Оцінка і прогнозування стану банкрутства

За умов ринкової економіки підприємства постійно перебувають під впливом несприятливих внутрішніх і зовнішніх чинників, які можуть призвести до недостатності активів у ліквідній формі та банкрутства.

Банкрутство (bankruptcy) – це неспроможність підприємства платити за своїми борговими зобов’язаннями та виконувати зобов’язання перед бюджетом.

Банкрутство є результатом кризового розвитку підприємства, коли воно проходить шлях від епізодичної до хронічної неплатоспроможності перед кредиторами. Тому можна припустити, що передумови банкрутства виникають усередині підприємства, зокрема в структурі його капіталу, коли частка позикових коштів перевищує 50% його загального обсягу.

Оцінка ступеня близькості підприємства до банкрутства може бути названа аналізом неплатоспроможності.

Відповідно до Закону України «Про банкрутство» під неплатоспроможністю розуміється нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконувати грошові зобов'язання після настання встановленого терміну їх сплати кредиторам, зокрема заробітної плати, а також виконувати зобов'язання по виплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Критеріями визнання підприємства неплатоспроможним є: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності. Структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним за таких умов:

– коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше за 1,0;

– коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше за 0,1.

Якщо одно з наведених вище умов не виконується, оцінюється можливість відновлення платоспроможності підприємства.

Передумови банкрутства слід розглядати як цілісну взаємодію факторів. Більшість фінансових аналітиків розподіляє ці фактори на внутрішні й зовнішні. Банкрутство стає найчастіше результатом спільного та одночасного впливу всіх факторів. Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах з розвиненою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств зумовлена зовнішніми факторами, а 2/3 – внутрішніми. У вітчизняних умовах вплив зовнішніх факторів на виникнення стану банкрутства підприємств туризму, безумовно, значно більший.

Нестабільність законодавчої бази, різке коливання курсу гривні, непередбачені зміни цін на окремі товари та послуги, зміна облікової ставки Національного банку – всі ці фактори вже призвели до фактичного банкрутства багатьох підприємств в Україні, в тому числі й підприємств туризму.

Крім того, на фінансово-господарську діяльність усіх підприємств України істотно впливає загальний кризовий стан вітчизняної економіки. В цій ситуації навіть підприємства, які мають передові технології організації та надання послуг, можуть опинитися банкрутами.

Разом з тим, вітчизняна практика свідчить, що навіть у цих дуже складних умовах існує багато підприємств, зокрема в сфері туризму, готельного та санаторно-курортного господарства, які збільшують обсяги надання послуг, кількість обслугованих клієнтів, завойовують нові ринки збуту, мають непогані фінансові показники. Керівництво таких підприємств максимально враховує внутрішні фактори виникнення стану банкрутства і, як правило, робить все можливе для їхнього усунення та мінімізації. Ці фактори пов'язані з:

– дефіцитом власних коштів;

– недосконалим механізмом ціноутворення на підприємстві;

– відсутністю договірної дисципліни;

– відсутністю юридичних служб;

– відсутністю перспективного планування;

– недостатнім обсягом джерел довгострокового фінансування капіталовкладень;

– наявністю незавершених капіталовкладень;

– зростанням дебіторської і кредиторської заборгованості;

– розбалансованістю економічного механізму відтворення капіталу;

– невмінням керівництва пристосуватися до нових умов господарювання.

Вчасне виявлення та запобігання цим факторам – найважливіше завдання економічних служб кожного підприємства і насамперед спеціалістів з фінансово-економічного аналізу.

Прогнозування результатів господарської діяльності – найважливіша складова діяльності економічних служб будь-якого підприємства. У вітчизняній практиці прогнозування обсягу надання послуг, як правило, здійснюється через розробку бізнес-плану, який переважно завершується фінансовим планом. Можливості аналізу щодо передбачення ймовірності банкрутства при цьому досить обмежені. Хоча вітчизняними та зарубіжними спеціалістами з фінансово-економічного аналізу розроблені методики та підходи щодо прогнозування ймовірності банкрутства. Найпоширенішими серед них є такі:

– прогнозування банкрутства через аналіз системи фінансових коефіцієнтів;

– прогнозування банкрутства через аналіз інтегральних показників;

– прогнозування банкрутства через аналіз грошових потоків;

– тестові показники прогнозування банкрутства;

– суб'єктивні критерії.

Прогнозування банкрутства через аналіз системи фінансових коефіцієнтів. Цей метод фактично зводиться до прогнозування показників фінансово-господарської діяльності. Для їхнього прогнозування, крім власне бізнес-плану, необхідно ще розробити прогнозні баланс і звіт про фінансові результати. В окремих випадках необхідним є розробка і прогнозного звіту про рух грошових коштів. У вітчизняних виданнях, які стосуються методичних проблем розробки бізнес-планів, вже наводяться відповідні методики й рекомендації. Але, на жаль, у переважній більшості вони мають узагальнюючий характер і не враховують специфіки різних галузей. Усе це стримує практичне використання цього методу.

Прогнозування банкрутства через аналіз інтегральних показників.

Прикладом інтегрального оцінювання є метод кредитного скорингу, який вперше був запропонований американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х років минулого століття. При скоринговому аналізі проводиться класифікація підприємств за ступенем ризику з урахуванням фактичного рівня показників фінансової стійкості та рейтингу кожного показника, вираженого в балах на підставі експертних оцінок.

І клас – підприємство з міцним запасом фінансової стійкості;

ІІ клас – підприємство, яке демонструє певний ризик заборгованості, але ще не розглядається як ризикове;

ІІІ клас – проблемне підприємство. Повне повернення відсотків такими підприємствами сумнівне;

ІV клас – підприємство з високим ризиком банкрутства навіть після прийняття дій щодо фінансового оздоровлення. Кредитори ризикують втратити свої кошти та відсотки;

V клас – підприємство найвищого ризику.

