Національна культура 5 страница

приклади, на фоні десяток пам’яток архітектури, які потребують від

держави відбудови чи реставрації, але досить показові.

Найбільшим добутком культурного життя стало ліквідування

відкритих чи прихованих перепон на шляху розвитку національної

культури. Суспільство звільнилося від ідеологічних штампів марк-

сизму-ленінізму, вперше за багато десятиліть одержало вільний до-

ступ до надбань світової культури. Закладено основи для відрод-

ження історичної пам’яті, повернення забутої або забороненої

культурної і мистецької спадщини, вивільнення творчої ініціативи,

розгортання широкого спектру стильових напрямів, активізації

культурного життя в регіонах, піднесення народної творчості тощо.

У перше десятиліття незалежності створено умови для роз-

витку приватних закладів культури – це галереї, театри, музичні та

320 Розділ 8

танцювальні колективи тощо, які формують конкурентне середо-

вище. Хоча реальністю є і те, що багато колективів та окремих

виконавців, намагаючись вижити в умовах ринку, створюють комер-

ційно виграшні, але низькопробні, розраховані на невибагливий

смак, культурні проекти. Засоби масової комунікації в гонитві за

рекламним часом на шпальтах газет, у теле- та радіоефірі прак-

тикують показ відвертого кітчу, антикультури, насаджують низькі

культурні стереотипи.

На думку авторів посібника «Культурологія» за редакцією

І. Тюрменко, найефективнішим способом протидії такій тенденції є

формування духовного імунітету особистості, для якої справжня

культура – найорганічніша сфера буття і спосіб самореалізації. Щоб

виконати таке завдання, потрібно залучити найширші і різнома-

нітніший спектр культурних надбань як України, так і світу.

Суперечливі, іноді шкідливі тенденції розвитку української

культури на початку нового тисячоліття – характерна ознака пере-

хідного суспільства, культура якого впродовж майже всього XX ст.

перебувала в полоні тоталітаризму. Безумовно, що подолання нега-

тивних і закріплення позитивних наслідків розвитку української

культури залежать від наполегливої й цілеспрямованої праці як

держави, так і всього суспільства, кожного громадянина. Запорукою

успіху в досягненні цієї мети є як могутній культурний потенціал

нації, унікальний у європейському та світовому вимірі, так і жит-

тєдайні процеси демократизації українського суспільства.

У цьому контексті значна частина українського суспільства

бачить потребу сформувати новий національний проект. Це проект

молодого амбітного посттоталітарного суспільства, яке переросло

період хуторянства, провінційності і прагне розвивати якісно новий

культурно-історичний вимір. Це не просто зміна поколінь, це

передусім зміна пріоритетів, ментальна перебудова – процес звіль-

нення від одних стереотипів і вироблення інших. Адже за словами

Л. Костенко, живемо в постійному відчутті негараздів, психоло-

гічного дискомфорту, викривленої істини. Відповідно проблеми

України для світу неактуальні, за нею тягнеться шлейф історичних

упереджень, частина неспростованих й досі. На думку поетеси,

треба постати відкриттям для світу, а не морально ущербнутим

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 321

народом. Розвиваючи цю тему, Л. Костенко пише, що ефективне не

те, що заперечує чуже, а те, що утверджує своє.

Перед нами стоїть непростий і нелегкий шлях модернізації,

переосмислення української національної культури, її позиціювання

в світовому культурному просторі як самобутньої та самодостатньої

системи – системи, яка має всі підстави стати активним гравцем

цього культурного простору, не тільки як споживач культурних

продуктів, а й як виробник і партнер світового культурного обміну.

У зв’язку з цим ключове значення належить освіті, яка від часу про-

голошення незалежності перебуває в стані експериментів, вироб-

лення державних стандартів, реформ тощо.

На законодавчому рівні базовим у цій сфері є закон «Про

освіту», прийнятий ще в травні 1991 р. Верховною Радою УРСР. Від

часу видання і до сьогодення цей закон був доповнений численними

поправками, але базові засади, а саме те, що освіта в Україні ґрун-

тується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості,

взаємоповаги між націями і народами є незмінним.*

Чинне законодавство гарантує молоді здобуття обов’язкової

повної загальної середньої освіти. Ця нормативно-правова база дає

змогу розвивати систему освіти з урахуванням власного та світового

досвіду, надбань кращих учительських колективів та результатів

педагогічних експериментів. В основі цих пошуків, експериментів

покладено україноцентричне спрямування змісту шкільної освіти, за

яким пріоритет надається розгляду суспільно-історичного процесу

становлення української нації, самобутності її культури й самосвідо-

мості в контексті розвитку світової науки і культури.

