Виникнення права приватної власності за договорами про реалізацію майна 1 страница

1. Відносини учасників цивільного обороту, завдяки яким відбувається обмін товару на гроші, інший товар або результати виконаних робіт чи наданих послуг і перехід права власності, опосередковуються договорами про оплатну реалізацію майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна-бартер, довічне утримання, рента, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу тощо). При цьому виявляється тенденція до універсалізації (консолідації) правил про товарний обіг на основі договору купівлі-продажу, коли загальні положення про купівлю-продаж поширюються й на інші договори (поставку, контрактацію, міну-бартер, постачання енергетичних та інших ресурсів), якщо інше не передбачено в самому договорі, законі або не випливає з особливостей взаємовідносин сторін [36, c.82].

Серед зазначених вище договорів найбільш поширеним є договір купівлі-продажу, який застосовується при реалізації продукції виробничого призначення, на оптовому ринку споживчих товарів, зокрема через товарні біржі, оптові ярмарки, виставки-продажі тощо, у роздрібній торгівлі та громадському харчуванні, при здійсненні договорів комісії та консигнації, при приватизації об’єктів державної та комунальної власності, у зовнішньоекономічному обороті тощо. Покупцями майна за зазначеними вище договорами купівлі-продажу, отже, набувачами права власності на вказані об’єкти можуть бути громадяни, зокрема, суб’єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 655 ЦК, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. З цього визначення випливає, що договір купівлі-продажу може бути як консенсуальним (продавець зобов’язується передати, а покупець зобов’язується прийняти майно), так і реальним (продавець передає, а покупець приймає майно).

Договір купівлі-продажу спрямований на передачу майна у власність набувачеві, тому в ст. 658 ЦК підкреслюється, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, коли власник не має права вимагати його повернення (статті 330, 388 - 389 ЦК).

Однією з істотних умов договору купівлі-продажу є умова щодо предмета, який характеризується певними кількісними та якісними показниками. Новий ЦК оперує поняттями “майно” і “товар” як синонімами. Аналізуючи главу 53 проекту нового Цивільного кодексу України (їй відповідає глава 54 нового ЦК), що регулює відносини купівлі-продажу, І. Апопій стверджує, що товаром за таким договором виступають матеріальні блага, які володіють споживчою вартістю і корисними властивостями, служать для задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб людей і призначені для особистого, сімейного, домашнього вжитку [131, c.38]. Таке обмеження предмета договору купівлі-продажу слід визнати необґрунтованим, бо зазначені у гл. 53 проекту (гл. 54 ЦК) загальні положення про купівлю-продаж поширюються і на підприємницькі договори купівлі-продажу, в яких покупцем (набувачем) можуть виступати фізичні особи-підприємці, а товар може бути призначений для здійснення підприємницької діяльності і, зокрема, для виробничого споживання. Причому предметом купівлі-продажу може бути як товар, який є в наявності у продавця на момент укладання договору, так і той, що буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п. 1 ст. 656 ЦК).

ЦК 2003 року містить чимало нових, порівняно з ЦК 1963 р., правил які стосуються визначення умов щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та упакування товару, які характеризують предмет договору купівлі-продажу і поширюються не лише на власне договори купівлі-продажу, а й на договори поставки, контрактації, міни-бартеру тощо, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін за цими договорами.

Згідно зі статтями 662, 663 ЦК продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, передбачений договором купівлі-продажу, і одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром, згідно з договором або актами цивільного законодавства. Передання товару покупцеві має бути здійснене у строк, встановлений договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, то, згідно з положеннями ст. 530 ЦК, які регулюють виконання боржником обов’язку, коли такий строк (термін) не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги кредитора.

Кількість товару, що передається, встановлюється в договорі у певних одиницях виміру або у грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення в договорі порядку її визначення. Якщо, за договором купівлі-продажу, переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець має передати покупцеві товари в асортименті, погодженому сторонами, або в асортименті, виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладання договору, якщо в ньому асортимент не був визначений.

Важливою умовою, що характеризує предмет договору купівлі-продажу, є умова щодо якості товару. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору. За відсутності у договорі умов щодо якості товару продавець має передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Причому товар, який продавець передає або повинен передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості у момент передання його покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлений договором купівлі-продажу. Якщо законом встановлені обов’язкові вимоги щодо якості товару (наприклад, у стандартах, технічних умовах тощо), то продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитись про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом. При продажу товару за зразком та (або) за описом якість його має відповідати зразку та (або) опису (ст. 673 ЦК).

Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. На відміну від гарантійних строків, які встановлюються, як правило, на товари тривалого користування чи зберігання (п. 2 і 3 ст. 675 ЦК), строк придатності – це встановлений законом або іншими нормативно-правовими актами строк, зі спливом якого товар (продукти харчування, ліки тощо) вважається непридатним для використання за призначенням (п. 1 ст. 677 ЦК). За Законом України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р. (п. 2 ст. 13) [132] строки придатності медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров’я, майна і навколишнього природного середовища, теж вважаються гарантійними строками (термінами).

Предмет договору купівлі-продажу може характеризуватися й умовою про комплектність товару. Поняття комплектності означає сукупність основного виробу та комплектуючих його виробів, які складають з основним виробом єдине ціле з метою його ефективного використання. Вимоги щодо комплектності встановлюються у договорі або шляхом перерахування виробів (комплектуючих, агрегатів), які підлягають передачі разом з основною річчю, або шляхом вказівки на нормативно-технічний документ (стандарт, технічні умови тощо), яким визначена комплектність товару. Якщо договором не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець повинен передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що, звичайно, ставляться (ст. 682 ЦК). Близьким до поняття “комплектність” є поняття “комплект товару” (ст. 683 ЦК), але сутність цих понять є неоднаковою. Якщо комплектність розуміється як сукупність основного виробу і комплектуючих його допоміжних виробів, то комплект товару – це певний набір виробів (товарів), кожен з яких має самостійне значення [133, c.35]. Але саме такий набір товарів сприяє їх спільному використанню. Це, по суті, складна річ, коли кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням (ст. 188 ЦК). Зобов’язання щодо передачі товару в комплекті визначається угодою сторін, і воно вважається виконаним з моменту передання покупцем усього товару, включеного до комплекту, причому продавець повинен вчинити це одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

З метою забезпечення збереження товару від пошкодження і втрат, а довкілля – від забруднення, а також прискорення процесу обігу товарів, договором або законом може передбачатись обов’язок продавця передати товар у певній тарі та (або) в упаковці. Цей обов’язок не поширюється на товари, які за своїм характером не потребують застосування тари та (або) упакування (наприклад, сипучі чи наливні вантажі тощо). Товар має бути переданий у тарі та (або) упакований звичайним для нього способом в упаковку, а за їх відсутності – способом, який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов зберігання чи транспортування, якщо договором купівлі-продажу не встановлено конкретних вимог щодо тари та (або) упаковки. Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства (ст. 685 ЦК).

Важливим для договорів купівлі-продажу є визначення моменту виконання продавцем обов’язку щодо передачі товару покупцеві, з яким пов’язується і момент набуття покупцем права власності на придбаний товар. Згідно зі ст. 664 ЦК, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у такі моменти: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар, або 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлено інший момент виконання продавцем обов’язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці, і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у місці його знаходження, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товарів перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Крім обов’язку передати покупцеві товар відповідно до зазначених вище умов щодо кількості, асортименту, якості тощо і в обумовлений строк (ст. 663), продавець несе й інші обов’язки за договором купівлі-продажу: попередити покупця про права третіх осіб на товар (права наймача, право застави, довічного користування тощо); зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (статті 659, 667) тощо.

За договором купівлі-продажу, на покупця покладаються такі обов’язки: а) прийняти товар; б) зберігати товар в разі відмови від його прийняття; в) оплатити товар; г) застрахувати товар, якщо цей обов’язок передбачений для нього договором.

Прийняття товару покупцем безпосередньо від продавця чи від транспортної організації – це виконання ним свого кредиторського обов’язку за зобов’язанням, що виникло з договору купівлі-продажу. При цьому він має вчинити дії, які відповідно до вимог, що, звичайно, ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (наприклад, повідомити адресу відвантаження товару, підготувати місце для його розміщення, надати транспортні засоби, якщо ці обов’язки покладені на нього договором, тощо). Відмова покупця від прийняття товару допускається, якщо це встановлено договором або законом, а також при здійсненні ним права на заміну товару (статті 615, 689 ЦК). Якщо покупець відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов’язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця.

