Суспільний поділ праці 1 страница

ПРИРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

(найпростіша форма поділу праці)

(полягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності виробників

Територіальний (географічний) Міжнародний поділ праці

поділ праці

Рис. 5.1. Історичні форми поділу праці

Територіальний поділ праці — спеціалізації окремих терито­рій на виробництві певних товарів і послуг й виникненні товар­ного обміну між ними такими товарами та послугами, які в райо­нах спеціалізації продукуються з порівняно меншими витратами.

Міжнародний поділ праці — найвища форма суспільного по­ділу праці, що полягає в спеціалізації окремих країн на виробни­цтві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продукта­ми на світових ринках і виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

У сучасний період міжнародний поділ праці став визначальним фактором формування і розвитку всесвітнього ринку і всесвітнього господарства в цілому. Разом з тим, рівень МПП є значно нижчий, ніж в межах національних господарств, що одночасно показує наявність перспектив. Це обумовлено такими причинами:

- поділ праці між державами логічно і історично є вторинним відносно поділу в середині національних народногосподарських комплексів;

- особливість поділу праці між країнами полягає в тому, що його форми і соціально-економічна природа визначаються суспільними відносинами, які склалися в середині окремих національних господарств;

- порівняно обмеженою можливістю втручання держави в міжнародні економічні процеси.

Уже практично всі країни світу втягнені в орбіту міжнародного поділу праці. У майбутньому передбачається, що міжнародний поділ праці буде неухильно поглиблюватись, і на його основі випереджальними темпами буде зростати міжнародний обмін товарами та послугам.

Участь у МПП виступає як об'єктивна потреба економічного розвитку кожної країни, важливий засіб економії суспільної праці, прискорення науково-технічного прогресу. Більша або менша участь у МПП обумовлена наступними обставинами - які сприяють йому, або, навпаки, створюють гальмівний ефект через свою відсутність.

Таблиця 5.1.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

Фактори	Умови
Природно-географіч­ні фактори	Природно-кліматичні умови
	Природні ресурси країни
	Чисельність населення
	Економіко-географічне розташування країни
Соціально-економічні фактори	Чисельність робочої сили в країні
	Рівень розвитку науково-технічного потенціалу
	Масштаби і серійність виробництва
	Виробнича і соціальна інфраструктура
	Особливості історичного розвитку і економічних традицій
	Напрями розвитку зовнішньоекономічних зв'язків
Фактори НТП	Рівень економічної диверсифікації виробництва (асортимент продукції)
	Рівень та обсяг науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт
	Прискорення темпів морального зносу обладнання

Міжнародний поділ праці — це найвищий ступінь розвит­ку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого с економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Таблиця 5.2

Види міжнародного поділу праці

Види	Характеристика
Загальний	Поділ праці між країнами світового господарства за най­більш великими галузями суспільного виробництва (промис­ловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок)
Частковий	Поділ праці між країнами в середині однієї галузі економіки (добувна, металургійна, енергетична промисловість)
Одиничний	Поділ між суб'єктами світового господарства в рамках однієї господарської одиниці (СП, ТНК)

2.

Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між дер­жавами з обміном продуктами різних галузей виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) — така фор­ма поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціаірії національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається за двома напрямками: виробничому і територіальному. Перший включає спеціалізацію окремих країн і груп країн з виробництва певних товарів і їх частин для світового ринку; другий міжгалузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію.

Міжнародна спеціалізація виробництва

Виробничий напрямок Територіальний напрямок

Рис. 5. 2. Напрямок МСВ

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ

ВНУТРІШНЬОГАЛУЗЕВА МІЖГАЛУЗЕВА

Предметна Типорозмірна Подетальна Технологічна Наукова

Рис. 5.3. Основні форми прояву МСВ

Міжгалузева — це спеціалізація країн світового господарства на окремих галузях суспільного виробництва.

Внутрішньогалузева спеціалізація основана на поділі вироб­ничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.

- Предметна спеціалізація — випуск окремих видів продук­ції; передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на вироб­ництві та експорті повністю закінченого і готового до споживан­ня виробу;

- Типорозмірна — створення виробів певного типу і розміру;

- Подетальна — це випуск не готової продукції, а її частини, спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей;

- Технологічна — полягає в розміщенні на території якої-небудь країни ланок виробництва певного товару, на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Найрозвиненіші всі фо­рми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

- Наукова — забезпечує окремій країні зосередитися на пев­них видах наукової діяльності.

