Етапи розвитку

І – 30 – поч. 50-х рр. В СРСР склалась і закріпилась система СНБ. СНР використовується лише в окремих країнах (США, Англія).

ІІ – 50 – 60-ті рр. Фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом С макроекономічних показників.

ІІІ – 70-і і до сьогодні. Практично всі країни світу використовують СНР.

СНР – система взаємопов’язаних статистичних макроекономічних показників, які відображають аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продуктів і послуг, розподілу і перерозподілу та формування національного багатства.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яка побудована на таких принципах:

– продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить дохід її суб’єктам. Принцип лежить в основі визначення величини суспільного продукту, до якого відносяться матеріальні і нематеріальні блага;

– витрати і доходи в економіці еквівалентні; витрати на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої економіка постійно тяжіє;

– економіка перебуває в постійному кругообороті перетворення видатків у доходи, а доходів у видатки. В, Р, О, С розглядаються як пов’язані сторони процесу відтворення. Цей принцип свідчить про те, що доходи є функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР відрізняється від СНБ тим, що у СНБ показники пов’язані лише зі сферою матеріального виробництва, а у СНР – всі результати економічної діяльності. Основні показники в СНР – ВВП, ВНП, Чистий ВП, НД, Особистий Дохід в особистому розпорядженні.

Первинним показником є валовий випуск, який представляє собою сукупну ринкову вартість товарів і послуг за певний період (ВВ). Центральне місце займає ВВП – сукупна ринкова вартість кінцевих благ на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

Кінцева продукція – це та частина ВВ, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на виробниче споживання, інвестиції і експорт; не враховується проміжна продукція – товари і послуги, що використовуються для подальшої обробки, перепродажу і набувають форми матеріальних витрат.

ВВП підраховується за територіальним принципом.

Існує 3 методи обчислення ВВП:

– за виробленою продукцією через додану вартість (виробничий метод);

– за витратами (метод кінцевого використання);

– за доходами (розподільний метод).

Виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки.

ВВП = (ВВ – Мат. Витрати) + Чисті продуктові податки

ЧПП = Продуктові податки – Субсидії

ПП – це податки, які стягуються пропорційно до кількості чи вартості благ, що виробляються продуктами чи імпортуються підприємствами–резидентами (ПДВ, акцизи, мито).

Субсидії – кошти, що надаються підприємствам–резидентам державою з метою відшкодування постійних збитків, що виникають у зв’язку з тим, що ціна на окремі види продукції складається нижчою за середні витрати; субсидії та експорт.

За витратами: підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП.

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ

СВ – споживчі витрати домашнього господарства;

ВІ – валові інвестиції підприємств;

ДЗ – державні закупки;

ЧЕ – чистий експорт.

За доходами: підсумовуються всі види факторних доходів – зарплати, рента, процент, прибуток, амортизаційні відрахування.

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП

ЗП – зарплата;

ВКП – валовий корпоративний прибуток: податок, дивіденди, нерозподілений прибуток;

ЗД – змішаний дохід, дохід індивідуального бізнесу;

ЧНП – неприбуткові податки – субсидії.

У більшості країн найпоширенішими є виробничий метод і за витратами.

Номінальний ВВП – це ВВП, обчислений у поточних цінах.

Реальний ВВП – ВВП у цінах базового року.

Близьким за своїм змістом є ВНП, що характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг на території країни і за її межами. ВНП обчислюється як і ВВПА, але відрізняється від ВВП на величину, що дорівнює торговому балансу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) = ВВП – амортизація (А)

НД = ВНП – ЧВП (непрямий податок на бізнес)

НД – сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва.

До останнього часу вважалося, що НД – це новостворена вартість, яка створюється у сфері матеріального виробництва. Нині визнано, що частину НД створюють працівники сфери послуг.

ОД = НД – внески на соц. страхування – податки на прибуток корпорацій –

– перерозподіл прибутку корпорацій + трансферні платежі

цінні папери як фіктивний капітал сфери обігу.

фондові біржі

Акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій біржі, утворюють фіктивний капітал. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний одхід, а також можуть бути продані. У той самий час цінні папери – це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу небагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

Розвинуті товарне виробництво і товарний обіг неможливі без широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як одних з важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів, цінні папери виконують і антиінфляційні функції, "знімаючи" на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і послугами.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також інші права, що випливають з цих документів.

Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та звичайними. Привілейовані акції дають власникові право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні АО, якщо інше не передбачено його статутом.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язанні виплатою фіксованого проценту.

Казначейські зобов’язання України – це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком. Важливим його елементом є фондова біржа. Згідно з чинним законодавством України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законів України, статуту і правил фондової біржі.

FC – постійні (фіксовані) втрати;

AFC – середні постійні втрати;

AFC =

VC – змінні витрати;

AVC – середні змінні витрати;

AVC =

TC – сукупні витрати;

ATC – середні сукупні витрати;

АТС = = AFC + AVC (бо ТС = VC + FC)

МС – граничні витрати – витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції;

TR – валова виручка;

TR = PQ

MR – гранична виручка

Виручка від реалізації кожної додаткової одиниці продукції.

Виокремлюють декілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Бухгалтерський прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток – це частка балансового прибутку, що залишається після сплати податків, рентних та інших платежів, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі виділяють також економічний прибуток – різниця між валовою виручкою та всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток – це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Поряд з терміном "підприємство" в літературі вживають термін "фірма", який має подвійне значення. У будь-якому розумінні слова, фірма – це ім’я, під яким юридично повноправний господарюючий суб’єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. У ширшому розумінні – це головна ланка сучасної економіки ринкового типу, що зареєстрована у відповідній правовій формі. Можна зустріти визначення фірми як ділового підприємства. Таке визначення збігається з попереднім. Проте слід мати на увазі, що під діловим підприємством розуміють вид, форму підприємницької діяльності, а не однозаводську структуру. Виробничі підприємства, збутові компанії та різні служби функціонують у вигляді фірм або в їхньому складі. Підприємство само по собі не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно входить.

У країнах з розвиненим ринковим господарство діє кілька десятків мільйонів фірм. Історичний досвід господарювання сформував багато їх видів, що відображають різні форми і способи залучення та використання капіталу. В Україні, яка перебуває в стадії перехідної економіки, формування фірм ще тільки розпочинається і займе чимало часу. Це потребує стимулювання такого процесу і реструктуризацію підприємств.