Структура виробництва.Виробництво може бути структуроване по-різному. Важливим підходом є його розгляд з точки зору поділу на матеріальне та нематеріальне

Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства й галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт і пошиття одягу, прання, хімічне чищення та ін.).

Нематеріальне виробництво охоплює галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, наукове консультування тощо).

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг складає сферу послуг.

Крім поділу на матеріальне та нематеріальне, існує поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне. Такий підхід не означає, що якійсь сфері надаються переваги. Він лише підкреслює характер зв'язку між сферами. Наведена класифікація свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.

1. Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничовидобувна промисловість, золотовидобувні виробництва, лісництво, рибальство.

2. Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.

3. Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, – це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують виробництво, та на особисті.

Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це – транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, лізинг, консультації з управління.

Уровень развития экономики характеризуется степенью ее зависимости от природной среды. Исторически первым сложился так называемый первичный сектор экономики, включающий сельское хозяйство и добычу полезных ископаемых для собственных нужд. На этом секторе базировалась экономика всех человеческих обществ вплоть до XVII века.

Возникновение вторичного сектора – перерабатывающей промышленности – ознаменовало становление нового типа экономики, индустриальной. Осознание этого далось человечеству с большим трудом. Еще в середине XVIII века наиболее влиятельная экономическая школа – физиократы – утверждала, что добавленная стоимость создается лишь в первичном секторе, а вторичный сектор осуществляет лишь перераспределение богатств и по сути паразитирует на первичном.

В XX веке наука стала непосредственной производительной силой. Над производством товаров надстроился третичный сектор – производство услуг, технологий, программного обеспечения и прочих нематериальных богатств, оптимизация финансовых потоков, логистика. Некоторое время его не признавали в качестве производителя добавленной стоимости, повторяя ошибку физиократов двухвековой давности.

Последнее десятилетие XX века вывело на первые роли четвертичный сектор – производство фундаментальных результатов и формирование уровня квалификации работников. В первой трети XXI века на первый план выйдет пятеричный сектор, связанный с формированием мотиваций. Такова в первом приближении схема развития экономики.

Найважливіша категорія економічної науки - ефективність. Аналіз розвитку суспільного виробництва неможливо провести, не використовуючи це ключове поняття. У самому загальному виді ефективність можна визначити як співвідношення між результатом і витратами для досягнення цього результату. Однак це занадто широке визначення, що вимагає конкретизації. Так, ефективність окремої господарської одиниці та ефективність в масштабах усього суспільства не тотожні поняття. Якщо підприємство здійснює свою діяльність з мінімальними витратами усіх факторів виробництва, то говорять про ефективність виробництва даного господарського суб'єкта. Інакше кажучи, чим менше обсяг витрат і чим більше величина, в якій втілений результат господарювання, тим вища ефективність. Різниця між результатом та витратами називається прибутком. Крім цього, не можна забувати, що відношення «результат/витрати» може бути виражена як в натуральних, так і в грошових величинах; показник ефективності в цьому випадку може виявитися різним для однієї і тієї ж ситуації. Але головне - потрібно чітко усвідомити: ефективність у виробництві - це завжди відношення; це відносна, а не абсолютна величина.

Економічна теорія дуже часто розглядає ефективність за допомогою маржинального (граничного) підходу. Порівнюється не тільки загальний рівень вигод та витрат, але й додаткова (гранична) вигода і додаткові (граничні) витрати. Ефективність буде досягнута, у тих ситуаціях, коли додаткові (граничні) вигоди будуть перевищувати додаткові (граничні) витрати.

Розподільна ефективність. Розподільна ефективність означає, що ресурси скеровуються на виробництво тих товарів та послуг і в такому їх співвідношенні, яке найбажаніше для суспільства. Вона досягається тоді, коли виробляється продукція, що має найліпшу, або оптимальну для суспільства, структуру. Наприклад, наше суспільство скоріше потребує ресурсів для виробництва легкових автомобілів, а не танків. Ми віддаємо перевагу персональним комп'ютерам, а не ручним друкарським машинкам. Нині копіювання бажаніше за допомогою "ксероксів", аніж копіювальних машин.

Виробнича ефективність. Виробнича ефективність досягається, коли бажані для суспільства товари і послуги виробляються з мінімальними витратами. Коли ми виробляємо, наприклад, лампи з найнижчими можливими витратами на одиницю продукції, то це означає, що ми витрачаємо найменшу кількість ресурсів для виробництва ламп, і, отже, більша кількість ресурсів залишається для виробництва інших потрібних продуктів.

Виробнича ефективність, якщо застосувати конкретні терміни, передбачає, що авто­мобілі не можна будувати за примітивною конвеєрною технологією 20-х років, а треба вико­ристовувати комп'ютеризовану і роботизовану технологію; фермери не можуть збирати пшеницю за допомогою коси, а кукурудзу — вручну, бо збиральна техніка виконує цю роботу із нижчими витратами на один центнер продукції.

Отже, розподільна ефективність означає що розподіл ресурсів між галузями і фірмами здійснюється таким чином, щоб отримати найбажанішу для суспільства структуру продукції. Виробнича ефективність означає, що кожний товар або послуга в цій оптимальній структурі продукції виробляється з найменшими витратами. Повний обсяг продукції означає, що виробництво "потрібних" благ (розподільна ефективність) здійснюється в "належний" спосіб (виробнича ефективність).

Графічно ефективність можна відобразити за допомогою кривої виробничих можливостей (рисунок 3.1).

Рисунок 3.1 - Крива виробничих можливостей

Кожна точка на кривій виробничих можливостей показує деякий максимальний обсяг виробництва будь-яких двох продуктів при досягненні повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Коли економіка функціонує на межі виробничих можливостей, то збільшення кількості одного товару (наприклад, роботів) означає зменшення кількості іншого товару (наприклад, вареників) і навпаки. Обмеженість ресурсів при незмінній технології робить недосяжною кожну комбінацію виробництва роботів і вареників, що перебуває в точці, такій як точка W, яка розташована поза кривою. Точки ліворуч від кривої досяжні, але вони вказують, що повна зайнятість і виробнича ефективність не досягнуті.

Таким чином, ефективність виробництва позначається будь-якою точкою на кривій виробничих можливостей. Отже, ефективність – це такий стан економіки, коли збільшення виробництва одного товару можливо тільки за рахунок зменшення виробництва другого товару.

Підвищення ефективності означає збільшення обсягу виробництва товарів з використанням певної кількості ресурсів.

Які ж фактори можуть збільшити ефективність? Перш за все – це спеціалізація.