За даними Державної служби статистики України на 2010 р. в

державі зафіксовано 15,6 тис. дошкільних навчальних закладів різ-

них типів та форм власності. З них 900 закладів не працювало. У них

здобувають дошкільну освіту 1273 тис. дітей, що становить 56% від

загальної кількості дітей від 1 до 6 років. Для 110 тис. дітей, які

потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, пра-

* Цю законодавчу базу доповнюють закони про «Про дошкільну освіту»,

«Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту» та «Про вищу

освіту». На рівні виконавчої влади Кабінет Міністрів України у листопаді

1993 р. затвердив національну програму «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), яка

передбачала реконструкцію всієї системи освіти.

322 Розділ 8

цюють 2,5 тис. закладів компенсувального типу, де разом із

здобуттям дошкільної освіти діти отримують корекційно-віднов-

лювальну та реабілітаційну допомогу. До недавнього часу спосте-

рігалось закриття дитсадків. Позитивна динаміка приросту і збіль-

шення зайнятості населення призвів до потреби будівництва нових.

В Україні загальноосвітні навчальні заклади поділяються на

три ступені: І ступінь (початкова школа); II ступінь (основна школа);

III ступінь (старша школа). Загальноосвітні навчальні заклади всіх

трьох ступенів можуть функціонувати інтегровано або самостійно.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей функціо-

нують спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні

типи навчально-виховних комплексів, об’єднань. Громадяни, які не

мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання,

здобувають загальну середню освіту у вечірніх (змінних) школах.

Крім того, створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів

приватної форми власності. У 2010/2011 н. р. в 20300 денних загаль-

ноосвітніх навчальних закладах України (без спеціальних загально-

освітніх навчальних закладів) навчалося 4299 тис. учнів. У порів-

нянні з 2009/2010 н. р. кількість шкіл скоротилась на 300, а учнів на

196 тис.* На 2010/2011 н.р. в загальноосвітніх навчальних закладах

працювало 515 тисяч педагогічних працівників, що на 7 тис. вчи-

телів менше ніж 2009/2010 н. р. Спостерігається позитивна тен-

денція щодо збільшення кількості вчителів, які мають освітньо-

кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра й на тепер їхній

відсоток становить 88,6.

В Україні здійснено реальні кроки щодо реалізації політики,

спрямованої, передусім, на розширення сфери використання укра-

їнської мови як державної, задоволення потреб і прав молоді щодо

вивчення рідної мови.

Для задоволення мовних потреб осіб інших національностей у

2008/2009 н. р. в Україні з 20047 денних загальноосвітніх навчаль-

них закладів 1199 із навчанням російською мовою (в них здобували

* Аналіз стану демографічної ситуації засвідчує, що починаючи з 2003 р.,

простежується тенденція збільшення народжуваності. Якщо цей процес набуде

незворотного характеру, то починаючи з 2009 р., набір учнів до перших класів

збільшуватиметься. Крім того, в системі освіти функціонує 317 (75,7 тис. учнів)

загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 323

освіту 403719 учнів), 1628 шкіл – із навчанням українською і ро-

сійською мовами (російською мовою навчаються 368594 учні). Пра-

цюють також школи з навчанням трьома мовами (українською, ро-

сійською та кримсько-татарською; українською, російською та ру-

мунською; українською, російською та болгарською; українською, ро-

сійською та молдавською) та двома мовами (українською та угорсь-

кою, українською та польською). Російську мову як предмет вивчають

1292518 учнів, а як факультатив або в гуртках – 165544 учнів.

Отже, кількість російських шкіл в Україні становила 5,9 % від

загальної їхньої кількості (для порівняння, у 1991/1992 н. р. їх було

3364, що становило 15,9% від загальної кількості). Водночас можна

стверджувати, що в Україні створено найкращі умови для задово-

лення мовних потреб представників національних меншин, а також

українців за національністю, які рідною мовою вважають російську.

Однак стан загальноосвітніх навчальних закладів пов’язаний зі

складними проблемами, передовсім це складне матеріально-технічне

забезпечення шкіл. Насамперед від цього потерпають сільські

школи, які потребують капітальних ремонтів, а часто і будівництва

нових приміщень, оновлення матеріально-технічної бази, долучення

до сучасних інформаційних систем, забезпечення ___________засобами нав-

чання, посібниками, навчальною літературою тощо. Складні еко-

номічні процеси та демографічна криза позначились на закритті

багатьох сільських шкіл.

