Детермінізм і діалектика. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика

В історії філософії чимало продуктивних ідей, концепцій, традицій, що не втратили актуальності і донині. У їхньому числі діалектика – одна з найбільш значних. Її джерела тісно пов'язані з еволюцією уявлень про детермінізм. Маються на увазі дискусії Геракліта і елеатів (Парменіда, Зенона й ін.) про рух, про стійкість і мінливість світу, про поєднання протилежностей у світі і т.п. Ці дискусії стосувалися головним чином об'єктивних процесів, що забезпечують визначеність світу. При цьому можна говорити про джерела так званої об'єктивної діалектики, тобто “діалектики речей”. У розробці цієї галузі діалектики значну роль зіграли ідеї Аристотеля, Н. Кузанського, Г. Лейбніца й ін.

Інше більш впливове джерело діалектичних ідей пов'язане з філософією Сократа, з його мистецтвом вести діалог, доказову, аргументовану бесіду (звідси виникає і сам термін “діалектика”). Цю галузь діалектики називають суб'єктивною діалектикою (“діалектикою ідей”). У її розробці значну роль зіграли ідеї таких філософів, як Платон, П. Абеляр та ін. У класичній німецькій філософії (особливо, у філософії Фіхте і Гегеля) відзначені дві галузі з’єднуються в єдину концепцію діалектики на основі принципу тотожності буття і мислення. Відповідно до цього принципу можна говорити про взаємну відповідність закономірностей об'єктивної дійсності і закономірностей розумових процесів.

Матеріалістично перероблений, цей принцип трансформувався в марксистській філософії як принцип єдності (“збігу”) діалектики, логіки і теорії пізнання. Однак помітимо, що взагалі об'єктивні зв'язки (зв'язки в природі) можуть і не збігатися із суб'єктивними (зв'язками в мисленні), зв'язки причинні з логічними, подібно до того, як історичне може не збігатися з логічним.

Таким чином, діалектика – це один зі способів опису світу як зв'язного цілого, що розвивається. І тому такий опис можна розглядати як детерміністський; тобто діалектика – різновид детермінізму.