А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію

На стадії адаптації, яка зазвичай збігається з періодом дитинства, людина виступає як об'єкт суспільних відносин, на який спрямована величезна кількість зусиль батьків, вихователів, вчителів та інших людей, що оточують дитину і знаходяться в тій чи іншій мірі близькості до нього.

Відбувається входження в світ людей: оволодіння деякими знаковими системами, створеними людством, елементарними нормами і правилами поведінки, соціальними ролями; засвоєння простих форм діяльності.

Людина навчається бути особистістю.

Це не так просто.

Прикладом тому є феральние люди.

Феральние люди - це ті, хто з якихось причин не пройшов процесу соціалізації, тобто не засвоювали, не відтворювали в своєму розвитку соціального досвіду.

Це ті індивідууми, які виросли в ізоляції від людей і виховувалися в співтоваристві тварин (К. Лінней).

На стадії індивідуалізації відбувається деяке відокремлення індивіда, викликане потребою персоналізації. Тут особистість - суб'єкт суспільних відносин.

Людина, вже засвоїв певні культурні норми суспільства, здатний проявити себе як унікальна індивідуальність, створюючи щось нове, неповторне, те, в чому, власне, і виявляється його особистість.

Якщо на першій стадії найбільш важливим було засвоєння, то на другий - відтворення в індивідуальних і неповторних формах.

Індивідуалізація багато в чому визначається протиріччям, яке існує між досягнутим результатом адаптації та потребою в максимальної реалізації своїх індивідуальних особливостей.

Стадія індивідуалізації сприяє прояву відмінностей між людьми.

Інтеграція передбачає досягнення певного балансу між людиною і суспільством, інтеграцію суб'єкта об'єктних відносин особистості з соціумом.

Людина знаходить той оптимальний варіант життєдіяльності, який сприяє процесу її самореалізації в суспільстві, а також прийняття ним його мінливих норм.

Даний процес дуже складний, оскільки сучасне суспільство характеризується багатьма суперечливими тенденціями у своєму розвитку.

Проте існують оптимальні способи життєдіяльності, які найбільшою мірою сприяють адаптації конкретної людини.

На цій стадії складаються соціально-типові властивості особистості, тобто такі властивості, які свідчать про приналежність даної людини до певної соціальної групи.

Таким чином, в процесі соціалізації здійснюється динаміка пасивної і активної позиції індивіда.

Пасивна позиція - коли він засвоює норми і служить об'єктом соціальних відносин; активна позиція - коли він відтворює соціальний досвід і виступає як суб'єкт соціальних відносин; активно-пасивна позиція - коли він здатний інтегрувати суб'єкт-об'єктні відносини.

Соціалізація людини відбувається за допомогою механізмів соціалізації - способів свідомого чи несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду.

Одним з перших був виділений механізм єдності наслідування, імітації, ідентифікації.

Суть полягає в прагненні людини до відтворення сприйманого поведінки інших людей.

Виділяють механізм статеворольової ідентифікації (статевої ідентифікації) або статеворольової типізації.

Його суть полягає в засвоєнні суб'єктом психологічних рис, особливостей поведінки, характерних для людей певної статі.

У процесі первинної соціалізації індивід засвоює нормативні уявлення про психологічні, поведінкових властивості, характерних для чоловіків і жінок.

Механізм соціальної оцінки бажаного поведінки здійснюється у процесі соціального контролю (С. Парсонс).

Він працює на основі вивченого З.Фрейдом принципу задоволення страждання - почуттів, які відчуває людина в зв'язку з винагородами (позитивними санкціями) і покараннями (негативними санкціями), які надходять від інших людей.

Люди по-різному сприймають один одного і по-різному прагнуть впливати на інших.

Це ефекти дії механізму соціальної оцінки: соціальна фасилітація (або фацілітація) та соціальний інгібіція.

Соціальна фасилітація передбачає стимулюючий вплив одних людей на поведінку інших.

Соціальна інгібіція (психологічний ефект зворотної дії) проявляється у негативному, гальмує вплив однієї людини на іншу.

Найбільш поширеним механізмом соціалізації є конформність.

Поняття конформності пов'язано з терміном «соціальний конформізм» тобто некритичне прийняття і слідування пануючим у суспільстві стандартам, авторитетів ідеології.

За допомогою групового тиску і розповсюдження стереотипів масової свідомості формується тип знеособленого обивателя, позбавленого самобутності та оригінальності.

Міра розвитку конформності може бути різною.

Є зовнішня конформність, що проявляється лише в зовнішньому злагоді, але при цьому індивід залишається при своїй думці. При внутрішній індивід дійсно змінює свою точку зору і перетворює внутрішні установки в залежності від думки оточуючих.

Негативізм - це конформізм навпаки, прагнення будь-що-будь чинити всупереч позиції більшості і за всяку ціну стверджувати свою точку зору.

Визначено та інші явища, що розглядаються як механізми соціалізації: навіювання, групові експектації, рольове научіння і ін

Соціальне становлення людини відбувається протягом усього життя і в різних соціальних групах.

Сім'я, дитячий садок, шкільний клас, студентська група, трудовий колектив, компанія однолітків - все це соціальні групи, що становлять найближче оточення індивіда і виступають в якості носіїв різних норм і цінностей.

Такі групи, які визначають систему зовнішньої регуляції поведінки індивіда, називаються інститутами соціалізації.

Найбільш впливові інститути соціалізації - сім'я, школа, виробнича група.