Важливою вимогою сучасності є комп’ютеризація середньої

школи. Міністерство освіти і науки України розробило й активно

запроваджує в життя комплексну програму комп’ютеризації школи

та під’єднання до мережі Інтернет.

До системи загальної середньої освіти належать також поза-

шкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбі-

нати, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади

І рівня (вищі професійно-технічні навчальні заклади і технікуми) та

II рівня (коледжі) акредитації. Ці заклади освіти забезпечують здобут-

тя повної загальної середньої освіти, кваліфікації, освітньо-кваліфі-

каційного рівня молодший спеціаліст (навчальні заклади І рівня ак-

редитації) та бакалавр (навчальні заклади ІІ рівня акредитації).

324 Розділ 8

Станом на 2010 р. в Україні діяло 976 професійно-технічних

навчальних закладів та 505 закладів I–II рівня акредитації.* У про-

фесійно-технічних закладах України на 2010/2011 н. р. 349 тис. учнів

оволодівали приблизно за 526 робітничими професіями. 63,8% учнів

одночасно з професією здобували повну середню освіту. На базі

ПТУ здійснюється навчання тимчасово безробітних, перепідготовка

та підвищення кваліфікації робітників.

На 2009 р. навчальний процес забезпечувало 46,9 тис. Педаго-

гічних працівників, з них 22,1 тис. старших майстрів та майстрів

виробничого навчання.

У сфері вищої освіти України в останні роки здійснено кроки

щодо подальшого скорочення і впорядкування мережі вищих нав-

чальних закладів І–IV рівнів акредитації. У 2010/2011 н. р. Чисель-

ність цих закладів становила 854. З них 349 навчальних закладів ІІІ–

IV рівня акредитації. До цього переліку належать і відомчі навчальні

заклади. Для порівняння у 1991/1992 н. р. в Україні працювало 910

вищих навчальних закладів (754 – І–ІІ рівня акредитації, 156 – ІІІ–IV

рівня акредитації). Зауважимо, що впродовж 2010/2011 н. р. активно

об’єднували вищі навчальні заклади України.

Слід зазначити, що така тенденція здебільшого не пов’язана із

закриттям навчальних закладів ІІ рівня акредитації, а з оптимізацією

цієї ланки вищої школи, досягненням ІІІ–IV рівня акредитації тощо.

Відповідно ми спостерігаємо відкриття нових вищих навчальних

закладів ІІІ–___________IV рівня акредитації.**

* Помітним є падіння престижності робітничих професій. Спосте-

рігається закриття окремих навчальних закладів та скорочення учнівського

контингенту. За даними Міністерства освіти і науки України, в 2007 р. діяло 930

професійно-технічних навчальних закладів, у яких навчалось 449,8 тис. учнів.

Хоча така тенденція пов’язана і з реформування мережі професійно-технічної

освіти. В основу покладена спеціалізація профтехучилищ за професійним

спрямуванням відповідно до потреб ринку праці й суспільства. Тобто в окремих

випадках йдеться не про закриття, а про оптимізацію мережі навчальних

закладів та структури підготовки фахівців.

** Як приклад у межах такої політики створено: на основі Рівненського

державного педагогічного інституту, Рівненського державного інституту

культури, Дубенського та Сарненського педагогічних коледжів, а також Рів-

ненського музичного училища та Дубенського училища культури Рівненський

державний гуманітарний університет; на основі Луганського машинобудівного

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 325

У перші роки незалежності України особливо помітним стало

відкриття університетів «Києво-Могилянська академія» (офіційне

відкриття 24 серпня 1992 р., а в 1994 р. надання статусу – Національ-

ний університет «Києво-Могилянська академія») та «Острозька

академія (відкриття в 1994 р., а в 2000 р. Острозька академія от-

римала статус національного університету – Національний універ-

ситет «Острозька академія»).

У 1989 р. на освітній карті УРСР з’явився навчальний заклад –

Міжрегіональна академія управління персоналом, який сьогодні є

найбільшим недержавний вищим навчальним України ІІІ–IV рівня

акредитації, у чиїх стінах навчається понад 40 тис. студентів.

Чисельність студентів вищих навчальних закладів станом на

2009/2010 н. р. становила 354,2 тис. у вищих навчальних закладах І–

ІІ рівня акредитації та 2245,2 тис. – ІІІ–ІV рівнів акредитації. Для

порівняння – у 1991/1992 н. р. чисельність студентів становила

739,2 тис. до 876,2 тис.

