Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
тикують показ відвертого кітчу, антикультури, насаджують низькі
культурні стереотипи.
На думку авторів посібника «Культурологія» за редакцією
І. Тюрменко, найефективнішим способом протидії такій тенденції є
формування духовного імунітету особистості, для якої справжня
культура – найорганічніша сфера буття і спосіб самореалізації. Щоб
виконати таке завдання, потрібно залучити найширші і різнома-
нітніший спектр культурних надбань як України, так і світу.
Суперечливі, іноді шкідливі тенденції розвитку української
культури на початку нового тисячоліття – характерна ознака пере-
хідного суспільства, культура якого впродовж майже всього XX ст.
перебувала в полоні тоталітаризму. Безумовно, що подолання нега-
тивних і закріплення позитивних наслідків розвитку української
культури залежать від наполегливої й цілеспрямованої праці як
держави, так і всього суспільства, кожного громадянина. Запорукою
успіху в досягненні цієї мети є як могутній культурний потенціал
нації, унікальний у європейському та світовому вимірі, так і жит-
тєдайні процеси демократизації українського суспільства.
У цьому контексті значна частина українського суспільства
бачить потребу сформувати новий національний проект. Це проект
молодого амбітного посттоталітарного суспільства, яке переросло
період хуторянства, провінційності і прагне розвивати якісно новий
культурно-історичний вимір. Це не просто зміна поколінь, це
передусім зміна пріоритетів, ментальна перебудова – процес звіль-
нення від одних стереотипів і вироблення інших. Адже за словами
Л. Костенко, живемо в постійному відчутті негараздів, психоло-
гічного дискомфорту, викривленої істини. Відповідно проблеми
України для світу неактуальні, за нею тягнеться шлейф історичних
упереджень, частина неспростованих й досі. На думку поетеси,
треба постати відкриттям для світу, а не морально ущербнутим
Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 321
народом. Розвиваючи цю тему, Л. Костенко пише, що ефективне не
те, що заперечує чуже, а те, що утверджує своє.
Перед нами стоїть непростий і нелегкий шлях модернізації,
переосмислення української національної культури, її позиціювання
в світовому культурному просторі як самобутньої та самодостатньої
системи – системи, яка має всі підстави стати активним гравцем
цього культурного простору, не тільки як споживач культурних
продуктів, а й як виробник і партнер світового культурного обміну.
У зв’язку з цим ключове значення належить освіті, яка від часу про-
голошення незалежності перебуває в стані експериментів, вироб-
лення державних стандартів, реформ тощо.
На законодавчому рівні базовим у цій сфері є закон «Про
освіту», прийнятий ще в травні 1991 р. Верховною Радою УРСР. Від
часу видання і до сьогодення цей закон був доповнений численними
поправками, але базові засади, а саме те, що освіта в Україні ґрун-
тується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості,
взаємоповаги між націями і народами є незмінним.*
Чинне законодавство гарантує молоді здобуття обов’язкової
повної загальної середньої освіти. Ця нормативно-правова база дає
змогу розвивати систему освіти з урахуванням власного та світового
досвіду, надбань кращих учительських колективів та результатів
педагогічних експериментів. В основі цих пошуків, експериментів
покладено україноцентричне спрямування змісту шкільної освіти, за
яким пріоритет надається розгляду суспільно-історичного процесу
становлення української нації, самобутності її культури й самосвідо-
мості в контексті розвитку світової науки і культури.
За даними Державної служби статистики України на 2010 р. в
державі зафіксовано 15,6 тис. дошкільних навчальних закладів різ-
них типів та форм власності. З них 900 закладів не працювало. У них
здобувають дошкільну освіту 1273 тис. дітей, що становить 56% від
загальної кількості дітей від 1 до 6 років. Для 110 тис. дітей, які
потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, пра-
* Цю законодавчу базу доповнюють закони про «Про дошкільну освіту»,
«Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту» та «Про вищу
освіту». На рівні виконавчої влади Кабінет Міністрів України у листопаді
1993 р. затвердив національну програму «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), яка
передбачала реконструкцію всієї системи освіти.
322 Розділ 8
цюють 2,5 тис. закладів компенсувального типу, де разом із
здобуттям дошкільної освіти діти отримують корекційно-віднов-
лювальну та реабілітаційну допомогу. До недавнього часу спосте-
рігалось закриття дитсадків. Позитивна динаміка приросту і збіль-
шення зайнятості населення призвів до потреби будівництва нових.
