Політична система як механізм влади

Обмін ресурсами і взаємодія політичної системи із середовищем здійснюються за принципом “входу - виходу”.

Д. Істон розрізняв два типи “входу”:вимога і підтримка. Вимогу можна визначити як звернену до владних органів думку з приводу бажаного чи небажаного розподілу цінностей у суспільстві. Виділяють наступні види вимог: а) розподільчі (про заробітну плату і робочий час, умови одержання освіти, медичних і інших послуг); б) регулювальні (про забезпечення суспільної безпеки, контролю над виробником і ринком і т.д.); в) комунікативні (про надання політичної інформації, використання політичної сили і т.д.). Вимоги мають тенденцію послабляти політичну систему.

Підтримка означає посилення політичної системи. Вона охоплює всі позиції і варіанти поведінки, сприятливі системі. Форми прояву підтримки дуже різноманітні: справна сплата податків, виконання військового обов’язку, повага владних інститутів, відданість політичному керівництву, проведення демонстрацій на підтримку режиму, патріотизм і т.д.

Підтримка забезпечує відносну стабільність владних органів, що перетворюють вимоги середовища у відповідні рішення, а також створює необхідні умови для застосування адекватних вимозі моменту соціальних технологій, за допомогою яких здійснюються перетворення.

Основними об’єктами підтримки в політичній системі Д. Істон називав політичний режим, владу і політичне співтовариство. Відповідно до об’єктів він виділив три типи підтримки: 1) підтримка режиму, що розуміється як сукупність стійких очікувань, включаючи цінності (воля, плюралізм, власність і т.д.), на які спирається політична система, норми (конституційні, правові і т.д.) і структури влади; 2) підтримка влади, тобто усіх формальних і неформальних політичних інститутів, наприклад, харизматичних вождів, що виконують владні функції; 3) підтримка політичного співтовариства, тобто групи осіб, пов’язаних між собою поділом політичної праці.

У результаті впливу навколишнього середовища на систему виникає реакція − “ вихід ”, тобто прийняття авторитетних рішень з розподілу цінностей. Відповіді системи на імпульси, одержувані ззовні, здійснюються у формі рішень і дій. Політичні рішення можуть мати форму нових законів, заяв, регламентів, субсидій і т.д. Виконання рішень забезпечується силою закону. Політичні дії не мають такого примусового характеру, однак впливають на різні сторони громадського життя. Вони здійснюються у формі системи заходів для регулювання і вирішення актуальних проблем в області економіки, екології, соціальної політики і т.д.

Отже, політична система знаходиться у відносинах глибокої взаємозалежності із зовнішнім середовищем. Вона повинна перетворювати вимоги, які надходять, і підтримку у відповідні рішення і дії за умови, що вона здатна саморегулюватися. Політична система здійснює у суспільстві зміни й одночасно підтримує в ньому стабільність. Причому, якщо мінливість виступає як приватна функціональна характеристика діяльності системи, то виживання і самозбереження виявляються принципово важливими рисами.

Однак, акцентуючи увагу на взаємодії із зовнішнім середовищем, Д. Істон залишив без уваги внутрішнє життя політичної системи.

Прагнучи перебороти цей недолік, Г. Алмонд запропонував розуміти під політичною системою “усі типи дій, що мають відношення до прийняття політичних рішень”. Він включив у політичну систему лише ті інститути, що виконують конкретні політичні функції і ролі. Слідом за Д. Істоном Г. Алмонд також виділив функції “входу” і “виходу”, однак, на відміну від Д. Істона, він закріпив за кожним політичним інститутом його специфічну політичну роль. Якщо на “вході” функцію політичної соціалізації і залучення громадян до політики здійснюють тією чи іншою мірою всі елементи політичної системи, то інші функції “входу” розподіляються між різними політичними інститутами.

Так, функція інтеграції інтересів відноситься до компетенції політичних партій. Зацікавлені групи покликані здійснювати функцію вираження інтересів. За засобами масової інформації закріплюється функція масової комунікації, тобто забезпечення взаємозв’язку населення й інститутів влади.

На “виході” кожна галузь державної влади виконує певні функції. Інститути законодавчої влади зайняті виробництвом правил і норм взаємин, що мають обов’язковий характер для громадян. Функція застосування цих правил закріплена за органами виконавчої влади. Нарешті, судові органи здійснюють функцію контролю за дотриманням правил. Таким чином, через спеціалізацію і поділ політичних ролей і функцій забезпечується стабільність суспільства, його здатність до адаптації в умовах, що змінилися.