Відповідно до закону «Про вищу освіту» в Україні діють такі

освітні рівні: неповна вища освіта – молодший спеціаліст, базова

вища освіта – бакалавр, повна вища освіта – спеціаліст, магістр.

З 1997 р. по 2009 р. постановами Кабінету Міністрів України

встановлено перелік напрямів підготовки, за якими здійснюється

підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-квалі-

фікаційними рівнями молодшого спеціаліста (292 спеціальності),

бакалавра (141 спеціальність), спеціаліста (339 спеціальностей) та

магістра (357 спеціальностей).

В національній системі безперервної освіти постійною ланкою

є післядипломна та дистанційна освіта.***

інституту та декількох вищих навчальних закладів Луганська і Луганської

області Східноукраїнський державний університет, який у 1996 р. отримав IV

рівень акредитації, а в 2000 р. статус національного.

До ІІІ–IV рівня акредитації в Україні належать інститути, консерваторії,

академії та університети, в яких підготовляють фахівців за напрямами освітньо-

кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних

рівнів спеціаліста, магістра. Втім у держав Західної Європи, і не тільки магістр,

це не освітньо-кваліфікаційний рівень, а науковий ступінь.

*** Формально післядипломна освіта забезпечує фахове удосконалення

громадян, поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь і

навичок. Вона забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та

326 Розділ 8

Отже, за роки незалежності в Україні створено відповідну

законодавчу та нормативну базу вищої освіти, з урахуванням со-

ціально-економічної ситуації і практичного досвіду діяльності.

Українська вища школа відзначається високим потенціалом.

Реформи, які було розпочато від часу проголошення незалежності

стосувались збереження досягнень минулого й одночасно приве-

дення системи освіти відповідно до соціально-економічних вимог

часу, процесів державотворення, забезпечення умов для перспектив-

ного розвитку вищої освіти на шляху входження України в систему

міжнародної освітньої системи.

Згідно з реформою вищої освіти визначено класифікацію нав-

чальних закладів за формою власності: державні, комунальні, при-

ватні. Відповідно до законодавства державному вищому навчаль-

ному закладу ІІІ–ІV рівня акредитації може бути надано статус на-

ціонального. За даними національної бібліотеки України ім. В. Вер-

надського, в Україні на 2010 р. діяв 91 вищий навчальний заклад зі

статусом національний.

Своєю чергою, національний ВНЗ, що має вагомі наукові здо-

бутки, проводить дослідницьку й інноваційну діяльність, інтегрує

освіту та науку з виробництвом, бере участь у міжнародних про-

ектах і програмах, може отримати ще й статус дослідницького.****

професії на основі здобутого раніше рівня освітньої і професійної підготовки,

набутого практичного досвіду та індивідуальне самостійне навчання людини

незалежно від віку. Україна має достатньо сформовану мережу навчальних

закладів і підрозділів післядипломної освіти.

За останні роки розвиток інформаційних технологій зробив актуальною

проблему модернізації системи освіти. Суть такої модернізації найбільше

відобразилася в концепції дистанційної освіти, яка, завдяки такому глобальному

явищу як Інтернет, охоплює широкі шари суспільства та стає найважливішим

фактором його розвитку. В Україні на основі вищих навчальних закладів

створено більше 30 центрів дистанційного навчання.

**** На середину 2010 р. статус дослідницького надано: Національному

технічному університету України «Київський політехнічний інститут», Націо-

нальному університету «Львівська політехніка», Київському національному

університету ім. Т. Шевченка, Національній юридичній академії України

ім. Ярослава Мудрого, Львівському національному університету ім. І. Франка,

Національному університету «Острозька академія», Національному універ-

ситету «Києво-Могилянська академія», Національному гірничому університету

України, Національному університету біоресурсів і природокористування

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 327

Шлях входження України в міжнародний освітній простір пе-

редбачає перехід на якісно нові стандарти. Саме із цією метою

пов’язане приєднання України до європейської реформи створення

спільної зони європейської вищої освіти – Болонського процесу. *****

України, Національному технічному університету «Харківський політехнічний

інститут», Харківському національному університету ім. В.Н. Карабіна, Київсь-

кому національному економічному університету ім. В.П. Гетьмана, Націо-

нальному авіаційному університету, Східноукраїнському національному

університету.

