Розділ IV. Державно-правовий устрій на етнічних українських землях в імперську добу

Кінець XVIII ст. (остання чверть) в українській історії - час великих політичних і соціальних змін, зумовлених новою геополітичною ситуацією в Центральній і Східній Європі. В результаті декількох російсько-турецьких війн зникла турецька присутність на півдні України, частиною Російської імперії стало Кримське ханство (1783 р.), зазнала поділів (1772, 1793, 1795 рр.) і зникла з політичної мали Річ Посполита. Тобто, наприкінці XVIII ст. зникли ті політичні потуги, які в часи Середньовіччя справляли великий вплив на розвиток подій в Україні, а етнічні українські землі опинились у складі найбільших (на той час) в Європі імперій: Російської та Австрійської. Приблизно 85% усієї етнічної української території належало Російській імперії. За даними перепису (1897 р.)" тут проживало 25,3 млн українців, більшість із яких (17 мли)-у південно-західній частині імперії. Решта - 15% етнічної української території, що належала Австрійській імперії, числила, заданими М. Грушевського, на початку XX ст. близько 7,5 млн осіб. Найбільшим осередком українства була Східна Галичина, у якій проживало 4,5 млн українців, на Закарпатті - 500 тис. та 300 тис-на Буковині.

Поділені між двома імперіями, українці впродовж тривалого часу були найчисленнішою етнічною групою в Європі, позбавленою своєї державності. Натомість, мала неоднакові політичні умови для розвитку. Російська імперія у здійсненні управління не враховувала етнічного фактора (крім великоросійського). До новітньої епохи такі етнічні чинники, як мова, культура і навіть релігія, у російсько-імперській суспільно-політичній структурі відігравали другорядну роль. А найважливішими елементами легітимації та організації були государ і династії, становий порядок суспільства та імперська ідея. Лояльність щодо государя та імперії, станова належність мали більше значення, ніж належність до етнічної або конфесійної групи. В імперській Австрії, зокрема з 60-х років XIX ст., існувала цілком протилежна ситуація. Держава надала можливість українцям, як й іншим національним групам, бути залученими до політичного життя: створювати національні організації, політичні партії, школи. У підсумку це призвело до того, що російсько-австрійський кордон упродовж усього періоду його існування - від останньої чверті XVIII до майже першої чверті XX ст. - утвердився не тільки як географічно-політичне поняття. Він означав належність населення цих двох держав до різко відмінних суспільно-політичних систем (Я. Грицак). Відмінність в історичному досвіді населення західноукраїнських земель і населення Наддніпрянської України, що закладалася в імперську добу вітчизняної історії, відіграє важливу роль і дотепер.