При прийнятті товару покупець здійснює перевірку дотримання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов. Така перевірка здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Перевірка дотримання продавцем умов договору дає підстави покупцеві застосувати до продавця передбачені договором правові наслідки за порушення умов щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки інших умов. Але покупець повинен повідомити продавця про виявлені ним порушення у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, -- в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов’язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитись від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов’язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця втрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору (п. 1 ст. 688 ЦК).

Покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Товар оплачується за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, за ціною, що визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися, на аналогічні товари на момент укладення договору. Покупець має також вчинити за свій рахунок дії, які за договором, актами цивільного законодавства або вимогами, що, звичайно, ставляться, необхідні для здійснення платежу (п. 4 ст. 632, п. 1 ст. 691, п. 1 ст. 692 ЦК). Відповідно до умов договору покупець може частково або повністю оплачувати товар до його передання продавцем (попередня оплата), з відстроченням або розстроченням платежу при продажу товару у кредит, а також з комбінуванням зазначених вище способів оплати.

Згідно зі ст. 697 ЦК, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

2. Зазначені вище загальні положення щодо виконання сторонами договору купівлі-продажу застосовуються до окремих його видів, якщо тільки спеціальними нормами цивільного законодавства не передбачені особливості укладання, виконання або відповідальності сторін за порушення цих договорів. Зокрема, певними особливостями характеризуються договори роздрібної купівлі-продажу товарів, завдяки яким забезпечуються матеріальні та духовні потреби громадян шляхом придбання ними у власність товарів широкого вжитку.

Визначення договору роздрібної купівлі-продажу дається у ч. 1 ст. 698 ЦК, оскільки в цивільному законодавстві до прийняття нового ЦК такого визначення не було. За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов’язується передати покупцеві товар, що, звичайно, призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його.

Сторонами в договорі роздрібної купівлі-продажу виступають, з одного боку, продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів, а з другого — покупець (фізична чи юридична особа), який набуває у власність товар, що, звичайно, призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю. До відносин, за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця – фізичної особи, не врегульованих Цивільним кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів, зокрема, Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р., Порядок заняття торгівельною діяльністю і правила торгівельного обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р.[ 134, c.174-185], та інші нормативні акти.

Згідно з пунктами 5 і 6 Порядку заняття торгівельною діяльністю і правил торгівельного обслуговування населення, торгівельна діяльність може здійснюватися у сфері роздрібної торгівлі, а також у торгівельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Господарюючі суб’єкти здійснюють торгівельну діяльність після їх державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на торгівлю окремими видами товарів.

Перед укладанням договору роздрібної купівлі-продажу продавець повинен надати покупцеві необхідну та достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання. Покупець має право до укладення договору купівлі-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей товару або демонстрації користування товаром, якщо це не виключено особливостями товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі (п. п. 1 і 2 ст. 700 ЦК).

Згідно зі ст. 701 ЦК, сторони можуть укласти договір купівлі-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у строк, встановлений договором, і протягом цього строку товар не може бути проданий продавцем іншому покупцеві. Якщо покупець не з’явився або не вчинив інших необхідних дій для прийняття товару у встановлений строк, вважається, що покупець відмовився від договору, якщо інше не встановлено договором. Додаткові витрати продавця на забезпечення передання товару покупцеві у встановлений строк включаються в ціну товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. За чинними правилами роздрібної торгівлі (пункти 26 1 27 Порядку заняття торгівельною діяльністю і правил торгівельного обслуговування населення), вибрані покупцями непродовольчі товари можуть зберігатися у торгівельному підприємстві протягом двох годин із зазначенням часу наступної оплати на виписаному продавцем чекові. Після закінчення встановленого часу не викуплений товар надходить у продаж. Придбані великогабаритні товари (меблі, будівельні матеріали, піаніно, холодильники, пральні машини тощо) покупець має право залишити на зберігання в підприємстві, але не більше як на одну добу. За погодженням з адміністрацією підприємства, строк зберігання може бути продовжено шляхом укладання договору зберігання відповідного товару. Продавець протягом зазначеного строку несе відповідальність за зберігання та якість товару.