В Україні загальноосвітні навчальні заклади поділяються на
три ступені: І ступінь (початкова школа); II ступінь (основна школа);
III ступінь (старша школа). Загальноосвітні навчальні заклади всіх
трьох ступенів можуть функціонувати інтегровано або самостійно.
Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей функціо-
нують спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні
типи навчально-виховних комплексів, об’єднань. Громадяни, які не
мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання,
здобувають загальну середню освіту у вечірніх (змінних) школах.
Крім того, створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів
приватної форми власності. У 2010/2011 н. р. в 20300 денних загаль-
ноосвітніх навчальних закладах України (без спеціальних загально-
освітніх навчальних закладів) навчалося 4299 тис. учнів. У порів-
нянні з 2009/2010 н. р. кількість шкіл скоротилась на 300, а учнів на
196 тис.* На 2010/2011 н.р. в загальноосвітніх навчальних закладах
працювало 515 тисяч педагогічних працівників, що на 7 тис. вчи-
телів менше ніж 2009/2010 н. р. Спостерігається позитивна тен-
денція щодо збільшення кількості вчителів, які мають освітньо-
кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра й на тепер їхній
відсоток становить 88,6.
В Україні здійснено реальні кроки щодо реалізації політики,
спрямованої, передусім, на розширення сфери використання укра-
їнської мови як державної, задоволення потреб і прав молоді щодо
вивчення рідної мови.
Для задоволення мовних потреб осіб інших національностей у
2008/2009 н. р. в Україні з 20047 денних загальноосвітніх навчаль-
них закладів 1199 із навчанням російською мовою (в них здобували
* Аналіз стану демографічної ситуації засвідчує, що починаючи з 2003 р.,
простежується тенденція збільшення народжуваності. Якщо цей процес набуде
незворотного характеру, то починаючи з 2009 р., набір учнів до перших класів
збільшуватиметься. Крім того, в системі освіти функціонує 317 (75,7 тис. учнів)
загальноосвітніх шкіл-інтернатів.
Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 323
освіту 403719 учнів), 1628 шкіл – із навчанням українською і ро-
сійською мовами (російською мовою навчаються 368594 учні). Пра-
цюють також школи з навчанням трьома мовами (українською, ро-
сійською та кримсько-татарською; українською, російською та ру-
мунською; українською, російською та болгарською; українською, ро-
сійською та молдавською) та двома мовами (українською та угорсь-
кою, українською та польською). Російську мову як предмет вивчають
1292518 учнів, а як факультатив або в гуртках – 165544 учнів.
Отже, кількість російських шкіл в Україні становила 5,9 % від
загальної їхньої кількості (для порівняння, у 1991/1992 н. р. їх було
3364, що становило 15,9% від загальної кількості). Водночас можна
стверджувати, що в Україні створено найкращі умови для задово-
лення мовних потреб представників національних меншин, а також
українців за національністю, які рідною мовою вважають російську.
Однак стан загальноосвітніх навчальних закладів пов’язаний зі
складними проблемами, передовсім це складне матеріально-технічне
забезпечення шкіл. Насамперед від цього потерпають сільські
школи, які потребують капітальних ремонтів, а часто і будівництва
нових приміщень, оновлення матеріально-технічної бази, долучення
до сучасних інформаційних систем, забезпечення ___________засобами нав-
чання, посібниками, навчальною літературою тощо. Складні еко-
номічні процеси та демографічна криза позначились на закритті
багатьох сільських шкіл.
Важливою вимогою сучасності є комп’ютеризація середньої
школи. Міністерство освіти і науки України розробило й активно
запроваджує в життя комплексну програму комп’ютеризації школи
та під’єднання до мережі Інтернет.
До системи загальної середньої освіти належать також поза-
шкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбі-
нати, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади
І рівня (вищі професійно-технічні навчальні заклади і технікуми) та
II рівня (коледжі) акредитації. Ці заклади освіти забезпечують здобут-
тя повної загальної середньої освіти, кваліфікації, освітньо-кваліфі-
каційного рівня молодший спеціаліст (навчальні заклади І рівня ак-
редитації) та бакалавр (навчальні заклади ІІ рівня акредитації).
324 Розділ 8
Станом на 2010 р. в Україні діяло 976 професійно-технічних
навчальних закладів та 505 закладів I–II рівня акредитації.* У про-
фесійно-технічних закладах України на 2010/2011 н. р. 349 тис. учнів
оволодівали приблизно за 526 робітничими професіями. 63,8% учнів
одночасно з професією здобували повну середню освіту. На базі
ПТУ здійснюється навчання тимчасово безробітних, перепідготовка
та підвищення кваліфікації робітників.
