Зарубіжні теорії та концепції регіональної економіки і просторової організації господарства

Зарубіжні теорії та концепції регіональної економіки і просторової організації господарства

Концепції "факторів розвитку і розміщення"

А. Сміт (1723—1790) у праці "Дослідження про природу і чинники багатства народів” (1776), вивчаючи природу грошей, теорію вартості, природну (натуральну) і ринкову ціну товарів, теорію витрат виробництва, дійшов висновку про вигідність товарообміну між країнами, кожна з яких спеціалізується на виробництві певних товарів залежно від тих природних і людських ресурсів, господарських традицій, які у ній переважають. Тобто будь-якій країні не треба виробляти весь асортимент необхідної для споживання продукції. Вигідніше виробляти на експорт більше товарів, для виробництва яких країна має найкращі умови, а ввозити (імпортувати) продукцію, виробництво котрої в іншій країні дешевше.

Д. Рікардо (1772—1823) у "Началах політичної економії і оподаткування" (1817) довів, що міжнародна торгівля вигідна не тільки за наявності факторіальних переваг розвитку, але й за наявності так званих "порівняльних переваг". Тобто не обов'язково, щоб одна з країн мала найкращі соціально-економічні й природні ресурси для розвитку відповідних видів виробництва або послуг. Важливо, щоб була різниця у витратах на виробництво. її наявність також сприяє міжнародному обміну продукції. Концепція Сміта і Рікардо у сучасному розумінні визначає спеціалізацію регіонів і країн світу [28, 22—35].

Значно пізніше (у 20—30-х роках XX ст.) шведські науковці Е. Хекшер і Б. Олін удосконалили теорію Сміта — Рікардо, увівши в аналіз співвідношення основних взаємозамінних факторів виробництва (праці, капіталу, землі та ін.). Вони розробили такі нові положення:

— країни мають вивозити продукцію інтенсивного використання надлишкових (відносно недефіцитних) факторів виробництва і ввозити продукцію інтенсивного використання дефіцитних для них факторів;

— у міжнародній торгівлі за відповідних умов спостерігається тенденція вирівнювання "факторних цін" (у розвиток ідеї вирівнювання "факторних цін" значний внесок пізніше зробили дослідження Ф. Столпера і П. Самуельсона — теорема вирівнювання ціни факторів);

— вивезення і ввезення товарів можуть замінюватись переміщенням факторів виробництва.

Ще пізніше (50—70-ті роки XX ст.) американський учений В. Леонтьєв скорегував допуски теорії Хекшера — Оліна. Він визначив, що для вибору раціональної структури вивезення і ввезення товарів крім прямих витрат у сфері виробництва потрібно враховувати побічні витрати, що припадають на сировину і матеріали. Методом міжгалузевого балансу він розробив модель "ви-трати-випуск", яка є відображенням рівноваги між наявністю ресурсів та їх використанням [27,19—85].

Хоча усі наведені тут концепції були розроблені для міжнародної торгівлі, вони також використовуються в дослідженні міжрегіонального обміну продукцією всередині країни (у міжнародній торгівлі слід додатково враховувати роль демпінгової політики, митні тарифи й інші обмеження).

До "факторних" концепцій можна віднести і розробки інженера транспорту В. Лаунгардта. Наприкінці XIX ст. він вивчав вплив на розміщення підприємств транспортного чинника і дійшов висновку, що місце розташування виробництва має забезпечувати мінімізацію транспортних витрат на доставку сировини, допоміжних матеріалів і готової продукції [15,189—191].

Економіст А. Лоріа визначив важливість урахування при розміщенні окремого підприємства наявності робочої сили. Він вважав, що трудомісткі галузі промисловості треба розміщувати в аграрних районах з високою густотою населення, якому потрібний для виживання додатковий дохід [45, 47—48].

Усі "факторні" теорії обґрунтовують з огляду на економічну доцільність і важливість географічного (територіального) поділу праці — однієї із базових категорій теорії розміщення господарства. Таким чином, вчення про фактори (чинники) розвитку і розміщення господарства є основою наук про територіальну організацію господарства і регіональну економіку.