Досить надійним методом інтегрального оцінювання загрози банкрутства є також розрахунок фінансування важколіквідних активів. Згідно цього методу підприємства також розподіляють на п’ять класів в залежності від нижчезазначених співвідношень.

Прогнозування банкрутства через аналіз грошових потоків. Основна мета аналізу грошових потоків полягає у виявленні причин дефіциту (надлишку) грошових коштів, визначенні джерел їх надходження і напрямів витрачання для контролю за поточною ліквідністю і платоспроможністю підприємства. Тому аналіз руху грошових коштів доповнює методику оцінки платоспроможності й ліквідності, дає можливість реально оцінити фінансово-економічний стан підприємства, можливість його банкрутства.

Тестові показники прогнозування банкрутства. Засновником цього методу є відомий американський економіст Едвард Альтман, який в 60 – 70-х роках розробив і запропонував кілька тестових моделей для визначення ймовірності банкрутства.

Найпростішою серед них є двофакторна модель, яка має такий вигляд:

Z = − 0,3877 − 1,0736х1 + 0,0579х2 (7.1)

де х1 – коефіцієнт покриття;

х2 – коефіцієнт фінансової залежності.

Якщо одержана величина Z < 0, імовірність банкрутства буде більше 50%, якщо Z > 0, вона становитиме менше 50% і в разі, коли Z = 0, імовірність банкрутства 50%. Таким чином, через ігнорування багатьох факторів точність розрахунку за цією моделлю досить приблизна.

Точніші результати можна одержати при використанні п'ятифакторної моделі Е. Альтмана, яка має такий вигляд:

Z = 1,2х1 + 1,4х2 + 3,3х3 + 0,6х4 + 0,99х5 (7.2)

де х1 – частка оборотних активів у їхній загальній величині;

х2 – рентабельність активів, тобто відношення нерозподіленого прибутку до загальної величини активів;

х3 – рентабельність активів, розрахована через використання величини чистого прибутку;

х4 – коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу;

х5 – рентабельність активів, розрахована через використання обсягу реалізації, тобто відношення останнього до загальної суми активів.

Ця модель була розроблена у 1968 р. для оцінки ймовірності банкрутства корпорації США. Імовірність банкрутства оцінюють через значення Z – рахунка, обчисленого за реальними даними підприємства, і визначають так:

– до 1,8 – дуже висока;

– від 1,81 до 2,7 – висока;

– від 2,8 до 2,9 – можлива;

– понад 3,0 – дуже низька.

Практика використання цієї моделі у США, Канаді, Австрії, Японії свідчить, що спрогнозувати ймовірність банкрутства за даною моделлю можливо на один рік з точністю до 90%, на два роки – 70%, на три роки – 50%. У подальшому Е. Альтман ще вдосконалив свою модель, зробивши її семифакторною і довівши точність прогнозування банкрутства до 70% на наступні п'ять років. Крім того, з'явилися моделі, розроблені й іншими вченими. Однак, вважаємо, використання в умовах України моделей Е. Альтмана чи будь-яких інших моделей, розроблених, враховуючи практику західних компаній, некоректним.

Суб'єктивні критерії загрози банкрутства. Описані методи допомагають значною мірою передбачати загрозу банкрутства, але ніхто не зможе зробити це з 100%-ою ймовірністю. Тому завжди залишається місце для суб'єктивного визначення загрози банкрутства того чи іншого підприємства.

Суб'єктивний аналіз передбачає використання таких критеріїв, в основі яких лежить власний досвід конкретної людини. Перелік їх дуже великий і охоплює в переважній більшості такі індикатори, що лежать на поверхні. До них можна віднести часті зміни керівників і ключових працівників, господарських партнерів, втрата традиційних ринків збуту послуг, затримка впровадження нових розробок, невиконання поточних зобов’язань, зміни у складі засновників, фінансування капіталомістких проектів, не пов'язаних з основною діяльністю, безконтрольне використання коштів тощо.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення термінам «ліквідність» і «платоспроможність» і наведіть відмінності, які є між ними.

2. Назвіть основні завдання аналізу показників ліквідності підприємства 3. Охарактеризуйте основні ознаки платоспроможності підприємств туризму.

4. З якою метою визначається поточна і перспективна платоспроможність підприємства?

5. Який документ є джерелом інформації для аналізу ліквідності і платоспроможності підприємств туризму?

6. За яких умов баланс підприємства є абсолютно ліквідним?

7. Охарактеризуйте основні коефіцієнти, які використовуються при аналізі ліквідності.

8. Дайте оцінку нормативним значенням коефіцієнтів ліквідності і платоспроможності.

9. Наведіть особливості підприємств туризму, які слід враховувати при аналізі показників ліквідності.

10. З якою метою і за яким принципом складають групування оборотних активів за ступенем ризику?

Домашнє завдання:

1. З якою метою аналізують грошові потоки підприємства?

2. Який документ є джерелом інформації для аналізу грошових потоків підприємства?

3. Наведіть класифікацію грошових потоків підприємства.

4. Охарактеризуйте принципи аналізу грошових потоків підприємств туризму.

5. Дайте визначення поняття «банкрутство».

6. Назвіть зовнішні й внутрішні чинники, які сприяють банкрутству підприємства туризму.

7. Охарактеризуйте методи діагностики ймовірності банкрутства підприємства.

8. В чому полягає сутність прогнозування банкрутства через аналіз системи фінансових коефіцієнтів, інтегральних показників і грошових потоків?

9. Які показники є основою п'ятифакторної моделі Е. Альтмана?

10. Назвіть причини, які обмежують можливості використання п'ятифакторної моделі Е. Альтмана в сучасних умовах.