Походження як підстава виникнення правовідносин між батьками та дітьми

Народження дитини — це важлива подія для жінки і чоловіка, які дали їй життя. Походження дитини від конкретних батьків є підставою для виникнення правових відносин між батьками і дітьми (ст. 121 СК України).

Визначення походження дітей слід розуміти як інститут сімейного права і як спосіб захисту прав дитини. Зокрема, як інститут сімейного права це — сукупність юридичних норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з визначенням походження дитини та захисту прав дитини.

Під терміном «походження дітей» слід розуміти їх кровне (біологічне) походження від конкретних чоловіка і жінки, зареєстроване в органах реєстрації актів цивільного стану з дотриманням певного порядку.

Права та обов’язки членів сім’ї (матері, батька і дитини) ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану, незалежно від того, народилися діти від батьків, які перебувають у шлюбі, чи ні.

Деякі авторипідручників з сімейного права вважають батьківські правовідносини такими, що виникають на основі двох юридичних фактів: народження дитини (подія) і державної реєстрації народження (дія).

Однак сьогодні ми можемо говорити не лише про біологічне походження, а й про соціальне (концепція соціального батьківства і материнства), що знайшло підтвердження і у сімейному законодавстві (ст. 123 СК України).

Походження дитини визначається державними відділами реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції шляхом державної реєстрації народження фізичної особи. Порядок державної реєстрації народження з одночасним визначенням її походження, присвоєння прізвища, власного імені та по батькові визначається відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства Юстиції України від 18.10.2000 р. №52/5 (у редакції Наказу Міністерства Юстиції України від 22.11.2007 р. № 1154/5).

Державна реєстрація народження дитини здійснюється за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків, чи одного з них. Батьки самостійно вирішують, в якому органі РАЦСу вони будуть реєструвати народження своєї дитини.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад проводять також реєстрацію народження дитини з одночасним визначенням її походження.

Реєстрація народження дітей, які народилися в експедиції або в іншій віддаленій місцевості, де немає органів реєстрації актів цивільного стану, проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, не пізніше одного місяця з дня їх повернення.

Якщо дитина народилася під час перебування матері на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі, то реєстрація народження провадиться за місцем проживання батьків чи одного з них. Місцем народження зазначається місце проживання батьків.

У разі народження дитини жінкою, яка утримується в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, реєстрація народження проводиться в органі реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням цієї установи на підставі заяви матері та одного із документів, що посвідчує факт народження, уповноваженим представником адміністрації установи чи слідчого ізолятора, який після реєстрації отримує документ про народження, який надалі зберігається в особовій справі жінки, про що робиться відповідна відмітка. Паспорт або паспортний документ матері подається тільки у разі, якщо він зберігається в її особовій справі.

Реєстрація народження проводиться за усною чи письмовою заявою батьків дитини чи одного з них, а у разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості для них зареєструвати народження — за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов’язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини.

Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на батьків дитини відповідальності, встановленої законом.

Реєстрація в органах реєстрації актів цивільного стану мертвонароджених і дітей, які померли в перші шість діб після народження, провадиться закладом охорони здоров’я, в якому народився або помер новонароджений. При пологах, які приймали вдома, реєстрація провадиться закладом охорони здоров’я, медичний працівник якого їх приймав або констатував смерть новонародженого; у разі, якщо була знайдена мертва дитина віком шість діб, — бюро судово- медичної експертизи.

Заклади охорони здоров’я при мертвонародженні, народженні та смерті дитини, померлої на першому тижні життя, бюро судово-медичної експертизи — у разі встановлення факту смерті дитини поза лікувальним закладом зобов’язані звернутися до органу реєстрації актів цивільного стану із заявою про реєстрацію не пізніше трьох діб.

Повідомлення в органи реєстрації актів цивільного стану про мертвонародження, про народження та смерть дитини, яка померла на першому тижні життя, покладається на головного лікаря (керівника) закладу охорони здоров’я, в якому перебувала мати під час пологів або помер новонароджений; на заклад, лікарі якого надавали медичну допомогу при пологах удома або встановили смерть новонародженого вдома; на керівника бюро судово-медичної експертизи — у разі встановлення факту смерті дитини поза лікувальним закладом (на вулиці, удома, якщо медичного нагляду не було, та іншому місці).

У випадках, коли мати, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, померла або передала дитину на повне державне утримання, тобто відмовилась взяти її з пологового будинку, або місце її проживання невідоме, а батьківство не встановлене, реєстрація народження дитини провадиться за письмовою заявою уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому перебувала мати під час народження дитини, або за письмовою заявою уповноваженого представника адміністрації дитячого закладу чи особи, яка опікується дитиною. Відомості про матір наводяться на підставі одного із документів, що посвідчує факт народження, прізвище дитини і прізвище батька — за прізвищем матері, власне ім’я і по батькові дитини та батька — за вказівкою заявника. При цьому по батькові дитини повинно відповідати власному імені батька (решта даних про батьків дитини не записується). Про реєстрацію народження такої дитини орган реєстрації актів цивільного стану повинен письмово повідомити орган опіки і піклування, про що зазначається в актовому записі про народження.

У разі народження дитини жінкою, якій в організм був перенесений ембріон людини, зачатий подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. При цьому робиться відповідний запис: матір’ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження форми № ЮЗ/о, є громадянка (прізвище, власне ім’я, по батькові).

Якщо ж дитина народилася за кордоном, де проживають її батьки, реєстрацію народження з одночасним визначенням походження проводять дипломатичні представництва і консульські установи.

Відомості про батьків записуються в книзі записів народжень. На підставі цього запису видається свідоцтво про народження, в якому вказуються батьки дитини. Свідоцтво про народження видається на бланках суворої звітності, виготовлених за єдиними зразками, затвердженими Постановою Т´ібінету Міністрів України «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану» від 12.09.2002 р. № 1367.

Актовий запис у книзі про народження і свідоцтво про народження є прямими доказами походження дитини від конкретних осіб, що має дуже важливе значення на практиці, зокрема у справах спадкових, аліментних та ін.

Реєстрація актів цивільного стану за заявами іноземців, осіб без громадянства, проводиться за законодавством України.

Слід зазначити, що закон встановлює різні процедури визначення походження дітей від конкретних чоловіка і жінки залежно від обставин:

1) батьки дитини перебувають у шлюбі (ст. 122 СК України);

2) дитина народжена в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (ст. 123 СК України);

3) батьки дитини в шлюбі не перебувають, але походження її визначається за заявою матері та батька (ст. 126 СК України);

4) батьки дитини в шлюбі не перебувають, але батько добровільно визнав своє батьківство (ст. 127 СК України);

5) батьки дитини в шлюбі не перебувають і батько не визнає свого батьківства (ст. 128 СК України)..

Сімейний кодекс України передбачає обов’язковість визначення материнства і батьківства народженої дитини.

Правові відносини між дитиною та її матір’ю виникають на підставі факту кровного споріднення. За загальним принципом сімейного права матір’ю дитини є жінка, яка її народила (презумпція материнства).

Для встановлення матері дитини не має значення її сімейний стан, тобто перебуває жінка, яка народила дитину у шлюбі чи ні.

Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні походження дитини від матері (материнство) визначається на підставі документів, що підтверджують народження дитини матір’ю в медичному закладі (медичне свідоцтво про народження форми № 103/о), а у разі народження поза закладом охорони здоров’я — на підставі медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1 /о, заяви двох свідків, присутніх при пологах. Якщо жінка народжує дитину на судні, в літаку, потязі тощо, го документом, що підтверджує її материнство, буде акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі). У разі відсутності лікаря або фельдшера реєстрація народження впровадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу.

Якщо жінка народила мертву дитину, то видається лікарське свідоцтво про перинатальну смерть.

Ці документи подаються до органу РАЦС, де і реєструється народження. За відсутності таких документів реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.

Звичайно, важливість дотримання правил визначення материнства має дуже важливе значення, оскільки можливі помилки у записах матері під час реєстрації народження дитини можуть призвести до негативних правових наслідків. Саме тому закон надає право жінці, яка записана матір’ю дитини, оспорювати своє материнство (ст. 139 СК України) у двох випадках:

- якщо своє материнство оспорює жінка, яка записана матір’ю;

- якщо материнство жінки, яка записана матір’ю дитини, оспорює інша жінка, яка вважає себе матір’ю цієї дитини.

До вимог про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік та починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір’ю дитини.

Особливо складними є справи про материнство, викликані підозрою в підміні дитини.

Наприклад, у 1983 році в сільському пологовому будинку дві жінки народили хлопчиків: для С. — це була перша дитина, для Н. — шоста, але кожна попередня дитина її помирала, не доживши до одного року. Через відсутність належного контролю Н. вночі поміняла дітей, а через чотири місяці дитина, з якою С. виписалася з лікарні, померла. Селом поповзли чутки, які згодом підтвердилися. Під приводом негайної госпіталізації, Н. з дитиною була поміщена до лікарні. Це дало можливість слідству провести судово-біологічну експертизу, висновок якої виключив походження дитини від Н. та її чоловіка. Ухвалою суду дитина була повернута справжнім батькам, а кримінальна справа закрита у зв’язку з психічним станом II.

На відміну від материнства, визначення батьківства залежить від сімейного стану матері дитини, тобто перебуває вона у шлюбі чи ні.

Як відомо, права та обов’язки подружжя виникають з моменту державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу, що дозволяє здійснити захист законних прав та інтересів не тільки подружжя, але й їхніх дітей.

На цьому факті державної реєстрації шлюбу якраз і ґрунтується презумпція батьківства дитини, народженої у шлюбі. Тому відповідно до ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, то дружина записується матір’ю дитини, а чоловік — батьком.

Батьківство чоловіка матері дитини підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу між ними.

Презумпція батьківства діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена до десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (ч. 2 ст. 122 СК України), а відтак — батьком дитини буде чоловік матері.

Отже, єдиною умовою визнання батьківства особою, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, у разі народження дитини його дружиною, є запис про шлюб.

Якщо ж дитина народилася до десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після повторного шлюбу її матері з іншою особою, то вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі. Законодавець базує свою позицію на пріоритеті шлюбних відносин, оскільки дитина, народжена в період десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, але після реєстрації нового шлюбу її матері з іншим чоловіком, вважається народжена подружжям у зареєстрованому, хоч і повторному шлюбі.

Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.

Наприклад, Олена С. перебувала у шлюбі з громадянином К. п’ять місяців, після чого шлюб був розірваний. Через два місяці після розлучення вона уклала шлюб з В., а через шість місяців з моменту розлучення народила дитину. Відповідно цієї норми батьком дитини є громадянин В. Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.

Відповідно до ст. 129 СК України, чоловік, який вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред’явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

Позовна давність до вимог про визнання батьківства встановлена один рік. Розглядаючи питання про походження дитини від подружжя, слід мати на увазі і положення ч. З ст. 122 СК України, відповідно до якої подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, якщо немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень здійснюється відповідно до ч.І ст. 135 СК України за прізвищем матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до цієї статті, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина.

Якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народжень проводиться за рішенням органу опіки та піклування.

Звичайно, що при реєстрації батьківства особи, крім усної або письмової заяви батьків (подружжя) або одного з них про народження дитини, необхідно пред’явити також всі необхідні документи, визначені Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні.

Якщо заява про реєстрацію народження дитини була зроблена не батьками, а іншими особами, необхідно пред’явити документи, що встановлюють їх особу (паспорт), та документ, що підтверджує їхні повноваження.

Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, державний орган реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.

69. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою.

Визначення походження дитини від чоловіка і жінки, які перебувають у шлюбі між собою, не викликає проблем. У п. 1 ст. 122 СК України зазначено: дитина, яка зачата і(або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини. Походження дитини від подружжя визначається на підставі:
а) Свідоцтва про шлюб;
б) документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Викладене стосується ситуації, коли дитина зачата і народжена у шлюбі; зачата до шлюбу, народжена у шлюбі.
Складніше визначити походження дитини від матері та батька у випадках:
1) коли дитина зачата у шлюбі, а народжена після припинення шлюбу;
2) коли дитина зачата у шлюбі, а народжена після визнання шлюбу недійсним.
Позиція законодавця у визначенні питань походження дитини ґрунтується на пріоритеті шлюбних відносин, оскільки дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (п. 2 ст. 122 СК України).
Визначальним при цьому є строк - десять місяців. Після спливу десяти місяців з моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним народжена жінкою дитина не буде вважатися такою, що походить від подружжя.
Виняток із зазначеного правила становить випадок, передбачений ст. 124 СК України. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

70. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передбачає різниці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між собою, та дітьми, народженими матір’ю, яка не перебуває у шлюбі. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Існує лише різний порядок визначення походження дитини.
Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:
- за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України);
- за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 127 СК України);
- у судовому порядку (ст. 128 СК України).
Отже, законодавець закріплює два порядки визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:
— добровільний;
— судовий.
Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір’ю та батьком дитини (ст. 126 СК України) свідчить про добровільність їх рішення. Й тому реєстрація походження дитини проводиться в органах реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зокрема судового розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов’язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов’язковою умовою у цих випадках є нотаріальне засвідчення заяви або повноважень представника. Право на визнання себе батьком (матір’ю) дитини не обмежується віковим критерієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. Така конструкція ч. 2 ст. 126 СК України дозволяє зробити висновок, що повідомлення відповідних осіб про запис неповнолітньої особи матір’ю дитини законодавством не передбачений. Необхідність повідомлення вказаних осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зумовлена тим, що згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини, може бути надана повна цивільна дієздатність.
Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матери дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вважає себе батьком цієї дитини.
З іншого ж боку, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів РАЦС. У юридичній літературі практично одностайною є думка про те, що визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологічного (кровного) споріднення та вольового факторів. Це зумовлено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвердженні (констатації) вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, якій визнає себе батьком, та дитиною. Для встановлення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак, у зв’язку з тим, що закон не вимагає з’ясування дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про визнання батьківства, на практиці можливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку особою, яка бажає усиновити чужу дитину.
Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини й вважає себе батьком цієї дитини (ст. 127 СК України), може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини за наявності однієї з наступних обставин:
- мати дитини померла;
- мати дитини оголошена померлою відповідно до ст. 46 ЦК України;
- мати дитини визнана недієздатною відповідно до ст. 39 ЦК України;
- мати дитини визнана безвісно відсутньою відповідно до ст. 43 нового ЦК України;
- мати дитини позбавлена батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України;
- мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування.
Єдиною умовою прийняття заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини, у всіх цих випадках є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень за прізвищем матері, а ім’я та по батькові батька дитини – за вказівкою матері. Іншими словами, запис про батька дитини не має правової підстави, тобто не ґрунтується ні на заяві іншого чоловіка, ні на рішенні суду. Отже, у чоловіка, який подає заяву про визнання себе батьком дитини, не має суперечності інтересу з іншою особою.
Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК України) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється.
Встановлення батьківства розглядається також як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення (визнання) порушених (оспорених) прав дитини. Така сутність цього юридичного факту обумовлюється тим, що визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов’язків, зокрема обов’язку з утримання дитини.
У ст. 128 СК України по-новому вирішується питання щодо визначення батьківства за рішенням суду. Так, згідно зі ст. 53 КпШС УРСР у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку. При цьому встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з наступних обставин:
- спільне проживання та ведення спільного господарства матір’ю дитини і відповідачем до народження дитини;
- спільне виховання чи утримання ними дитини;
- інші докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
У СК України підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України). Таким чином, у СК України окремо не виділяються будь-які обставини, що можуть бути підставами встановлення батьківства. Тим самим скасовано обмеження щодо засобів доказування батьківства дитини.
Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експертиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Сучасний рівень розвитку науки та медицини дозволяє використовувати у судовій практиці різні види експертиз, зокрема експертиз зі встановлення батьківства (материнства). Такі експертизи можуть бути біологічними, судово-медичними, генетичними тощо. Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, треба все ж такі визнати, що й сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтверджує походження дитини від конкретної особи або спростовує це.
Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовного провадження. Позов про визнання батьківства може бути поданий матір’ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства.
Як вже зазначалося, позов про визнання батьківства може подати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьківство не визнається (оспорюється) матір’ю дитини або іншими особами. Визнання батьківства в судовому порядку можливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері.
У судовому порядку можуть також встановлюватися факт батьківства (материнства) та факт визнання батьківства. Ці справи розглядаються за правилами окремого провадження.
Встановлення факту батьківства в судовому порядку відрізняється від визнання батьківства за рішенням суду за наступними критеріями:
- відсутність спору щодо батьківства дитини;
- смерть фактичного батька дитини;
- час народження дитини.
У разі смерті чоловіка, якій не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду (ст. 130 СК України). Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері дитини. Заяву про встановлення факту батьківства можуть подавати ті ж самі особи, які мають право пред’являти позов про визнання батьківства, крім, звичайно, особи, яка вважає себе батьком дитини.
За рішенням суду може також бути встановлений й факт материнства (ст. 132 СК України). Умовами розгляду заяви про встановлення факту материнства є:
- смерть жінки;
- за життя ця жінка вважала себе матір’ю дитини;
- відсутність спору щодо материнства цієї жінки;
- у Книзі реєстрації народжень вчинено запис про матір дитини за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина.
Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. У разі досягнення дитиною повноліття вона також може подати таку заяву до суду.

___________________________________________________________________________

71. Підстави, суб’єкти та порядок судового визнання батьківства.

72. Оспорювання запису про батьківство (материнство).

73. Поняття та види особистих немайнових прав та обов'язків батьків та дітей

74. Загальна характеристика особистих немайнових прав і обов'язків батьків та дітей.

75. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків.

76. Особливості реалізації прав та виконання обов’язків неповнолітніми батьками.

77. Роздільне та спільне сумісне майно батьків та дітей.

78. Особливості управління майном дітей. Використання доходу від майна дітей.

79. Аліментні правовідносини батьків та дітей.

80. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей та його виконання.

81. Припинення обов'язку батьків утримувати дитину.

82. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків та його виконання.

83. Підстави, порядок та правові наслідки позбавлення батьківських прав.

84. Поновлення батьківських прав.

85. Підстави, порядок та правові наслідки відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.

86. Особисті немайнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів.

87. Майнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів.

88. Поняття та сутність усиновлення.

89. Умови та порядок усиновлення.

90. Підстави, порядок та правові наслідки визнання усиновлення недійсним.

91. Підстави, порядок та правові наслідки скасування усиновлення.

92. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми.

93. Порядок встановлення опіки (піклування).

94. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування.

95. Права та обов'язки опікунів та піклувальників.

96. Припинення опіки та піклування над дітьми.

97. Поняття патронату над дітьми та його відмінність від інших форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

98. Підстава встановлення патронату як особливої форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

99. Поняття та правова природа договору патронату.

100. Підстави, порядок та правові наслідки зміни, припинення договору патронату, визнання його недійсним.

101. Поняття прийомної сім’ї та її значення у влаштуванні дітей, позбавлених батьківського піклування.

102. Дитячий будинок сiмейного типу: поняття, значення та порядок перебування дітей.

103. Підстави, порядок та правові наслідки припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу.

104. Види міжнародних договорів, які застосовуються до сімейних правовідносин і умови їх чинності в Україні.

105. Правила застосування колізійних норм міжнародних договорів та норм сімейного законодавства України.

106. Поняття та особливості сiмейних правовiдносин з iноземним елементом.

107. Види сiмейних правовiдносин з iноземним елементом.

108. Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин з iноземним елементом.

109. Колізійні питання укладення шлюбу.

110. Визнання шлюбу, зареєстрованого за межами України.

111. Правове регулювання розірвання шлюбу з іноземним елементом.

112. Реєстрація актів цивільного стану громадян України, які проживають за її межами.

113. Умови визнання актів цивільного стану, заснованих на іноземних законах, в Україні.

114. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення з іноземним елементом.

115. Встановлення та припинення опіки і піклування над дітьми з іноземним елементом.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

І. НОРМАТИВНІ АКТИ:

1. Конституція України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – N 30.– Ст. 141.

2. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 року // Офіційний Вісник України. – 2008. – N 93. – Ст. 3103.

3. Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 року (дата набуття чинності для України –27.09.1991 року) // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 1990 р. - № 1. - Ст. 205.

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966 року (дата набуття чинності для України – 23.03.1976 року) // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – N 11.

5. Конвенція про правову допомогу і відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах: від 22.01.1993 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/997_009

6. Конвенція про стягнення аліментів за кордоном від 20.06.1956 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_425

7. Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання від 02.10.1973 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/973_001

8. Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19.10.1996 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/973_002

9. Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25.01.1996 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_135

10. Конвенція про контакт з дітьми від 15.05.2003 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_659

11. Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20.05.1980 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_327

12. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року N 2947-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 21–22. – Ст. 135.

13. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року N 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – N 40–44. – Ст. 356.

14. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року N 1618-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 40–42. – Ст. 492.

15. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 08.09.2005 року N 2866-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – N 52. –Ст. 561.

16. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 року N 2402-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – N 30. – Ст. 142.

17. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 року N 3425-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. –1993. –. № 39. – Ст. 383.

18. Про державну реєстрацію актів цивільного стану: Закон України від 01.07.2010 р. N 2398-VІ // Голос України вiд 27.07.2010 - N 137.

19. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20.11.2003 року N 1296-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 14. – Cт. 192.

20. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11.12.2003 року N 1382 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 15. – Cт. 232.

21. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Закон України від 13.01.2005 року N 2342-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – N 6. – Cт. 147.

22. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України від 02.06.2005 року N 2623 – ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – N 26. – Cт. 354.

23. Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15.11.2001 року N 2789-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 10. – Cт. 70.

24. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 року N 606-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – N 24. – Ст. 207.

25. Про затвердження Порядку здійснення добровільного медичного обстеження наречених: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 року N 1740 // Офіційний Вісник України. – 2002. – N 47. – Ст. 2128.

26. Про затвердження Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власне імені, по батькові) фізичної особи: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 року N 915 // Офіційний Вісник України. – 2007. – N 52. – Ст. 2115.

27. Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 року N 564 // Офіційний Вісник України. – 2002. – N 18. – Ст. 925.

28. Про затвердження Положення про прийомну сім’ю: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 року No 565 // Офіційний Вісник України. – 2002. – N18. – Ст. 926.

29. Про затвердження Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року No 866 // Офіційний Вісник України. – 2008. – N 76. – Ст. 2561.

30. Про затвердження Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року No 866 // Офіційний Вісник України. – 2008. – N 76. - Ст. 2561.

31. Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 року N 905 // Офіційний Вісник України. – 2008. – N 79. – Ст. 2660.

32. Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян: Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 року N 1064 // Офіційний Вісник України. – 2007. – N 65. – Ст. 2516.

33. Про затвердження Переліку захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 20.08.2008 року N 479 // Офіційний Вісник України. – 2008. – N 82. – Ст. 2784.

34. Про затвердження Переліку захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків перебування на обліку в центральному органі виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей, а також до досягнення дитиною п'яти років: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 27.12.2011 № 973 // Офіційний Вісник України. – 2012 - № 19. - Ст. 89.

35. Про затвердження Порядку вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм виховання: Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2007 року N 302/80/49 // Офіційний Вісник України. – 2007. – N 17. – Ст. 685.

36. Про затвердження Типового положення про будинок дитини: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 18.05.1998 року N 123 // Офіційний Вісник України. –1998. –N 23.

37. Про затвердження Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи - інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: Наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 10.09.2012 № 995/557 // Офіційний Вісник України. - 2012.- № 76. - Ст. 187.

38. Про порядок та умови прийому громадян України, які проживають за межами України, та іноземців, які бажають усиновити дитину в Україні, для подання ними справ: Наказ Міністерства соціальної політики від 17.11.2011 № 445 // Офіційний Вісник України. – 2011 - № 97. - Ст. 183.

39. Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні: Наказ Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року N 52/5 // Офіційний Вісник України. – 2000 - № 42. - Ст. 205.

40. Про затвердження Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання: Наказ Міністерства юстиції України від 12.01.2011 N 96/5 // Офіційний Вісник України. – 2011. № 4 – Т. 2. - Ст. 939.

41. Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 // Офіційний Вісник України. – 2012. – 17. - Ст. 66

42. Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України: Наказ Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 року N 142/5/310 // Офіційний Вісник України. – 2004. – N 52. – Ст. 3492.

43. Про Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року N 146 // Право України. – 1994. – N 7 – 8.

44. Про затвердження Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги: Постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.2002 року N 1203 // Офіційний Вісник України. – 2002. – N 34.

45. Про затвердження Правил опіки та піклування: Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 року N 34/166/131/88 // Офіційний Вісник України. – 1999. – N 26.

ІІ. СУДОВА ПРАКТИКА:

46. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п’ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї») N 5-рп/99 від 03.06.1999 року // Офіційний Вісник України. – 1999. – N 24.

47. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) N 18-рп/2004 від 01.12.2004 року // Офіційний Вісник України. – 2004. – N 50. – Ст. 3288.

48. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення частини другої статті 211 Сімейного кодексу України (справа про різницю у віці між усиновлювачем та дитиною) N 3-рп/2009 від 03.02.2009 року // Офіційний Вісник України. – 2009. – N 11. – Ст. 341.

49. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – N 7.

50. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – N 5.

51. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – N 1.

ІІІ. ЛІТЕРАТУРА:

52. Бобрик В. І. Правова охорона сімейного життя за Сімейним кодексом України / В. І. Бобрик // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 3. – С. 41 - 45.

53. Ворожейкин Е. М. Семейные правоотношения в СССР / Е. М. Ворожейкин. – М.: Юрид. лит., 1972. – 336 с.

54. Глиняна К. М. Правове регулювання розлучення за сімейним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / К. М. Глиняна. – Одеса, 2006. – 20 с.

55. Гонгало Б. М. Брачный договор. Комментарий семейного и гражданского законодательства.: [3-е изд., перераб. и доп.] / Б. М. Гонгало, П. В. Крашенинников. М.: Статут, 2006. – 128 с.

56. Гопанчук В. С. Позбавлення батьківських прав: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В. С. Гопанчук. – К., 1991. – 19 с.

57. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / пер. с франц. В. Захватаев / отв. ред. А. Довгерт. – К.: Истина, 2006. – 1008 с.

58. Гражданское уложение Германии / науч. редакторы А. Л. Маковский и др., пер. с нем. –[2-е изд., доп.]. –М.: Волтерс Клувер, 2006. –816 с.

59. Гузь Л. Е. Гражданско-правовая защита судом прав и интересов несовершеннолетних / Л. Е. Гузь. –Харьков: Харьков юридический, 2004. – Кн. 1 – 436 с.

60. Гузь Л. Є. Захист прав та інтересів дітей (правовий аспект) / Л. Є. Гузь. - Х.: Фактор, 2011. - 464 с.

61. Гуменюк О. І. Особисті немайнові права, що забезпечують індивідуалізацію учасників цивільних правовідносин: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / О. І. Гуменюк. - К., 2011. - 20 с.

62. Давидова Н. О. Особисті немайнові права: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Н. О. Давидова. - К.: Ін Юре, 2008. - 159 c.

63. Давидова Н. О. Інститу шлюбу в американському праві / Н. О. Давидова // Форум права. – 2012. - № 1. – 228 – 233. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-1/12dnovap.pdf

64. Давидова Н. О. Принципи особистих немайнових прав фізичної особи / Н. О. Давидова // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2004. - № 60-62. – С. 31 - 33. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://papers.univ.kiev.ua/jurydychni_nauky/articles/Principals_of_person_s_private_unproperty_rights_17938.pdf

65. Дворецкий В. Р.Всё о брачном договоре / В. Р. Дворецкий. – М.: ГроссМедиа: РОСБУХ, 2008. – 96 с.

66. Дзиба Р. А. Равноправие супругов – основной принцип советского семейного права / Р. А. Дзиба. – Казань, изд-во Казан. ун-та, 1972. – 84 с.

67. Дзера І. О. Сімейне право України: підруч. / За ред. В. С. Гопанчука. – К.: Істина, 2002. – 342 с.

68. Довгерт А. С. Втілення правових ідей у сфері особистого немайнового права в новий ЦК України (До п’ятої річниці ЦК України) / А. С. Довгерт // Теоретико-методологічні підходи до розуміння приватного права в умовах правової держави. – С. 11 - 17. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ndippp.gov.ua/Schorichnuk/Dovgert.pdf

69. Дронова Ю.А. Что нужно знать о суррогатном материнстве / Дронова Ю. А.– М.: Издательский дом «Городец», 2007. – 112 с.

70. Д’ячкова Н. А.Опіка як спосіб охорони майнових прав фізичних осіб: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Н. А. Д’ячкова. – К., 2006. – 21 с.

71. Дякович М. М. Сімейне право: навч. посіб. / М. М. Дякович; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - К.: Правова єдність, 2009. - 512 с.

72. Ершова Н. М. Опека, попечительство, усыновление / Ершова Н. М. – Москва, 1984.– 109 с.

73. Індиченко С. П. Зміст та підстави виникнення батьківських прав / С. П. Індиченко // Міжвідомчий науковий збірник: Проблеми правознавства. – Випуск 22. – К.: Вид-во КДУ, 1972. – С. 77 – 80.

74. Ильина О. Ю. Интересы ребенка в семейном праве Российской Федерации / Ильина О. Ю. – М.: Издательский Дом «Городец», 2006. – 192 с.

75. Ильина О. Ю. Права отцов: де-юре и де-факто / Ильина О. Ю. – М.: Издательский дом «Городец», 2007. – 192 с.

76. Євко В. Ю. Право дитини жити та виховуватися у родині / В. Ю. Євко // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Спецвипуск. – С. 215 - 218.

77. Жилинкова И. В. Брачный договор / Жилинкова И. В. – Харков: Ксилон, 2005. – 174 с.

78. Жилинкова И. В.Право собственности супругов: [монография] / Жилинкова И. В. – Xарьков: Ксилон, 1997. – 236 с.

79. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи: [монография] / Жилинкова И. В. –Xарьков: Ксилон, 2000. – 398 с.

80. Жилинкова И. В. Расторжение брака / Жилинкова И. В. – Харьков: Ксилон, 2006. – 88с.

81. Жилінкова І. В. Проблеми правового режиму майна членів сім’ї: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / І. В. Жилінкова. – Харків, 2000. – 39 с.

82. Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства: матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 7 червня 2005 року / Верховна Рада України, Комітет з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства. - К.: Парламентське вид-во, 2005. - 160 с.

83. Забезпечення прав та обов'язків дітей і батьків у процесі навчання: держ. правові та нормат. док. / упоряд. С. О. Лесковець. - Х.: Торсінг плюс, 2009. - 367 с.

84. Захист прав дітей у цивільному судочинстві. Судові рішення: практ. посіб. / Нац. шк. суддів України; [уклад.: Н. В. Шепелєва, Л. А. Романовська, В. А. Капустинський]; за заг. ред. Ректора Нац. шк. суддів України, д-ра юрид. наук, проф., чл.-кор. Нац. акад. прав. наук України В. Т. Маляренка. - К.: Знання України, 2012. - 199 с.

85. Казаков С. В.Алиментные отношения / Казаков С. В. – М.: ГроссМедиа, 2005. – 256 с.

86. Калітенко О. М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / О. М. Калітенко. - Х., 2001. - 20 с.

87. Карпенко О. І. Правові засади утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Карпенко Ольга Іванівна. - Х., 2002. - 20 с.

88. Кидалова А. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей: характеристика їх окремих видів / А. Кидалова // Право України. -
2003. - № 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravoznavec. com.ua/period/ chapter/2/26/916

89. Коробцова Н. В. Систематизація законодавства у сфері особистих немайнових прав людини / Н. В. Коробцова // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - №10. – С.56 - 58.

90. Кохановська О. Поняття та види особистих немайнових прав у цивільному праві України / Кохановська О. // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2010. - № 84. – С. 7 - 10. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://papers.univ.iev.ua/jurydychni_nauky/articles/The_concept_and_types_of_personal_non_property_rights_and_their_varieties_in_the_civil_law_of_Ukraine_16776.pdf

91. Кохановська О. Особисті немайнові права фізичних осіб як інститут цивільного права України / Кохановська О. // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2010. - № 85. – С. 4 - 6. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://papers.univ.kiev.ua/jurydychni_nauky/articles/Personal_non_property_rights_as_the_institute_of_civil_Ukrainian_law_17621.pdf

92. Кохановська О. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи як уособлення захисту прав і основних свобод людини в сучасній Україні / Кохановська О. // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2011. - № 86. – С. 7 - 10. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://papers.univ.kiev.ua/jurydychni_nauky/11063.pdf

93. Круглова О. О. Обов’язкова вакцинація: порушення особистих немайнових прав фізичної особи / Круглова О. О. // Форум права. – 2011. - № 1. – С. 537 – 541 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11koopfo.pdf

94. Лісніча Т. В. Захист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Т.В. Лісніча. - Х., 2007. - 20 с.

95. Лісніча Т. В. Право на ім'я як особисте немайнове право фізичної особи / Т. В. Лісніча // Наше право. - 2005. - № 2. - С. 75 - 80.

96. Левківський Б. К. Особисті немайнові права та обов'язки членів сім'ї: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Б. К. Левківський. - 20 с.

97. Левківський Б. К. Врегулювання немайнових правовідносин подружжя за сімейним законодавством України та Російської Федерації / Б. К. Левківський // Актуальні проблеми права: теорія і практика. – Луганськ, 2002. – №3. – С. 93 - 96.

98. Левковский Б. К. Правовые аспекты защиты семьи и детства в Украине / Б. К. Левківський. – Одесса: СМИЛ, 2002. – 280 с.

99. Лепех С. М. Сімейне право України: навч. посіб. / С. М. Лепех; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2010. - 316 с.

100. Липець Л. В. Врегулювання шлюбних та подібних відносин законом та договором: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л. В. Липець. - К., 2009. - 20 с.

101. Липець Л. В. Особисті немайнові відносини подружжя, як можливий об’єкт шлюбного договору / Л. В. Липець // Право України. - 2009. - № 1. – С. 130 - 140.

102. Майданик Р. А. Договори про утримання подружжя та дітей / Р. А. Майданик // Аномалії в цивільному праві України: навч.- практ. посіб. / відп. ред. Р. А. Майданик. – К.: Юстініан, 2007. –912 с.

103. Мазур О. С. Сімейне право України: навч. посіб. для дистанц, навч. / О. С. Мазур. - К.: Університет "Україна", 2005. - 116 с.

104. Малюга Л. В. Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л. В. Малюга; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2004. - 22 с.

105. Малюга Л. В. Проект нового Цивільного кодексу України й особисті немайнові права в цивільному праві / Л. В. Малюга //Часопис Київського університету права. - 2002. - №3. – С.45 - 50.

106. Матвеева Н. А.Сравнительное брачное право России, Украины и Беларуси:учеб. пособ. / Н. А. Матвеева. – М.: Юрлитинформ, 2008. – 216 с.

107. Михеева Л. Ю.Опека и попечительство: Теория и практика / под ред. Р. П. Мананковой / Л. Ю. Михеева. –М.: Волтерс Клувер, 2004. – 368 с.

108. Менджул М. В. Надання права на шлюб особам, що не досягли шлюбного віку: окремі проблеми / М. В. Менджул // Вісник Вищої ради юстиції. - 2013. - № 2 (14). – С. 149 – 157 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/visnyk/visnik2013_14.pdf

109. Менджул М. В. До проблеми принципу рівності в правовому регулюванні сімейних відносин: vатеріали V Міжнародн. наук.-практ. конф. молодих учених та студентів [„Закарпатські правові читання”], (м. Ужгород, 25 - 26 квітня 2013 р.) / М-во освіти і науки України, Закарпат. держ. ун-т. – Ужгород, 2013. – С. 243 - 245.

110. Мироненко В. П. Сімейне право України: підручник / В. П. Мироненко, С. А. Пилипенко; заг. ред. В. П. Мироненко. - К.: "Правова єдність", всеукраїнська асоціація видавців, 2008. - 477 с.

111. Мироненко В. П. Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / КНУТШ. – К., 2000. – 193 с.

112. Морозова С. Є. Розвиток опіки та піклування у цивільному законодавстві / Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики: [кол. монографія] / за ред.Я. М. Шевченко / С. Є. Морозова. – К.: Юридична думка, 2007. – 340 с.

113. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под. ред. Ю. С. Червоного. – К.: Истина. – 2003. – 520 с.

114. Нечаєва А. М. Правонарушения в сфере личных семейных отношений / А. М. Нечаєва. – М.: Наука, 1991. – 238 с.

115. Нечаева А. М. Споры о детях / А. М. Нечаева. – М.: Юрид. лит., 1989. – 160 с.

116. Нечаєва А. М. Охрана интересов детей / А. М. Нечаева // Социалистическая законность. – 1972. - №9. – С.35.

117. Німак М. Процесуально-правова природа справ, що виникають із шлюбних правовідносин / М. Німак // Вісник Львівського університету. Серія юрид. - 2009. - Вип. 49. - С. 130-137 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_yu/2009_49/130civ49.pdf

118. Новохатська Я. В. Правове регулювання майнових відносин подружжя (порівняльно-правовий аспект): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Я. В. Новохатська. - Х., 2006. - 20 с.

119. Оніщенко О. В. Сімейне право: навч. посібник / О. В. Оніщенко; Національний авіаційний ун-т. - К.: НАУ-друк, 2009. - 111 с.

120. Ольховик Л. А. Особисті немайнові права дитини за цивільним законодавством України: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л. А. Ольховик. - Х., 2006. - 21 с.

121. Ольховик Л. А. Особисті немайнові права дитини за цивільним законодавством України: монографія / Л. А. Ольховик. - О.: Видавець Букаєв В.В., 2009. - 174 с.

122. Ольховик Л. А. Право дитини на громадянство / Л. А. Ольховик // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. – Вип.. 27. – Одеса. – 2005. – С. 206 – 211.

123. Попов Г. В. Діяльність органів прокуратури у сфері захисту прав дітей: [монографія] / Г. В. Попов. - К.: Алерта, 2012. - 166 с.

124. Посикалюк О. О. Особисті немайнові права фізичних осіб в романській, германській, англо-американській системах приватного права: [монографія] / О. О. Посикалюк. - К.: НДІ приват. права і підприємництва НАПрН України, 2011. - 204 с.

125. Пука Н. В. Підходи до дослідження стану сімї / Н. В. Пука // Сталий розвиток економіки. – С. 57 – 60 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua /portal/soc_gum/sre/2011_6/57.pdf

126. Пунда О. О. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування людини, у цивільному праві України: автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03 / О. О. Пунда. - О., 2011. - 39 с.

127. Пчелинцева Л. М. Семейное право России: учеб. для вузов / Л. М. Пчелинцева. – [5-е изд., перераб.]. –М.: Норма, 2007. – 704 с.

