Тема 6. Податки. Податкова система

Тема 6. Податки. Податкова система

1.Сутність, необхідність та види податків.

2.Податкова політика і податкова система України.

3.Організація податкової роботи та діяльність державної податкової служби.

4.Загальна характеристика податку на прибуток підприємств.

5.Особливості оподаткування доходів фізичних осіб.

6.Сутність непрямого оподаткування. Податок на додану вартість.

7.Спрощена система оподаткування.

1. Вивчаючи категорію "податки" слід звернути увагу на їх визначення, що дається в діючому законодавстві. Так, у Податковому кодексі України податок трактуються як обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати.

Стягнення державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов'язкового внеску становить сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами суб'єктів господарювання та громадян, з одного боку, та держави — з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об'єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП, який формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.

Джерелом податків є нова вартість національного доходу. Податки мобілізують значну частину вартості додаткового продукту і частину вартості необхідного продукту, яка призначена на відтворення робочої сили. Державна частка національного доходу перетворюється у фонд грошових коштів держави, який використовується не тільки для досягнення загальнодержавної мети, а й для підтримки приватного сектору. Ця мобілізація національного доходу через податки здійснюється у сфері перерозподілу й обміну.

Функції податку — вияв сутності податку в дії, спосіб вираження його властивостей.

До основних елементів податку належать: платники податку; об‘єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Вивчаючи перше питання зверніть увагу на класифікацію податків. Для з'ясування місця та ролі кожного податку в суспільному виробництві важливою є класифікація, яка здатна сприяти досконалому відображенню специфічних особливостей окремих груп податків.

Податки можна класифікувати за певними ознаками.

Основними з них є такі.

За економічним змістом об'єкта оподаткування: податки на доходи та прибутки; податки на споживання; майнові податки; ресурсні платежі або платежі рентного характеру.

За формою оподаткування: прямі податки; непрямі податки.

За рівнем державних структур, що впроваджують податки: загальнодержавні податки; місцеві податки та збори.

За способом встановлення податкових зобов'язань: розкладні (розкладкові) податки; окладні (квотарні, пайові, кількісні) податки.

За повнотою прав використання податкових надходжень: закріплені; регулюючі.

2. Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є: можливість податкової політики збільшити джерела доходів бюджету; здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу; спрямованість політики податків на мінімізацію витрат на їх сплату.

Податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Слід звернути увагу також на те, що податкова політика, яка проводиться у державі і формується відповідними державними структурами, на практиці виявляється у податковій системі країни.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система — це сукупність податків і податко­вих платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.

Згідно Податкового кодексу, податкова система — сукупність загальнодержавних податків та зборів, що справляються в установленому порядку.

Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через основні складові податкової системи — податки, пільги і фінансові санкції, принципи, форми і методи оподаткування, обов'язки і відповідальність — держава ставить єдині вимоги до ефективного господарювання в державі.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

До місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок.

До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно Податковим кодексом.

Спеціальний податковий режим — система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів.

Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

3. Суб'єктами податкової роботи в Україні є: Верховна Рада України; органи виконавчої влади, у тому числі - Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна казначейська служба, Міністерство економіки; органи податкової служби, а також платники податків.

Податкова робота містить такі основні елементи:

- встановлення правової бази (законодавчої бази та інструктивно-методичного забезпечення);

- нарахування та обчислення податків і податкових платежів, їх облік;

- визначення способів утримання та стягнення податків (з джерела спла­ти, за платіжним повідомленням, за податковою декларацією);

- розрахунки із бюджетом — визначення форм (авансові платежі, платежі за фактом) і способів (готівкові, безготівкові).

Основою податкової роботи є правове регламентування порядку встановлення і справляння податків і зборів. Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері здійснюють вищі органи державної влади.

Підготовкою законопроектів з питань оподаткування в Україні займаються Кабінет Міністрів України та Державна податкова адміністрація України, приймає закони Верховна Рада України.

Правовою базою щодо оподаткування є законодавчі акти загальної і спеціальної дії.

Контролюючий орган — державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.

Контролюючими органами є: митні органи; установи Пенсійного фонду України; установи Фондів соціального страхування України; податкові органи.

Перераховані органи є суб'єктами податкового контролю. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі за запитами правоохоронних органів.

