Психоаналітична школа в менеджменті

Психоаналітична школа в менеджменті прагне використовувати фрейдовську методологію й поняття для опису емоційних відносин в організації. Організація з позицій психоаналітичної теорії являє со­бою сукупність взаємодії «Я» і «Іншого». Ці «Інші», з якими ми по­стійно зіштовхуємося в організаційних структурах, існують не фор­мально, а так, ніби вони існували для нас. А це з погляду психоаналі­зу, означає відношення прихильності. Мовою соціології це кваліфіку­ється як відношення ідентифікації, солідарності або ворожості. Ця прихильність також розглядається як форма самоствердження «Я». На основі цього між «Я» і багатьма «Іншими» складається певна емо­ційна атмосфера відносин, що характеризує вже ці відносини не як міжособові, а як соціально-психологічні. Із цієї передумови випливає, що спільна праця сама по собі недостатня, щоб створити соціальну групу й обумовити її діяльність. У конституюванні соціальної групи значна роль належить емоційному фактору. Підкреслення важливої ролі емоційного фактору у формуванні міжгрупових відносин і є од­нією з сильних сторін психоаналітичного напрямку в менеджменті.

Психоаналітична школа аналізує взаємодію індивідів в організа­ції й викликає думки про найважливішу роль для організації автори­тету.

Емпірична (прагматична) школа управління. В основі теорії цієї школи лежало вивчення й наступне поширення конкретного до­свіду управління фірмами, військовими організаціями, що з'явилося найбільш корисним способом удосконалювання менеджменту. Звідси й назва школи - емпірична (емпірія - досвід), її представники - Е. Петерсен, Г. Саймон, Р. Девіс, А. Чандл, Е. Дейл та ін.

В становленні школи брали участь і представників великого біз­несу. Вони сприяли практичному поширенню її концепцій.

Виникнення емпіричної школи з'явилося певною реакцією на недостатню практичну спрямованість ряду положень наукового ме­неджменту й школи людських відносин. Прихильники емпіричної школи не заперечували значення теоретичних принципів, але вважали більше важливим аналіз безпосереднього досвіду управління. Ними були розроблені спеціальні методології навчання управлінню на ос­нові конкретних управлінських ситуацій. Такий аналіз, на їхню дум­ку, дозволяє підібрати відповідні даному типу ситуації рішення.

Прагматична (емпірична) школа внесла істотний вклад у прак­тику внутріфірмового менеджменту. Була розроблена велика кіль­кість цінних рекомендацій щодо управлінських структур, організації функціональних і лінійних служб, систем технічного й інформаційного забезпечення та ін. Велика робота була проведена щодо дослі­дження й впровадження в практику нових, ефективних прийомів на­вчання менеджерів. Як приклад можна привести створення А. Слоуном, що був президентом «Дженерал Моторе», спеціального центра по підготовці менеджерів. Цей центр є всесвітньо відомим центром по підготовці управлінських кадрів.

З роботами вчених цієї школи зв'язане широке поширення тер­мінів «менеджмент», «менеджер» у теорії й практиці управління.

Поняття «менеджмент» у дослідженнях представників емпірич­ної школи розглядається у двох значеннях: у широкому й вузькому. У широкому змісті, із соціальної точки зору, менеджмент є технікою або методом, що розвивається в результаті властивої людині тенден­ції до формування групи. Якою б не була група, вона повинна мати свою систему менеджменту. Менеджери здійснюють керівництво шляхом прийняття на себе влади, розподілу обов'язків і встановлення підзвітності за всі дії людей у даній організації.

Менеджмент може мати й більше вузьке значення. Це - принци­пи теорії й практики управління підприємством (фірмою).

І в тому, і в іншому випадку менеджмент і менеджерський кор­пус розглядалися представниками емпіричної школи як важливий фа­ктор підвищення ефективності організації (виробництва).