На 2009 р. навчальний процес забезпечувало 46,9 тис. Педаго-
гічних працівників, з них 22,1 тис. старших майстрів та майстрів
виробничого навчання.
У сфері вищої освіти України в останні роки здійснено кроки
щодо подальшого скорочення і впорядкування мережі вищих нав-
чальних закладів І–IV рівнів акредитації. У 2010/2011 н. р. Чисель-
ність цих закладів становила 854. З них 349 навчальних закладів ІІІ–
IV рівня акредитації. До цього переліку належать і відомчі навчальні
заклади. Для порівняння у 1991/1992 н. р. в Україні працювало 910
вищих навчальних закладів (754 – І–ІІ рівня акредитації, 156 – ІІІ–IV
рівня акредитації). Зауважимо, що впродовж 2010/2011 н. р. активно
об’єднували вищі навчальні заклади України.
Слід зазначити, що така тенденція здебільшого не пов’язана із
закриттям навчальних закладів ІІ рівня акредитації, а з оптимізацією
цієї ланки вищої школи, досягненням ІІІ–IV рівня акредитації тощо.
Відповідно ми спостерігаємо відкриття нових вищих навчальних
закладів ІІІ–___________IV рівня акредитації.**
* Помітним є падіння престижності робітничих професій. Спосте-
рігається закриття окремих навчальних закладів та скорочення учнівського
контингенту. За даними Міністерства освіти і науки України, в 2007 р. діяло 930
професійно-технічних навчальних закладів, у яких навчалось 449,8 тис. учнів.
Хоча така тенденція пов’язана і з реформування мережі професійно-технічної
освіти. В основу покладена спеціалізація профтехучилищ за професійним
спрямуванням відповідно до потреб ринку праці й суспільства. Тобто в окремих
випадках йдеться не про закриття, а про оптимізацію мережі навчальних
закладів та структури підготовки фахівців.
** Як приклад у межах такої політики створено: на основі Рівненського
державного педагогічного інституту, Рівненського державного інституту
культури, Дубенського та Сарненського педагогічних коледжів, а також Рів-
ненського музичного училища та Дубенського училища культури Рівненський
державний гуманітарний університет; на основі Луганського машинобудівного
Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 325
У перші роки незалежності України особливо помітним стало
відкриття університетів «Києво-Могилянська академія» (офіційне
відкриття 24 серпня 1992 р., а в 1994 р. надання статусу – Національ-
ний університет «Києво-Могилянська академія») та «Острозька
академія (відкриття в 1994 р., а в 2000 р. Острозька академія от-
римала статус національного університету – Національний універ-
ситет «Острозька академія»).
У 1989 р. на освітній карті УРСР з’явився навчальний заклад –
Міжрегіональна академія управління персоналом, який сьогодні є
найбільшим недержавний вищим навчальним України ІІІ–IV рівня
акредитації, у чиїх стінах навчається понад 40 тис. студентів.
Чисельність студентів вищих навчальних закладів станом на
2009/2010 н. р. становила 354,2 тис. у вищих навчальних закладах І–
ІІ рівня акредитації та 2245,2 тис. – ІІІ–ІV рівнів акредитації. Для
порівняння – у 1991/1992 н. р. чисельність студентів становила
739,2 тис. до 876,2 тис.
Відповідно до закону «Про вищу освіту» в Україні діють такі
освітні рівні: неповна вища освіта – молодший спеціаліст, базова
вища освіта – бакалавр, повна вища освіта – спеціаліст, магістр.
З 1997 р. по 2009 р. постановами Кабінету Міністрів України
встановлено перелік напрямів підготовки, за якими здійснюється
підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-квалі-
фікаційними рівнями молодшого спеціаліста (292 спеціальності),
бакалавра (141 спеціальність), спеціаліста (339 спеціальностей) та
магістра (357 спеціальностей).
В національній системі безперервної освіти постійною ланкою
є післядипломна та дистанційна освіта.***
інституту та декількох вищих навчальних закладів Луганська і Луганської
області Східноукраїнський державний університет, який у 1996 р. отримав IV
рівень акредитації, а в 2000 р. статус національного.
До ІІІ–IV рівня акредитації в Україні належать інститути, консерваторії,
академії та університети, в яких підготовляють фахівців за напрямами освітньо-
кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних
рівнів спеціаліста, магістра. Втім у держав Західної Європи, і не тільки магістр,
це не освітньо-кваліфікаційний рівень, а науковий ступінь.