Державна податкова служба (ДПС) — сукупність державних органів, які здійснюють адміністрування податків і податкових платежів, а також організовують і контролюють їх надходження до бюджету та державних цільових фондів.

Державна податкова адміністрація України (ДПА України) є центральним органом виконавчої влади, займає рівень міністерства в ієрархії державної влади. її очолює голова ДПА України.

Основні функції ДПА України:

– розробка нормативно-методичного забезпечення механізму дії законів про окремі податки;

– координування діяльності всієї податкової служби;

– роз'яснення окремих норм законодавчих актів про податки, інші платежі;

– затвердження методик розрахунку податку та податкових платежів, а також форм податкової звітності;

– контроль за діяльністю низових рівнів податкової служби;

– кадрова політика;

– інші функції згідно із Законом України "Про державну податкову службу в Україні".

Серед загальнодержавних податків особливе місце в податковій системі займають податки, якими обкладаються процеси споживання, та податки на доходи і прибутки.

Основними податками на доходи і прибутки в Україні є:

– податок на прибуток підприємств;

– податок з доходів фізичних осіб.

4. Відповідно до Заключних положень ПКУ (Податкового кодексу України) Розділ ІІІ "Податок на прибуток підприємств" вступив у силу з 1 квітня 2011 року. З цієї дати податок на прибуток підприємств адмініструється в умовах зближення податкового та бухгалтерського обліку. Ця необхідність обумовлена потребою зменшення необґрунтованих розходжень між існуючими раніше нормами податкового законодавства та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку відносно визнання та оцінки доходів та видатків.

5. Особливості оподаткування доходів фізичних осіб також визначені Податковим кодексом України (Розділ ІV). Опрацьовуючи п‘яте питання ознайомтесь із:

– платниками податку (фізичні особи-резиденти, фізичні особи – нерезиденти, податкові агенти);

– об‘єктом оподаткування резидента та нерезидента (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні тощо);

– базою оподаткування;

– ставками податку;

– порядком нарахування, утримання, та сплати (перерахування) податку до бюджету.

6. Оподаткування процесів споживання в Україні здійснюється через використання акцизів і мита. Акциз – це непрямий податок, який становить надбавку до ціни. Акцизи мають дві форми: специфічну та універсальну.

Формою універсального акцизу є податок на додану вартість, специфіка нарахування і сплати якого полягає в тому, що ця форма універсального акцизу нараховується та сплачується на кожному етапі руху товару від виробника до споживача. Характерною ознакою справляння ПДВ є те, що не вся нарахована сума, виходячи з оборотів з реалізації, сплачується до бюджету, а лише різниця між нарахованою сумою і сумою ПДВ, яка сплачена або підлягає сплаті конкретним платником при купівлі сировини, матеріалів, товарів. Це забезпечує оподаткування не всіх оборотів, а лише величини вартості, що додається до матеріальних затрат та закупівельних цін.

Податок на додану вартість є непрямим, а тому сплачується за рахунок покупця, а не за рахунок доходів підприємства, яке реалізує відповідні товари чи послуги.

7. Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності запроваджено Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98 р. № 727, який з 19.09.99. р. діє в редакції Указу №746.

У відповідності з вимогами Указу № 727 на спрощену систему оподаткування – єдиний податок – можуть перейти наступні суб‘єкти малого підприємництва:

– фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року знаходиться не більше 10 чоловік і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.грн;

– юридичні особи – суб‘єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких за рік середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 чоловік і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн..

Тема 7. Бюджет. Бюджетна система

1.Бюджетна система.

2.Бюджетна класифікація і складові частини бюджету.

3.Бюджетний процес.

4.Складання проекту Державного бюджету України.

5.Виконання Державного бюджету України.

1. Бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між: державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Джерелом централізованого фонду є також зовнішні надходження.

За матеріальним змістом, бюджет - фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією. Бюджет - основний централізований фонд. (інші фонди - Пенсійний фонд, державні соціальні фонди, державні резерви…).

За формою бюджет є основним фінансовим планом держави, займає центральне місце серед інших фінансових планів, які існують у країні.

Бюджет як фінансовий план: має власну форму; є збалансованим, його показники тісно взаємопов'язані з іншими фінансовими планами.

