Тема 1.1. Державна політика у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Положення міжнародного гуманітарного права з проблем захисту людей.

Міжнародне гуманітарне право є сукупністю міжнародних норм, встановлених у результаті домовленостей, мета яких — врегулювання проблем гуманітарного характеру, що випливають безпосередньо зі збройних конфліктів міжнародного і не міжнародного характеру, що обмежують з гуманних спонукань право сторін, які беруть участь у конфлікті, використовувати на свій лад прийоми і методи ведення бойових дій, а також захищають людей і майно, які постраждали або можуть постраждати в результаті збройного конфлікту.

Безумовно міжнародні і внутрішні збройні конфлікти відносяться до надзвичайних ситуацій, які загрожують життю людей. Тому міжнародне гуманітарне право захищає найбільш незахищені категорії людей (цивільних, військовополонених, поранених, хворих, потерпілих під час аварії корабля) в ході конфліктів і наділяють їх правами, що не можуть обмежуватися ні при яких обставинах.

Правове оформлення гуманітарного права бере свій початок із середини ХІХ сторіччя, коли у 1864 році на Дипломатичній конференції в Женеві 12 держав підписали „конвенцію про поліпшення участі поранених воїнів у діючих арміях“. У 1899 році в Гаазі була підписана конвенція, яка поширювала принципи Женевської на війни на морі. Надалі положення цих документів були розширені і доповнені, а в 1949 році на дипломатичній конференції були узагальнені тексти попередніх документів і у кінцевому варіанті вони стали називатися Женевськими конвенціями і містять близько 400 положень.

1. „Перша Женевська конвенція про поліпшення участі поранених і хворих у діючих арміях “.

2. „Друга Женевська конвенція про поліпшення участі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі “.

3. „Третя Женевська конвенція про поводження з військовополоненими “.

4. „ Четверта Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни “.

У 1977 році в Женеві представниками 102 держав були підписані два Додаткових протоколи, перший з яких регулює міжнародні, а другий не міжнародні збройні конфлікти.

В основу цих документів були покладені наступні основні принципи:

- військова необхідність і підтримка громадського порядку завжди повинні поєднуватися з повагою до людини;

- воюючі сторони не повинні наносити своєму супротивнику збитки, що не відповідають цілям війни, що складаються в знищенні або ослабленні військової могутності супротивника;

- особи, що небоєздатні, а також ті, хто не бере безпосередньої участі в бойових діях, мають право на увагу, захист і гуманне обходження;

- право конфліктуючих сторін вибирати методи або прийоми ведення бойових дій обмежено.

Сферою використання Міжнародного гуманітарного права є:

- у випадку міжнародного військового конфлікту діють усі конвенції і Перший Додатковий протокол;

- при не міжнародному військовому конфлікті (громадянська війна) — стаття 3 (загальна для всіх конвенцій і Додатковий протокол № 2);

- можливий і третій тип ситуації: внутрішні безладдя й акти насильства усередині країни. Така ситуація не попадає під дію Міжнародного Гуманітарного права.

Питання захисту цивільного населення розглядаються в Четвертій Женевській Конвенції і Додаткових протоколах. Відповідно до положень цих документів цивільне населення не може бути об’єктом нападу. Забороняється насильство або погроза насильства, а також використання населення з метою прикриття військових об’єктів.

Не тільки населення, але і цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами нападу. Забороняється здійснювати будь-які акції проти історичних пам’яток, творів мистецтва, місць відправлення культових обрядів, що є культурною і духовною спадщиною народу. Це ж стосується запасів продуктів харчування, сільськогосподарських районів виробляючих продукти харчування, посівів, худоби, споруд для забезпечення запасів питної води. Окремо обговорені питання захисту навколишнього середовища. Забороняється використання методів і засобів ведення війни, що наносять шкоду здоров’ю і виживанню населення.

Об’єкти підвищеної небезпеки (греблі, дамби, атомні станції) не можуть бути об’єктами нападу, навіть якщо вони віднесені до військових об’єктів. Для полегшення розпізнавання таких об’єктів вони позначаються спеціальним міжнародним знаком у вигляді трьох кіл яскраво-оранжевого кольору однакового розміру, розташованих на одній осі, на відстані одне від одного рівній одному радіусу кола.

У Додатковому Протоколі регламентуються дії сторін щодо незахищеної місцевості і демілітаризованих зон. Відповідна влада сторони, що знаходиться у конфлікті, може оголошувати незахищеною місцевістю любий населений пункт, який знаходиться у зоні зіткнення збройних сил або поблизу неї. Він повинен бути відкритий для окупації противною стороною.