Міжнародноспеціалізована продукція — це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл ви­робничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Кооперація виробництва — це об'єднання господарських зу­силь країн-партнерів з метою випуску кінцевої готової продукції на одному з головних підприємств; форма раціональних тривалих виробничих зв'язків, які встановлюються між спеціалізованими підприємствами.

У міжнародній практиці найширше розповсюджені наступні форми кооперування:

Підрядне кооперування - це кооперування, що передбачає виконання певної роботи виконавцем за дорученням замовника. При цьому сто­рона договору - замовник - видає іншій стороні - підрядчикові, замов­лення на виробництво вузлів і деталей, які повинні ввійти як складова частина в продукт, що реалізується замовником. Підрядна угода, яку укладають з цього приводу, між двома країнами обумовлює терміни, якість виконання, обсяги й інші параметри, необхідні для успішного і чіткого виконання замовлення.

Кооперування на основі здійснення спільних програм — це кооперування, що припускає організацію фірмами-кооперантами спільного виробництва нового єдиного кінцевого виробу через об'єднання фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних ресурсів партнерів і закріплення за кожним з них повної відповідальності за випуск визначеної частини виробу.

Кооперування у формі спільного підприємництва - це кооперування через з'єднання на частковій основі власності взаємодіючих партнерів спільне керування підприємством, спільні виробничий і комерційний ризики, розподіл прибутку між партнерами. Спільні підприємства — це так звана інтегрована кооперація, яка отримала широке розповсюдження в усьому світі.

Кооперування у формі договірної спеціалізації на основі розмежування виробничих програм - кооперування з метою розмежування і закріплення за кожним учасником визначеного асортименту кінцевої продукції й усунення дублювання виробництва. Договірні країни прагнуть усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.

Міжнародна кооперація виробництва сприяє підвищенню ефективності виробництва, технічному прогресу. Так, відповідно до розрахунків експертів ООН, міжнародні угоди про технічне співробітництво й обмін вузлами і деталями на основі кооперації в середньому на 14 - 20 місяців скорочують терміни налагодження виробництва нових видів продукції на 50-70% знижують вартість освоєння виробництва, дозволяють досягати 93-99% рівня якості продукції закордонного партнера, тоді як освоєння іноземної технології самотужки дає можливість досягати лише 70-80% цього рівня.

До нинішнього часу сформувалась така класифікація міжнародного кооперування (залежно від його основних ознак):

за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

за стадіями — передвиробниче, виробниче, комерційне;

за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

за структурою зв'язків — внутрішньо- і міжфірмове, внут­рішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

за територіальним охопленням — між двома і більше краї­нами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне.

Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

3.

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблю­ється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та тех­нологічної спеціалізації.

2. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвит­ку спостережуються зміни в розстановці політичних і економіч­них сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами Японією і Західною Європою. Це викликала необхідність частої перебудови в системі МПП.

3. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на постійній основі.

4. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

5. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація гос­подарської діяльності. Відзначається тенденція до об'єднання зу­силь провідних країн для колективного регулювання та змен­шення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій МВФ, БМРР тощо.

6. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі.

7. Зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП та МЕВ в цілому. Вони не можуть розвиватись стихійно, тому що це може призвести до непередбачених наслідків.

4.

На сьогоднішній день Україна залучена в МПП у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. І перебороти цей відрив поки ще вдається. Щоб вийти на рівень передових країн у ключових галузях промисловості та сільськогосподарського виробництва, Україні потрібно активніше включатися в імпорт високотехнологічної продукції та в експорт товарів з більш високим ступенем переробки. Нинішнє положення нашої країни в системі МПП визначається її проміжним місцем у світовій технологічній піраміді. Україна істотно відстає від провідних західних держав за технічним рівнем основних цивільних галузей виробництва. У цій ситуації взаємодія зі світовим технологічним авангардом істотно відрізняється від взаємодії з країнами, промислове менш розвиненими (окремі країни СНД).

Для того, щоб налагодити цивілізовані стабільні та взаємовигідні зв'язки між штучно роздвоєною в минулому європейською спільністю, необхідно подолати асиметрію в міжнародному поділі праці між Західною та Східною Європою, що підвело б однорідний матеріальний фундамент під загальноєвропейську інтеграцію. Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, у розвитку своєї суверенної економіки великі надії покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки на регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. У всіх урядових та альтернативних програмах антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки підкреслюється необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв'язків у розряд зовнішньоекономічних, розширення поля господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

Сучасна слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу.

Таким чином, можна відокремити основні проблеми участі України в міжнародному поділі праці:

ідеологічні особливості радянської економіки;

обмеженість виходу на світовий ринок, особливості форму­вання цін, обмеженість розвитку прогресивних форм зовнішньо­економічної діяльності, тобто закрита неринкова економіка;

багаті природні ресурси союзних республік і загальносоюз­ний поділ праці;

політична ізоляція Радянського Союзу;

командно-адміністративна система управління та відповідна їй система економічних відносин: державна власність, яка ототожнювалася з суспільною; державний план без врахування ефективності використання ресурсів; монополізація багатьох галузей виробництва;

система зовнішньоекономічних зв'язків, яка відокремлювала внутрішню економіку від світового господарства.

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури та поглиблення її участі у МПП необхідно брати до уваги такі обставини:

по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути новітні технології, світові норми та стандарти, а також місткість ринку. Виходячи із місткості ринку, його вимог, мають визнача­тися розміри, структура та продуктивність промислового підприємства або підприємства АПК. Економічний потенціал країни в таких випадках практично не відіграє ніякої ролі, оскільки за визначальну величину береться суто технологічний фактор. Якість продукції, її асортимент, відповідність моді, а також рівень затрат — все це уніфікується незалежно від розмірів країни, її специфічних можливостей. Підприємство стає «вбудованим» в нішу світової господарської структури і виконує призначену йому роль.

По-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість. Визначальною умовою економічної раціональності промислового підприємства, тобто його здатності «йти в ногу» з науково-технічним прогресом, стало наближення його потужностей, технічного оснащення та серійності до світових критеріїв оптимальності. Звичайно, цього досягти може далеко не кожне підприємство. Керуватися світовими критеріями у своїй діяльності має насамперед експортно-орієнтований сектор економіки, який покликаний стати мостом, що з'єднає національне господарство зі світовим.

по — треттє, в ажливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат. Значно перспективнішим є шлях розвитку міжнародної спеціалізації та активна участь у ній дедалі більшої кількості країн, які мають чіткий профіль у міжнародному економічному співробітництві та обміні. Це - загальна умова економічного і науково-технічного прогресу. Для України основними сферами міжнародної спеціалізації, виходячи з нагромадженого досвіду та її експортного потенціалу, могли б бути гірничо-металургійна промисловість, окремі підгалузі машинобудування, сільськогосподарське виробництво (переробні галузі АПК) й туризм. Практичне здійснення цієї мети - нелегке й капіталомістке завдання, яке потребує глибокої структурної і технологічної перебудови національної економіки.

по-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію. Оновлення номенклатури продукції, представленої на світовому ринку, відбувається сьогодні значно швидше, ніж раніше, а враховуючи, що цей процес практично нескінченний, то в нього можуть включатися й нові держави, які або створили новий товар, або мають переваги в затратах виробництва. Крім того, жодна країна в сучасних умовах не може довго залишатися монополістом у виробництві передової технології, рано чи пізно досягнення НТП, у тому числі й найпрогресивніші відкриття стають здобутком багатьох.

по-п 'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру. Роль природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду починає різко знижуватися, а натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинена виробнича інфраструктура, які передусім впливають на визначення профілю економіки тієї чи іншої країни, її позиції на світовому ринку. Цю тенденцію необхідно враховувати, розробляючи стратегію виходу України на міжнародний ринок, і зі самого початку робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці.

Способи включення національних господарств у всесвітню систему поділу праці можуть бути різні: зумовлені об'єктивними потребами внутрішнього розвитку країни, інтересами транснаціонального капіталу, коли превалює економічний й позаекономічний примус. Але найбільш економічний ефект досягається у тому випадку, коли країни добровільно долучаються до міжнародного співробітництва і між ними налагоджуються рівноправні партнерські відносини на взаємовигідних принципах з урахуванням їхньої спеціалізації та напрямів діяльності. Нинішній рівень розвитку продуктивних сил у світі владно вимагає усунення будь-яких перешкод на шляху поглиблення всесвітнього поділу праці та використання переваг міжнародного еко­номічного спілкування.

Для активної інтеграції України в МПП необхідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньо економічних зв'язків у розвитку народного господарства

ТЕМА 6 МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ЯК ПРОВІДНА ФОРМА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

План лекції

1. Суть, види і форми міжнародної торгівлі.

2. Показники міжнародної торгівлі.

3. Регулювання зовнішньої торгівлі.

4. Ціноутворення на світовому ринку

5. Зовнішня торгівля України

1. Міжнародні торгові відносини — це відносини між суб'єк­тами світового господарства в галузі обміну, купівлі-продажу то­варів, капіталу, робочої сили і послуг.

П’ята частина (20%) виробленої у світі продукції проходить щорічно через зовнішню (міжнародну) торгівлю (далі МТ). МТ являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Складається вона з оплачуваних експорту та імпорту товарів і послуг (або зовнішньоторговельного обороту).

Світова торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі національних кордонів, тобто їх виве­зення (експорт) і ввезення (імпорт).

Міжнародна торгівля - найдревніша форма міжнародних економічних відносин, яка віддзеркалює процес інтернаціоналі­зації сфери обміну і дотепер залишається найрозвинутішим сек­тором світового господарства, і охоплює понад 80 % усіх міжна­родних ділових операцій.

Ці два у науковій і навчально-науковій літературі як правило обожнюються.

Форми міжнародної торгівлі:

- За специфікою об'єкту:

- торгівля товарами:

сировинними;

паливними;

продовольчими;

напівфабрикатами;

готовими виробами (виробничого та невиробничого призначення)

- торгівля послугами:

виробничими;

транспортними;

експедиторськими;

консультаційними;

консигнаційними;

посередницькими;

туристичними;

маркетинговими;

обліковими;

ліцензійними;

орендними;

іншими послугами.

- За специфікою взаємодії суб'єктів:

- традиційна торгівля — здійснюється за традиційни­ми правилами між суб'єктами різних міжнародних еко­номік;

- торгівля кооперованою та спеціалізованою продукцією — це реа­лізація продукції між суб'єктами міжнародної вироб­ничої кооперації, як правило, за трансфертними ціна­ми у пільговому режимі

- зустрічна торгівля — це торгівля у вигляді заку­пок продукції, що супроводжується постачанням то­варів, з метою досягнення балансу експортно-імпорт­них операцій, її види: бартер, кліринг, компенсаційні угоди та ін. Бартер являє собою товарообмін із взаєм­ною передачею права власності на товари без грошово­го еквіваленту. Кліринг — це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери і послуги, яка ба­зується на зарахуванні взаємних вимог і зобов'язань. Компенсаційні угоди — це вид міжнародних торговель­них компенсаційних угод, за яких покупець сплачує вартість товарів постачанням інших товарів і наданням послуг, а за необхідності різницю доплачує грішми.

- За методами реалізації товарів:

- Міжнародна біржова торгівля — це форма міжна­родної оптової торгівлі масовими товарами, що мають чіткі якісні параметри (цінні папери, золото, валюта, хліб, пряжа, м'ясо, вовна, вугілля, руда та ін.). Товар­на біржа сьогодні перетворилась у місце здійснення ф'ючерсних операцій, тобто угод, що фіксують ціну в момент їх укладання, а операції виконуються опісля. А це призводить до спекуляцій цінами.

- Міжнародний аукціон — це форма продажу окремих партій товару або окремих предметів, що по черзі ви­ставляються для огляду і вважаються проданими тому з присутніх покупців, котрий запропонував найвищу ціну. До аукціонних товарів належать хутро, вовна, тю­тюн, чай, антикваріат, породисті коні. Найвідоміші аук­ціони знаходяться у Нью-Йорку, Монреалі, Калькутті, Коломбо (чай), Санкт-Петербурзі (хутро), Москві (коні).

- Міжнародні тендери (міжнародні торги) — це за­гальна форма закупівлі, за якої покупець оголошує конкурс для продавців різних країн на товар чи послу­гу, які б відповідали певним техніко-економічним ха­рактеристикам. Більше 80 % вартості всіх контрактів на світовому ринку з продажу машин і устаткування припадає на тендери.

- Міжнародний ярмарок — одна із форм реалізації то­варів фірмами з різних країн, що являє собою вели­кий, відкритий міжнародний ринок, що періодично діє в одних і тих самих місцях, в один і той самий час (де­монстрація зразків товарів).

- Міжнародна виставка відбувається у вигляді демон­страції досягнень в різних галузях однієї або декількох країн з метою знайти покупців майбутньої продукції.

- За специфікою регулювання:

- звичайна торгівля — здійснення регулювання в повному обсязі у відповідності з національним законодавством;

- дискримінаційна торгівля — введення обмежень державою на експортн-імпортні операції;

-преференційна торгівля — привілеї в торгівлі, які надаються країні чи групі країн.

2.

Показники міжнародної торгівлі

1. Показники обсягів:

Експорт — це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг.

До експорту відносять:

- товари, вироблені, вирощені чи добуті в країні;

- товари, раніше ввезені з-за кордону, що були перероблені, а також товари, переробка яких здійснювалась під митним ко­нтролем.

Реекспорт — продаж та вивіз з країни раніше ввезених на її територію товарів, що не піддавались обробці

Імпорт — ввезення в країну товарів та послуг.

До імпорту відносять:

- товари іноземного походження із країни-виробника або країни-посередника;

- товари для подальшої переробки під митним контролем.

Реімпорт — ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись. Сюди відносять повернення покупцем бракованого товару, повернення товару, що не був проданий через аукціон, повернення товару, не реалізованого через консигнаційні скла­ди. Основною ознакою реімпортних операцій є перетинання ві­тчизняними товарами митниці двічі: при ввезенні і вивезенні. Товари, що повертаються з виставок і ярмарок, до реімпортуємих не відносяться.

2. Показники структури

Товарна структура - це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями;

Географічна структура — розподіл товарного потоку за краї­нами, групами країн та регіонами світу;

Інституційна торгівля—- розподіл торгівлі за суб'єктами і методами товарного обміну;

Видова структура — розподіл торгівлі за видами товарного обміну.

3. Показники динаміки

- темпів росту:

темпи росту експорту

Тр.е. =Е з. р. / Е б. р. *100%

де

Тр.е — темпи росту експорту;

Е з. р. — обсяг експорту в звітному році;

Е б.р — обсяг експорту в базисному році.

темпи росту імпорту

Тр.і. = І з. р. / І б. р. *100%

де

Т р.і — темпи росту імпорту;

І з. р обсяг імпорту в звітному році;

Іб.р — обсяг імпорту в базисному році.

темпи росту зовнішньоторговельного обігу

Тр.зт.об. =ЗТОз.р. / ЗТО б. р. * 100%,

де

Тр.зт.об — темпи росту зовнішньоторговельного обігу;

ЗТОз.р — обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

ЗТОб.р — обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

- темпи приросту:

темпи приросту експорту

Т пр. е. = Т р. е. з. р. / Т р. е. б. р. *100%

де

Тпр. е — темпи приросту експорту;

Т р.е.з.р — темпи росту експорту за звітний рік;

Тр.е.б.р — темпи росту експорту за базисний рік.

темпи приросту імпорту

Т пр. і. = Т р. і. з. р. / Т р. і. б. р. *100%

де

Т р.і — темпи приросту імпорту; ^.

Тр.і.з.р — темпи росту імпорту за звітний рік;

Тр.і.б.р — темпи росту імпорту за базисний рік.

темпи приросту зовнішньоторговельного обігу

Т пр. зто. = Т р.зто. з. р. / Т р. зто. б. р. *100%

де

Тпр.зто — темпи приросту зовнішньоторговельного обігу;

Т р.зто. з. р. - темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

Т р. зто. б. р. - темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

- Показники результатів

1) сальдо торгового балансу — це різниця між вартісним обся­гом експорту та імпорту товарів окремої країни;