***** Болонський процес не передбачає створення повністю ідентичних

систем освіти в різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємо-

зв’язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

19 травня 2005 р. у норвезькому місті Берген на конференції міністрів країн

Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов’язавшись внести

відповідні зміни в національну систему освіти та приєднатися до роботи над

визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору

вищої освіти до 2010 р.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали

Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в

забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців,

зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем квалі-

фікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Проректор Національного університету «Львівська політехніка» Ю. Раш-

кевич вважає, що реальні кроки на шляху інтеграції до Болонського процесу

зроблено лише в 2009 р.: впроваджено ECTS (Європейську систему трансферу

та акумуляції кредитів – ця система кількісної оцінки компонентів освітніх

програм (предметів, модулів, блоків) у кредитах основується на повному

навчальному навантаженні студента, необхідному для осягнення декларованих

цілей відповідного компонента програми. ECTS ґрунтується ___________на угоді, що

60 кредитів вимірюють повне навчальне навантаження студента за один нав-

чальний рік), поставлене завдання до кінця 2009/2010 н. р. запровадити додаток

до диплома європейського зразка та ін.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора Національного технічного

університету «Київський політехнічний інститут» М. Згуровського, в контексті

Болонського процесу існує значна кількість проблем української вищої освіти,

серед яких: надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей (кращі

світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше); недостатнє визнання в

суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність

вітчизняною економікою; загрозлива в масовому вимірі тенденція до погір-

шення якості вищої освіти, що наростає з часом; збільшення розриву зв’язків

між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці; невип-

равдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста і магістра: має місце близь-

кість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за ос-

вітньо-кваліфікаційним статусом.

328 Розділ 8

Однією з негативних сторін Болонського процесу в Україні

вважається різке скорочення аудиторних годин (лекцій і практичних

занять) із відведенням левової частки часу на підготовку студента

самостійно. Це було б виправдано, як би на практиці це не зводилось

до того, що частину матеріалу (що не вміщається в аудиторні го-

дини) студент самостійно простудіює. Втім не варто очікувати, що

за короткий термін більшість українських студентів за рахунок

зменшення часу перебування в аудиторіях, буде більше проводити

часу в бібліотеках, навчально-дослідних лабораторіях тощо. Резуль-

тат один – різке зниження якості підготовки і втрата конкуренто-

спроможності.

Слід звернути увагу й на те, що спостерігається втрата нау-

кового потенціалу, матеріально-технічні бази багатьох ВНЗ пере-

бувають у незадовільному стані. З року в рік прогресує тотальна

бюрократизація навчального процесу, що не знає жодних розумних

меж. Невдовзі це призведе до того, що у ВНЗ буде по горло роботи й

без студентів.

Очевидною проблемою є також і те, що система вищої освіти,

як і вся українська система освіти, масово готує кадри для

репродуктивної та алгоритмічної праці, тоді як усі тенденції

світового розвитку й посилення конкуренції потребують творчого

підходу й ініціативи в усіх сферах економічної діяльності. Завчені

студентом книжки й конспекти без творчих здібностей, ініціативи та

практичного досвіду виявляються непотрібними в сучасних умовах.

Ці й низка інших причин неминуче призводять до системної кризи у

вищій освіті України.

У сфері науки вищою державною науковою організацією

України є Національна академія наук України.* Важливими осеред-

* На сьогодні час при НАН України функціонує 3 секції (фізико-тех-

нічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гума-

нітарних наук), що об’єднують 14 відділень наук: математики; інформатики;

механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем

матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та

енергетики; хімії; біохімії, фізіології та молекулярної біології; загальної біології;

економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства. В

Академії діє 6 регіональних наукових центрів подвійного з Міністерством

освіти і науки підпорядкування: Донецький (Донецьк), Західний (Львів), Півден-

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 329

ками науки України є провідні ВНЗ, особливо ті, що мають статус

дослідницьких.

На початок ХХІ ст. науковий комплекс України охоплював

понад 1,4 тис. наукових організацій. Науково-технічні роботи вико-

нувало 113 тис. спеціалістів. В Україні була створена національна

система атестації наукових кадрів.

В Україні збережено попередню систему підготовки педаго-

гічних та наукових кадрів вищої кваліфікації (кандидатів та докторів

наук). Аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-

педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації, які відкри-

ваються при вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівня акредитації і

прирівняних до них закладах післядипломної освіти та наукових

установах.

За даними Вищої атестаційної комісії України, підготовка кан-

дидатів та докторів наук проводиться за 26 науковими напрямами, а

захист дисертацій за 475 спеціальностями. Публікуються результати

дисертаційних досліджень у фахових періодичних виданнях затверд-

жених ВАК України, перелік яких за всіма науковими напрямами у