У четвертій Конвенції і Першому Додатковому протоколі розкриваються статус, завдання і сфери діяльності цивільної оборони. У Конвенції визначено: “цивільна оборона (ЦО) є виконання деяких або всіх названих нижче гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомога йому в ліквідації наслідків воєнних дій або стихії, а також створення умов, необхідних для його виживання.

Такими завданнями є:

оповіщення; евакуація; надання сховищ і їхнє устаткування; проведення заходів щодо світломаскування; рятувальні роботи; медичне обслуговування, у тому числі перша допомога, а також релігійна допомога; боротьба з пожежами; виявлення і визначення небезпечних районів; знезаражування й інші подібні заходи захисту; термінове надання житла і забезпечення; термінова допомога у встановленні і підтримці порядку в районах нещастя; термінове відновлення необхідних комунальних служб; термінове поховання трупів; допомога в збереженні об’єктів, істотно необхідних для виживання; додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вищенаведених завдань, а також планування й організації та інше “.

Там же визначається, що ми маємо на увазі, коли говоримо про організації, персонал та майно цивільної оборони.

„Організація Цивільної оборони “ - це ті установи та інші організаційні одиниці, які організовані або уповноважені компетентною владою сторони, що перебувають у конфлікті виконувати будь-яке з вищенаведених завдань і які використовуються виключно для їх виконання.

„ Персонал ” організацій цивільної оборони це такі особи, що призначені конфліктуючою стороною винятково для виконання завдань Цивільної оборони, включаючи персонал призначений компетентною владою сторін, які знаходяться у конфлікті, виключно для управління цими організаціями.

„ Матеріальна частина ” організацій Цивільної оборони це є обладнання, матеріали і транспортні засоби, які використовуються цими організаціями для виконання завдань Цивільної оборони.

Цивільні організації Цивільної оборони і їх персонал, а також цивільні особи, які хоч і не є членами цивільних організацій Цивільної оборони, але за призовом виконують функції по наданню допомоги населенню користуються повагою і захистом. Вони мають право виконувати доручення та завдання Цивільної оборони за винятком випадків військової необхідності.

Об’єкти, які використовуються для Цивільної оборони, не можуть бути знищеними або використаними не за їх прямим призначенням, окрім як стороною, якій вони належать.

На окупованих територіях цивільні організації Цивільної оборони одержують від влади сприяння, необхідне для здійснення ними завдань. Ні за яких обставин їх персонал не може бути примушений до виконання невластивих для них завдань. Від цих організацій не вимагається надання пріоритету громадянам або інтересам цієї держави.

Держава, що окупувала, не повинна примушувати або спонукати цивільні організації Цивільної оборони виконувати їх завдання таким чином, щоб це в чомусь негативно відбивалося на інтересах цивільного населення.

Також не можна змінювати прямого призначення будівель або матеріальної частини, які належать організаціям Цивільної оборони або використовуються ними, або реквізувати, якщо такі зміни у призначенні або реквізиції завдають шкоди цивільному населенню.

Можливо реквізувати або змінити призначення цих ресурсів за наявністю конкретних умов:

— якщо ці будівлі або матеріальна частина необхідна для інших потреб цивільного населення;

— якщо реквізиція або зміни призначення застосовуються лише до того часу, доки існує така необхідність.

Надання захисту, на який мають право організації цивільної оборони, персонал, будівлі, притулки і матеріальна частина може бути припинене у випадках, якщо крім своїх завдань вони своїми діями наносять шкоду супротивнику.

Але до дій які суперечать міжнародному праву і наносять шкоду супротивнику не відносяться:

— виконання завдань цивільної оборони під керівництвом військового командування;

— співробітництво персоналу цивільної оборони з військовими у виконанні завдань цивільної оборони;

— обставини, при яких виконання завдань цивільної оборони стає корисним для військовослужбовців які мають поранення і вийшли з ладу.

На окупованих територіях у районах бойових дій персонал цивільної оборони розпізнається за допомогою міжнародного відмітного знаку (рівносторонній блакитний трикутник на оранжевому фоні) і посвідчення особи яке підтверджує його статус.

Той же знак використовується для захисту організацій цивільної оборони, їх персоналу, будівель, матеріальної частини, а також цивільних сховищ.

Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стосується кожного з нас, однак воно ще недостатньо відоме усім людям.

“Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права, воно проникло духом людяності та зосереджене на захист особи ”. Ця цитата запозичена з праці Жана Піке, визначає обсяг застосування цього права, мета якого - “пом’якшити страждання усіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук противника, будь-то поранені, хворі, потерпілі корабельної аварії, військовополонені чи цивільні особи ”.

Як бачимо міжнародне гуманітарне право стосується кожного з нас і згідно нього держави несуть визначені зобов’язання по захисту цивільного населення при будь-яких обставинах.