За організаційною будовою бюджет є центральною ланкою фінансової системи суспільства та основною ланкою державних фінансів, яка має власну структуру, відображену у бюджетній системі.

За правовим характером бюджет є юридичним актом.

Закон про Державний бюджет України є одним з основних законів України економічного спрямування. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад є основними нормативними документами місцевого значення. Як закон, так і рішення про бюджет є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з формуванням доходів і використанням коштів бюджетів.

Бюджетна стратегія — тривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

Бюджетна тактика — форма реалізації бюджетної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу держави на стан функціонування конкретних бю­джетних взаємовідносин з метою надання їм параметрів, визначених завдан­нями бюджетної стратегії.

Бюджетний механізм – система встановлених державою форм і методів організації бюджетних відносин. Він є зовнішньою оболонкою бюджету, що виявляється у бюджетній практиці.

Підсистеми бюджетного механізму:

– забеспечуючі;

– оперативні;

– ретроспективні.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної систе­ми, її структура, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетна система України – сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет України включає показники:

– Державного бюджету України,

– зведеного бюджету Автономної Республіки Крим

– зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя (ст.6).

2. Бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація використовується для:

– складання, виконання і звітування про виконання державного та місцевих бюджетів;

– здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів,

– проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу,

– для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків та кредитування бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу (ст.8).

Доходи бюджету – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ).

Надходження бюджету – доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Трансферти – кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

Витрати бюджету – видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів.

Видатки та кредитування бюджету класифікуються за: 1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету); 2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету); 3) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету). За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні та капітальні.

Класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету.

Фінансування бюджету класифікується за: 1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань); 2) типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету).

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста.

Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

3. Стадіями бюджетного процесу визнаються: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет); 3) виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет); 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

ДБУ виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про ДБУ. До затвердження розпису Державного бюджету України Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис Державного бюджету України на відповідний період.

МФУ здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету, а також погодження рішень центрального податкового органу про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань платників податків чи податкового боргу на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду, стосовно загальнодержавних податків і зборів.

Державна казначейська служба України веде бухгалтерський облік усіх надходжень ДБУ.

Стадіями виконання бюджету за видатками та кредитуванням є:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;

2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов'язань;

4) отримання товарів, робіт і послуг;

5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань;

6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм;

7) повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та звітності про виконання бюджетів здійснюється МФУ.

Зведення, складання та подання звітності про виконання ДБУ здійснюються Державною казначейською службою України.

Річний звіт про виконання закону про ДБУ включає:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) ДБУ;

2) звіт про виконання ДБУ;

3) звіт про фінансові результати виконання ДБУ;

4) звіт про рух грошових коштів;

5) звіт про власний капітал;

6) інформацію про виконання захищених видатків ДБУ;

7) звіт про бюджетну заборгованість;

8) звіт про використання коштів з резервного фонду державного бюджету;

9) звіт про стан державного боргу;

10) звіт про операції щодо державних гарантійних зобов'язань;

11) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

12) інформацію про виконання місцевих бюджетів, включаючи інформацію про стан місцевого боргу;

13) інформацію про здійснені операції з державним боргом;

14) інформацію про надані державні гарантії;

15) інформацію про досягнення запланованої мети, завдань та результативних показників головними розпорядниками коштів державного бюджету в межах бюджетних програм;

16) інформацію про виконання текстових статей закону про ДБУ;

17) іншу інформацію, визнану КМУ необхідною для пояснення звіту.

4. Необхідно ознайомитися з:

– організаційними засадами складання проекту Державного бюджету України;

– особливостями визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період;

– роллю бюджетних запитів в обґрунтуванні обсягів бюджетних коштів державного бюджету;

– роллю фінансових органів та інституцій в складанні проектів та необхідності дієвого узгодження між ними в процесі складання проекту державного бюджету.

5. ЦЕ питання пов’язане з вивченням особливостей виконання Державного бюджету України. Самостійне опрацювання матеріалу передбачає опрацювання наступних питань:

– казначейське обслуговування бюджетних коштів;

– складання розпису Державного бюджету України;

– встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів;

– взяття бюджетних зобов'язань;

– виконання Державного бюджету України за доходами;

– стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням;

– повернення кредитів до бюджету;

– приклади практичного використання;

– зарубіжний досвід бюджетного регулювання.