіональні фактори (природні, природоохоронні, нормативні, адміністративні) стимулюють розвиток соціальної та виробничої інфраструктури, змін в системі оплати праці, забезпечення рівноваги природокористування.

Перед управлінням весь час стоїть задача – пошуку нових форм та інтенсивності інтегрованого впливу цих факторів з метою забезпечення ефективного та прибуткового розвитку виробництва.

Вимоги до управління можливо вкласти в таку формулу: «знати – можу – хочу – вмію – встигаю», які реалізують з допомогою функціональних підсистем: стратегічне управління; управління персоналом; управління виробництвом; управління маркетингом; управління фінансами; управління інноваціями та інш.

Характерні риси сучасного управління виробництвом.

1. Поєднання раціоналізму в управлінні (орієнтація на ефективність внутрішніх факторів) та ситуативного підходу (орієнтація на гнучкість та адаптивність до змін зовнішнього середовища).

2. Пріоритет системи стратегічного управління, яка поєднує стратегічний підхід до постановки перспективних задач і програмно-цільовий підхід щодо їх реалізації.

3. Орієнтація на управління «організаційною (корпоративною) культурою».

4. Формування та розвиток інноваційного менеджменту.

5. Посилення ролі лідерства в організації як носіїв нових знань та професійних вмінь.

6. Визнання соціальної відповідальності управління перед персоналом і суспільством.

7. Необхідність роботи антикризового менеджменту.

8. Посилення пріоритетності екологічних та соціальних критеріїв прийняття рішень.

9. Орієнтація на досягнення ефекту синергії.

Сучасний підхід до організації управління поєднує збалансоване поєднання людських цінностей та перманентних організаційних змін адаптивних до зовнішнього середовища.

В управлінні розрізняють три види діяльності: технічна діяльність (створення та впровадження прогресивних матеріалів, техніки, технології, інноваційних колективів); координація дій щодо забезпечення виробничих процесів (управління внутрішніми факторами); організація дій на ринку (управління маркетингом).

Головним законом розвитку організаційних систем є закон синергії, сутність якого полягає в тому, що ефект взаємодії елементів системи є більше арифметичної суми їхніх якостей, які притаманні кожному окремому елементу.

Виробництво як система є штучною, створена людиною заради власних інтересів і розподілу праці, яка має дві форми: горизонтальну й вертикальну. Перша - це поділ праці на операції й завдання. Горизонтальний розподіл праці є формування підрозділів підприємства за технологічним процесом. Розподіл праці є першопричиною відділення управління від виробників.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю власник або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і його відповідальність, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади та інші.

Керівник діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах влади, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства й вирішує питання діяльності підприємства в межах установчих документів.

Між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом укладається колективних договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу.