Глибинні процеси землі та їх поверхневі прояви

Наприкінці 60-х років в основному склався теоретичний фундамент для розуміння явищ і процесів, пов’язаних з континентальним дрейфом. Останньою і найважливішою гіпотезою, яку висунули американець Дж. Морган і француз Кс. Ле Пишон, була концепція мозаїчної структури поверхневої оболонки Землі, розбитої на жорсткі плити, що приводяться у рух мантійною конвекцією. Дрейф континентів став складовою частиною так званої тектоніки плит (від латинського tectonicus, що означає науку про форму, орнамент і зібрання при конструюванні). Тепер він пояснюється рухом плит, на яких знаходяться континенти.

Рисунок 3.1 – Схема Пангеї та її розпад (за А. Вегенером)

а – кінець карбону, б – еоценова епоха, в – початок четвертинного періоду. Заштриховані – окраїнні і внутрішні моря на континентах

Рисунок 3.2 – Утворення Червоного моря в результаті проникнення дайки. Модель побудована за геофізичними даними (за даними М. Ботта)