128. Рабинович Н. В. Личные и имущественные отношения в советской семье / Н. В. Рабинович – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та., 1952. – 160 с.

129. Ромовська З. В. Права та обов’язки батьків і дітей / З. В. Ромовська. – Львів: Вища школа; Вид-во при Львів. ун-ті, 1975. – 147 с.

130. Ромовська З. В. Сімейне законодавство України: посібник / З. В. Ромовська, Ю. В. Черняк. - К.: Прецедент, 2006. - 96 с.

131. Ромовська З. В. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс: підручник / З. В. Ромовська. - 2-ге вид., доп. - К.: КНТ, 2009. - 594 с.

132. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / З. В. Ромовська– К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2003. – 532 с.

133. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. –[3-тє вид., перероб. і доп.] / З. В. Ромовська. –К.: Правова єдність, 2009. –432 с.

134. Савченко Л. А. Особисті права та обов'язки батьків і дітей за сімейним законодавством України: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л. А. Савченко. - К., 1997. - 27 с.

135. Самойленко В. М. Цивільне та сімейне право України: навч. посібник / В. М. Самойленко. - Х.: Юрсвіт, 2007. - Ч. 1. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - 2007. - 460 с.

136. Свердлов Г. М. Охрана интересов детей в советском семейном и гражданском праве / Г. М. Свердлов. – М., Изд-во АН СССР, 1955. – 160 с.

137. Свердлов Г. М. Право на воспитание и судебные споры о детях / Г. М. Свердлов // Сов. Государство и право. – 1940. – №5/6. – С. 52.

138. Сімейне право: підручник / [Л. М. Баранова та ін.]; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Жилінкової; Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого". - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2012. - 320 с.

139. Сімейне право України: навч. посібник для студ. юрид. вузів і фак. / С. П. Індиченко [и др.]; ред. О. В. Дзера. - К.: Вентурі, 1997. - 272 с.

140. Сімейне право України: підручник / Л. М. Баранова [та ін.]; заг. ред. В. І. Борисова, І. В. Жилінкова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 263 с.

141. Сімейне право України: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. С. Червоний [и др.]; ред. Ю. С. Червоний. - К.: Істина, 2004. - 400 с.

142. Сімейне право України у схемах: навч. посібник / В. І. Бобрик [и др.]. - К.: Атіка, 2005. - 160 с.

143. Сімейне право: нотаріат. Адвокатура. Суд: Науково-практ. посіб.: У 2 кн. з інформ. дод. на лазер. носії / С. Я. Фурса [и др.]; заг. ред. С. Я. Фурса. - К.: Видавець Фурса С.Я., 2005. - (Серія "Ваш радник"). - Кн. 1., 2005. - 894 с.

144. Сімейне право України: підруч. / За. ред. В.С. Гопанчука– К.: Істина, 2002. – 304 с.

145. Семидеркин Н. А. Создание первого брачно-семейного кодекса: Учеб. пособие / Н. А. Семидеркин. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 96 с.

146. Стан дотримання прав дітей національних меншин в Україні: соціологічний вимір. Результати пілотного дослідження / А. Г. Зінченко [та ін.]; заг. ред. І. О. Жданов. - К.: Фонд "Відкрита політика", 2009. - 52 с.

147. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фіэичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) / Р. О. Стефанчук. - Хмельницький: Видавництво Хмельницького ун-ту управління та права, 2007. - 626 с.

148. Стефанчук Р. О., Стефанчук М. О. Право на ім’я фізичних осіб: поняття, юридична природа та межі реалізації / Р. О. Стефанчук, М. О. Стефанчук // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 17. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. — С. 204 - 210.

149. Стефанчук М. О. Обмеження особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування особи / М. О. Стефанчук // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. — 2002. — № 2. — С. 88 – 90 / [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www. univer.km.ua/visnyk/64.pdf

150. Стефанчук Р. О. Система особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері сімейних відносин: до питання вдосконалення / Р. О. Стефанчук // Університетські наукові записки. - 2006. - № 2 (18). - С 107 - 111.

151. Суслова О. І. Захист прав жінок та дітей судовими та правоохоронними органами в Україні / [Суслова О. І., Лазаренко О. О., Ахтирська Н. О.; за заг. ред. Христової Г. О.]. - К.: Тютюкін, 2010. - 335 с.

152. Тарусина Н. Н. Семейное право: учеб. пособ. / Н. Н. Тарусина. – Москва: «Проспект», 2001. – 144 с.

153. Туманова Л. В. Защита семейных прав в Европейском Суде по правам человека / Л. В. Туманова, И. А. Владимирова. - М.: Издательский дом «Городец», 2007. – 208 с.

154. Устименко Н. В. Таємниці особистого життя людини та їх цивільно-правова охорона: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Н. В. Устименко. - Х., 2001. - 20 с.

155. Ульяненко О. Шлюбний договір у сімейному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О. О. Ульяненко. – К., 2003. – 22 с.

156. Федюк Л. В. Система особистих немайнових прав у цивільному праві: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л. В.Федюк. - К., 2006. - 16 с.

157. Федюк Л. В. Класифікація особистих немайнових прав у цивільному праві / Л. В. Федюк // Право України. – 2005. – №6. – С. 95 – 98.

158. Функ Я. И. Брачный договор. Имущественные отношения супругов, их участие в хозяйственных обществах и товариществах / Я. И. Функ. – Минск, 2003. – 160 с.

159. Цивільне право: підруч. для студ. вищ. навч. закл.: у 2 т. / [В. І. Борисова (кер. авт. кол.) та ін.]; за ред. проф. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - Х.: Право, 2011. - Т. 2. - 815 с.

160. Чорнооченко С. І. Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / С. І. Чорнооченко. - Х., 2000. - 18 с.