*** Формально післядипломна освіта забезпечує фахове удосконалення
громадян, поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь і
навичок. Вона забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та
326 Розділ 8
Отже, за роки незалежності в Україні створено відповідну
законодавчу та нормативну базу вищої освіти, з урахуванням со-
ціально-економічної ситуації і практичного досвіду діяльності.
Українська вища школа відзначається високим потенціалом.
Реформи, які було розпочато від часу проголошення незалежності
стосувались збереження досягнень минулого й одночасно приве-
дення системи освіти відповідно до соціально-економічних вимог
часу, процесів державотворення, забезпечення умов для перспектив-
ного розвитку вищої освіти на шляху входження України в систему
міжнародної освітньої системи.
Згідно з реформою вищої освіти визначено класифікацію нав-
чальних закладів за формою власності: державні, комунальні, при-
ватні. Відповідно до законодавства державному вищому навчаль-
ному закладу ІІІ–ІV рівня акредитації може бути надано статус на-
ціонального. За даними національної бібліотеки України ім. В. Вер-
надського, в Україні на 2010 р. діяв 91 вищий навчальний заклад зі
статусом національний.
Своєю чергою, національний ВНЗ, що має вагомі наукові здо-
бутки, проводить дослідницьку й інноваційну діяльність, інтегрує
освіту та науку з виробництвом, бере участь у міжнародних про-
ектах і програмах, може отримати ще й статус дослідницького.****
професії на основі здобутого раніше рівня освітньої і професійної підготовки,
набутого практичного досвіду та індивідуальне самостійне навчання людини
незалежно від віку. Україна має достатньо сформовану мережу навчальних
закладів і підрозділів післядипломної освіти.
За останні роки розвиток інформаційних технологій зробив актуальною
проблему модернізації системи освіти. Суть такої модернізації найбільше
відобразилася в концепції дистанційної освіти, яка, завдяки такому глобальному
явищу як Інтернет, охоплює широкі шари суспільства та стає найважливішим
фактором його розвитку. В Україні на основі вищих навчальних закладів
створено більше 30 центрів дистанційного навчання.
**** На середину 2010 р. статус дослідницького надано: Національному
технічному університету України «Київський політехнічний інститут», Націо-
нальному університету «Львівська політехніка», Київському національному
університету ім. Т. Шевченка, Національній юридичній академії України
ім. Ярослава Мудрого, Львівському національному університету ім. І. Франка,
Національному університету «Острозька академія», Національному універ-
ситету «Києво-Могилянська академія», Національному гірничому університету
України, Національному університету біоресурсів і природокористування
Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 327
Шлях входження України в міжнародний освітній простір пе-
редбачає перехід на якісно нові стандарти. Саме із цією метою
пов’язане приєднання України до європейської реформи створення
спільної зони європейської вищої освіти – Болонського процесу. *****
України, Національному технічному університету «Харківський політехнічний
інститут», Харківському національному університету ім. В.Н. Карабіна, Київсь-
кому національному економічному університету ім. В.П. Гетьмана, Націо-
нальному авіаційному університету, Східноукраїнському національному
університету.
***** Болонський процес не передбачає створення повністю ідентичних
систем освіти в різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємо-
зв’язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.
19 травня 2005 р. у норвезькому місті Берген на конференції міністрів країн
Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов’язавшись внести
відповідні зміни в національну систему освіти та приєднатися до роботи над
визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору
вищої освіти до 2010 р.
На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали
Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в
забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців,
зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем квалі-
фікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.
Проректор Національного університету «Львівська політехніка» Ю. Раш-
кевич вважає, що реальні кроки на шляху інтеграції до Болонського процесу
зроблено лише в 2009 р.: впроваджено ECTS (Європейську систему трансферу
та акумуляції кредитів – ця система кількісної оцінки компонентів освітніх
програм (предметів, модулів, блоків) у кредитах основується на повному
навчальному навантаженні студента, необхідному для осягнення декларованих
цілей відповідного компонента програми. ECTS ґрунтується ___________на угоді, що
60 кредитів вимірюють повне навчальне навантаження студента за один нав-
чальний рік), поставлене завдання до кінця 2009/2010 н. р. запровадити додаток
до диплома європейського зразка та ін.
Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора Національного технічного
університету «Київський політехнічний інститут» М. Згуровського, в контексті
Болонського процесу існує значна кількість проблем української вищої освіти,
серед яких: надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей (кращі
світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше); недостатнє визнання в
суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність
вітчизняною економікою; загрозлива в масовому вимірі тенденція до погір-
шення якості вищої освіти, що наростає з часом; збільшення розриву зв’язків
між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці; невип-
равдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста і магістра: має місце близь-
кість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за ос-
вітньо-кваліфікаційним статусом.