Широкого поширення у роздрібній торгівлі набули договори роздрібної купівлі-продажу товарів за зразками або з умовою про доставку товару покупцеві за місцем, зазначеним покупцем, або за місцем проживання фізичної особи – покупця. Новий ЦК відгукується на ці форми торгівельного обслуговування споживачів положеннями статей 702 і 704. Зокрема, сторони можуть укласти договір купівлі-продажу на підставі ознайомлення покупця зі зразком товару (за описом, каталогом тощо). Договір купівлі-продажу за зразком є виконаним з моменту доставки товару у місце, встановлене договором, а якщо місце передання товару не встановлене, – з моменту доставки товару за місцем проживання фізичної особи - покупця. Аналогічне правило встановлене і щодо до договору роздрібної купівлі-продажу, укладеного з умовою про доставку товару покупцеві, з тією лише різницею, що такий договір вважається виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а в разі його відсутності – особі, яка пред’явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання. Відповідно до зазначених положень нового Цивільного кодексу України повинні бути внесені зміни у підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відносини з роздрібної торгівлі, зокрема, Порядок заняття торгівельною діяльністю і правила торгівельного обслуговування населення від 8 лютого 1995 р.

Певними особливостями характеризується порядок передання товарів у роздрібній торгівлі з використанням автоматів. Згідно з п. п. 1 і 2 ст. 703 ЦК, якщо продаж товару здійснюється з використанням автоматів, володілець автоматів повинен довести до покупців інформацію про продавця товару шляхом розміщення на автоматі або надання покупцям іншим чином відомостей про найменування продавця, його місцезнаходження, режим роботи, а також про дії, які необхідно вчинити покупцеві для одержання товару. Договір роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів є укладеним з моменту вчинення покупцем дій, необхідних для одержання товару. Фактично з цим моментом пов’язується і перехід до покупця права власності на товар.

Якщо покупцеві не надається автоматом оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати йому товар або повернути сплачену ним грошову суму (ч. 3 ст. 703 ЦК).

За договором роздрібної купівлі-продажу, покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов’язання. Договором може бути встановлена попередня оплата товару з відстроченням або розстроченням платежу тощо. Покупець має право повністю оплатити товар у будь-якій час у межах встановленого договором періоду розстрочення його оплати. Цивільним законодавством передбачено можливість пред’явлення покупцем вимог до продавця у разі продажу товару неналежної якості (про безоплатне усунення недоліків, заміну товару, відповідне зменшення ціни, повернення сплаченої за товар грошової суми, відшкодування шкоди, завданої таким товаром, тощо) [135, c.86].

Договором може бути передбачено, що до переходу до покупця права власності на переданий йому продавцем товар покупець є наймачем (орендарем) цього товару (договір найму - продажу). Такий договір є змішаним договором, оскільки він містить елементи купівлі-продажу і майнового найму (оренди). Покупець стає власником товару, переданого йому за договором найму-продажу, з моменту оплати товару, якщо інше не встановлено договором (ст. 705 ЦК).

3. Підставою набуття громадянином-підприємцем права приватної власності на товари може служити і договір поставки, який є найбільш поширеною правовою формою регулювання відносин щодо постійного та ритмічного забезпечення, з одного боку, виробників товарів сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, а з другого – торгівельних організацій та індивідуальних підприємців товарами споживчого характеру.

Визначення договору поставки, яке наведене в п. 1 ст. 712 ЦК, дозволяє виділити головні ознаки цього договору і відрізнити його від інших, суміжних з ним, договорів (роздрібної купівлі-продажу, контрактації, міни, постачання енергії та інших ресурсів через приєднану мережу тощо). За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або з іншою метою, не пов’язану з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Дещо відрізняється від цього визначення договору поставки те, що дається у п. 1 ст. 265 ГК: за договором поставки одна сторона постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Щодо суб’єктів договору поставки зазначене визначення доповнюється вказівкою, яка міститься в п. 3 ст. 265 ГК, про те, що сторонами договору поставки можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

Проте, у наведеному вище визначенні договору поставки не відображена мета використання товару покупцем, а саме спрямованість зобов’язання з поставки товару на здійснення покупцем підприємницької діяльності, а не для використання товару в цілях, пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. Спрямованість договору поставки на досягнення цілей, пов’язаних із підприємницькою діяльністю, в літературі розглядають як основну ознаку, за якою поставка відрізняється від купівлі-продажу [136, c.102; 137, c.97; 138, c.58; 139, c.78].

