Фінансова політика (ФП): зміст, мета і задачі

Ø Суб¢єктом проведенняфінансової політики є держава, яка розробляє стратегію і тактику фінансового розвитку суспільства, визначає конкретні задачі на майбутній період, засоби і шляхи їх досягнення.

ФП є складовою частиною економічної політики держави, в ній конкретизуються головні напрямки розвитку народного господарства, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела, напрямки використання, розподіляється механізм регулювання та стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Метою ФП є: ефективний розподіл ВВП між галузями народного господарства, територіями, та соціальними групами населення.

Ø Зміст фінансової політики:

· Розробка головних напрямків використання фінансів на перспективу та поточний періоди.

· Розробка науково-обгрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі об¢єктивних екомічних законів розвитку суспільства.

· Розв‘язання економічних та соціальних задач, які постають перед суспільством на різних етапах його розвитку.

Ø Задачі фінансової політики:

· Забезпечення безперервного фінансування потреб розширеного відтворення.

· Регулювання масштабів та пропорцій розвитку суспільного виробництва.

· Удосконалення галузевої та територіальної структури виробництва.

· Забезпечення фінансовими ресурсами першочергового розвитку прогресивних галузей суспільного виробництва.

· Фінансування проведення найважливіших соціальних програм.

Суб’єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління і основних фінансових органів — Міністерства фінансів та центрального банку, а суб’єктами реалізації — фінансові органи та інституції.

ФП залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів впливу відносять:

- Зовнішньо-економічні зв'язки

- Поставка сировини та матеріалів

- Відносини з іншими країнами та урядами цих держав

- Інтеграція зі світовими економічними системами

До внутрішніх факторів впливу відносять:

- Система власності

- Структура економіки

- Соціальний склад населення

- Рівень добробуту населення

- Інтелектуальний склад населення

- Організація грошового обігу

- Стабілізація грошової одиниці

Механізм реалізації ФП:

1. Створення концепцій розвитку фінансової системи держави

2. Визначення основних напрямків використання фінансової системи

3. Складання цільових програм, щодо закріплення загальнодержавних, територіальних фінансів та потенціалу країни (загальнодержавний, військовий, політичний і соціальний)

4. Розробка конкретних заходів, реалізацій напрямків та програм

5. Визначення конкретних термінів, джерел фінансування, умов та відповідальності.

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику. Причому вони тісно взаємозв’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємоув’язці стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна.

Фінансова стратегія — це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку — досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб’єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві.

Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у вчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції. Її головне завдання — досягнення стратегічних цілей розвитку.

Основні напрямрямки розвитку ФП України на сучасному етапі:

ü Забезпечення повного і своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього боргу та його обслуговування

ü Жорстка економія бюджетних витрат через посилення постійного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх видів

ü Фінансування із бюджетних заходів тільки під державні програми і державне замовлення

ü Розв'язання питання погашення заборгованості по ЗП та іншим соціальним виплатам

ü Доведення рівня оплати житлово-комунальних та ін. послуг населенню до їх фактичної вартості

ü Посилення контролю за раціональним і ефективним витраченням коштів бюджетів усіх рівнів.

ü Удосконалення і зміцнення фінансової основи органів місцевого самоврядування і забезпечення їх фінансової незалежності.

ü Залучення в економіку країни іноземних інвестицій.

ü Використання переваг фінансового ринку при залучені ресурсів.

ü Оздоровлення фінансів і укріплення дієздатності національної валюти.

· Відсутність стратегічних концептуальних розробок у фінансовій політиці.

· Відрив фінансової політики від фактичного стану справ в економіці, ігнорування золотого правила фінансів - жити у відповідності з існуючими фінансовими ресурсами.

· Залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб населення.

· Загальний спад суспільного виробництва.

Шокове звільнення цін, значні недоліки податкової системи, помилки у фіскальній, монетарній та митній політик, доларизація економіки, неконтрольована державою лібералізація зовнішньої торгівлі, громадний бюджетний дефіцит призвели до колосального зростання цін, до обвального знецінення національної валюти.

8. Фінансове планування

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування. У процесі фінансового планування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему, та інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.

Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу й перерозподілу ВВП.

Основні завдання фінансового планування:

1) визначення обсягу і джерел фінансових ресурсів по всіх централізованих і децентралізованих фондах, їх розподіл між матеріальною і нематеріальною сферами;

2) стимулювання зростання виробництва;

3) концентрація фінансових ресурсів на найбільш важливих напрямках економічного і соціального розвитку держави;

4) узгодження основних параметрів фінансових планів зі всіма іншими показниками плану економічного і соціального розвитку, забезпечення збалансованості матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

5) визначення фінансових взаємовідносин суб'єктів економічної діяльності з фінансово-кредитною системою.

Принципи фінансового планування:

• наукова обґрунтованість планів, що припускає збалансованість усіх фінансових, матеріальних і трудових ресурсів;

• предметно-цільовий принцип, що передбачає визначення конкретного призначення фінансування, забезпечує цільову спрямованість у використанні фінансових ресурсів.

Методи фінансового планування:

- нормативний метод фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельність окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми ви­трачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо;

- розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності в попередні звітні періоди. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховують фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод, потребує значної аналітичної роботи, але на сьогодні його застосування є найреальнішим;

- балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, внаслідок чого досягається збалансованість плану;

- метод економіко-математичного моделювання ґрунтується на розробці математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді.

Результатом фінансового планування є різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.

Всі фінансові плани поділяються на дві великі групи — зведені й індивідуальні.

Зведені фінансові плани поділяються на:

- загальнодержавні,

- плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо);

- територіальні.

Індивідуальні - це фінансові плани окремих підприємницьких структур.

За тривалістю дії розрізняють:

• перспективні фінансові плани (на період понад один рік);

• поточні (на один рік);

• оперативні (на квартал, місяць).

Фінансові плани складають усі ланки фінансової системи. Причому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Так, підприємства й організації, що функціонують на комерційній основі, становлять баланс прибутків і видатків, платіжний календар, бізнес-план; бюджетні установи, які здійснюють некомерційну діяльність - кошторис доходів і видатків; страхові компанії, суспільні об’єднання фінансові плани; органи державної влади - бюджети різних рівнів.