328 Розділ 8
Однією з негативних сторін Болонського процесу в Україні
вважається різке скорочення аудиторних годин (лекцій і практичних
занять) із відведенням левової частки часу на підготовку студента
самостійно. Це було б виправдано, як би на практиці це не зводилось
до того, що частину матеріалу (що не вміщається в аудиторні го-
дини) студент самостійно простудіює. Втім не варто очікувати, що
за короткий термін більшість українських студентів за рахунок
зменшення часу перебування в аудиторіях, буде більше проводити
часу в бібліотеках, навчально-дослідних лабораторіях тощо. Резуль-
тат один – різке зниження якості підготовки і втрата конкуренто-
спроможності.
Слід звернути увагу й на те, що спостерігається втрата нау-
кового потенціалу, матеріально-технічні бази багатьох ВНЗ пере-
бувають у незадовільному стані. З року в рік прогресує тотальна
бюрократизація навчального процесу, що не знає жодних розумних
меж. Невдовзі це призведе до того, що у ВНЗ буде по горло роботи й
без студентів.
Очевидною проблемою є також і те, що система вищої освіти,
як і вся українська система освіти, масово готує кадри для
репродуктивної та алгоритмічної праці, тоді як усі тенденції
світового розвитку й посилення конкуренції потребують творчого
підходу й ініціативи в усіх сферах економічної діяльності. Завчені
студентом книжки й конспекти без творчих здібностей, ініціативи та
практичного досвіду виявляються непотрібними в сучасних умовах.
Ці й низка інших причин неминуче призводять до системної кризи у
вищій освіті України.
У сфері науки вищою державною науковою організацією
України є Національна академія наук України.* Важливими осеред-
* На сьогодні час при НАН України функціонує 3 секції (фізико-тех-
нічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гума-
нітарних наук), що об’єднують 14 відділень наук: математики; інформатики;
механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем
матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та
енергетики; хімії; біохімії, фізіології та молекулярної біології; загальної біології;
економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства. В
Академії діє 6 регіональних наукових центрів подвійного з Міністерством
освіти і науки підпорядкування: Донецький (Донецьк), Західний (Львів), Півден-
Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 329
ками науки України є провідні ВНЗ, особливо ті, що мають статус
дослідницьких.
На початок ХХІ ст. науковий комплекс України охоплював
понад 1,4 тис. наукових організацій. Науково-технічні роботи вико-
нувало 113 тис. спеціалістів. В Україні була створена національна
система атестації наукових кадрів.
В Україні збережено попередню систему підготовки педаго-
гічних та наукових кадрів вищої кваліфікації (кандидатів та докторів
наук). Аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-
педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації, які відкри-
ваються при вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівня акредитації і
прирівняних до них закладах післядипломної освіти та наукових
установах.
За даними Вищої атестаційної комісії України, підготовка кан-
дидатів та докторів наук проводиться за 26 науковими напрямами, а
захист дисертацій за 475 спеціальностями. Публікуються результати
дисертаційних досліджень у фахових періодичних виданнях затверд-
жених ВАК України, перелік яких за всіма науковими напрямами у
2010 р. становив 882 друкованих та 24 електронних видань. З 2009 р.
Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського отримує
обов’язковий електронний примірник наукових фахових видань
України.
Непозбавлена наукова сфера і чималих проблем. Фінансування
наукових досліджень залишається вкрай недостатнім. Якщо на
ний (Одеса), Північно-східний (Харків), Придніпровський (Дніпропетровськ),
Кримський (Сімферополь) та Інноваційний центр (Київ).
Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути
та прирівняні до них наукові установи. У структурі НАН України діють
національні заклади: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, На-
ціональний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», На-
ціональний історико-археологічний заповідник «Ольвія», Національний бота-
нічний сад ім. М.М. Гришка, Національний дендрологічний парк «Софіївка»,
Національний науково-природничий музей, Національний музей народної
архітектури та побуту України, Львівська національна наукова бібліотека Укра-
їни ім. В. Стефаника.
До структури НАН України також належать організації дослідно-вироб-
ничої бази (дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації,
обчислювальні центри). Загалом тепер у НАН України діє 173 наукові установи
та 46 організацій і підприємств дослідно-виробничої бази.
330 Розділ 8
початку 1980-х рр. для потреб науки держава виділяла 4,6–4,8 %
національного доходу, то в 1994 р. асигнування на науку становили
менше 1 %, а в наступні роки 0,5 %. Національна наука потерпає від
Дата публикования: 2014-11-18; Прочитано: 190 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!