Крім відзначеної, договір поставки характеризується й деякими іншими ознаками, що відрізняють його від інших договорів про реалізацію майна, зокрема, договору оптової (гуртової) купівлі-продажу товарів [140, c.51-56; 141, c.35-41]. До таких ознак, які певною мірою мають умовний характер, можна віднести:

- особливий суб’єктний склад. Сторонами цього договору є постачальник і покупець, які здійснюють підприємницьку діяльність. Це можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва. Реалізація суб’єктами господарювання товарів не господарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу (п. 6 ст. 265 ГК);

- предмет договору – це речі, які зазвичай визначені родовими ознаками (продукція виробничо-технічного призначення, товари народного вжитку серійного виробництва), проте можлива і поставка за цим договором товару, який визначений індивідуально;

- товар, який складає предмет поставки, на момент укладання договору між виготовлювачем і споживачем, як правило, в натурі ще не існує; він повинен виготовлятися і рівномірно поставлятися певними партіями після укладення договору. Звичайно, не виключається й така умова договору, за якою поставляється товар, уже виготовлений на момент укладення договору і готовий до передачі (відправленню) покупцеві;

- моменти укладення та виконання договору поставки, як правило, не співпадають, оскільки виконання договору відкладається на майбутнє шляхом передачі товарів окремими партіями протягом більш-менш тривалого періоду (в окремі строки) або шляхом одноразової поставки (у певний строк);

- договір поставки може бути заснований на адміністративному акті (наприклад, на державному замовленні, акті прикріплення покупця до постачальника при поставках товарів між організаціями держав – учасниць СНД тощо);

- юридичні особливості договору поставки обумовлені також дією окремих нормативно-правових актів у сфері матеріально-технічного постачання і збуту (наприклад, Закону України від 3 березня 1999 р. “Про державне оборонне замовлення” [142] тощо).

З метою усунення дублювання положень про договори поставки в Цивільному та Господарському кодексах України при остаточному прийнятті Верховною Радою нового ЦК в січні 2003 р. із тексту § 3 гл. 54 ЦК були виключені норми про поставку, крім ст. 712, в якій дається визначення цього договору. Натомість у § 1 гл. 30 ГК залишено декілька статей (264 - 271), в яких закріплені лише загальні положення, що стосуються договірних відносин з поставок (предмет, кількість, асортимент, якість, комплектність товарів, строки і порядок поставки тощо). Ці норми, мабуть, повинні деталізуватись і конкретизуватись у Положенні про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також в Особливих умовах поставки окремих видів товарів, які мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України (ст. 271 ГК).

Оскільки ні ЦК, ні ГК не регламентують порядку виконання сторонами договорів поставки, зокрема, порядку приймання продукції та товарів за кількістю та якістю, виникає питання щодо чинності в Україні нормативних актів законодавства колишнього Союзу РСР, зокрема, Положень про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання від 25 липня 1988 р., а також Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю (затверджені відповідно постановами Держарбітражу СРСР від 15.06.65 р. і від 25.04.66 р.).

Офіційна позиція вищих судових інстанцій щодо можливості застосування до відносин з поставок Положень про поставки від 1988 р. (роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12 листопада 1993 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних” [143]) полягає в тому, що зазначені Положення можуть застосовуватись, якщо сторони в договорі зробили на них посилання [ 36, c.93]. Висловлена й інша думка з цього питання: для регулювання відносин поставки застосовуються норми Положення незалежно від того, чи існує про це вказівка в самому договорі [144, c.29].

Оскільки Інструкції про порядок приймання продукції та товарів були розроблені відповідно і на основі Положень про поставки, залишається відкритим і питання щодо їх чинності на території України. У зв’язку з прийняттям нового Цивільного кодексу Російської Федерації визнані такими, що втратили чинність на території РФ Положення про поставки 1988 р. Що ж до Інструкцій про порядок приймання продукції та товарів за кількістю і якістю, Вищий Арбітражний Суд РФ роз’яснив, що порядок приймання товарів за кількістю та якістю, встановлений названими Інструкціями, може застосовуватись покупцем тільки у випадках, коли це передбачено договором поставки [145 ].