Методичні вказівки

• Кому: Митрополиту Токийскому и всея Японии ДАНИИЛУ (Нуширо)

Куда: Nikolai-Do 1-3, 4 Chome, Surugadai, Kanda, Chiyoda-ku, J-Tokyo, Japan

Д.м.н., професор _______________ В. П. Неспрядько

“____”_____________________2013р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ПО ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Учбова дисципліна	ОРТОПЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЯ
Тема заняття	Шини та шини-протези,їх класифікація, показання до застосування
Курс	V курс (IХ семестр)
Факультет	стоматологічний факультет

Тривалість заняття – 3 години

методичну розробку підготував

асистент кафедри ортопедичної стоматології НМУ

Краснов В.Ю.

Київ – 2013

1. Актуальність теми:

Серед різноманітних вражень тканин пародонту, головну частину складають захворювання, які супроводжуються запально-дистрофічними процесами. У наступний час існує дві нозологічні форми. Пародонтоз як дистофічне явище і пародонтит, який супроводжується запально-дистрофічними проявами.

В останні часи захворювання тканин пародонту тобто пародонтит та пародонтоз дістали великого розповсюдження в різних регіонах України і охоплюють від 70-90% населення віком біля 35 років. Кількість авторів помічають, що зростання тенденції до виникнення пародонтопатій серед людей молодшого віку, пов"язують з втратою зубів у ранньому віці та функціональним перенавантаженням жувального апарату. До стоматолога ортопеда такі хворі звертаються коли виникає питання про раціональне шинування рухомих зубів та протезування при наявності дефектів зубних рядів.

2.Навчальні цілі заняття:

Знати:

- Методи обстеження хворих на пародонтит та пародонтоз.

- Ортопедичні методи втручання у комплексному лікуванні хворих на пародонтит та

пародонтоз.

- Методи усунення травматичної оклюзії.

- Засвоїти особливості тимчасового та постійного шинування.

- Засвоїти особливості виготовлення знімних та незнімних зубних протезів.

- виявляти рухливість зубів в клініці ортопедичної стоматології та проводити внутрішньосиндромну диференціальну діагностику;

- планувати та проводити обстеження хворого при типовому перебігу пародонтиту і пародонтоза;

- визначати етіологічні і патогенетичні чинники хвороб пародонта;

- інтерпретувати результати лабораторних та допоміжних досліджень пацієнтів хворих на пародонтит і пародонтозі

- проводити диференціальну діагностику, формулювати попередній клінічний діагноз хвороб тканин пародонту;

- визначати тактику лікування, реабілітації пацієнтів з патологією тканин пародонта, профілактику хвороб тканин пародонта;

- проводити ортопедичне лікування пацієнтів на пародонтит і пародонтоз;

- проводити профілактику хвороб тканин пародонту.

3. Виховна ціль:

Навчити студентів методам сучасної діагностики та обстеження хворих на пародонтит та пародонтоз, а також сучасним методам ортопедичного лікування із застосуванням шин та шин-протезів.

4. Междісціплінарна інтеграція.

Дисціпліна	Знати	Вміти
Нормальна анатомія	Будова тканин пародонту, зуби, артикуляційно-оклюзійні співвідношення.	Проводити обстеження порожнини рота; діагностику навантажень, залишкової потужності пародонту.

5. Зміст теми заняття.

Особливості обстеження хворих на пародонтит та пародонтоз. Методи ортопедичних втручань при захворюваннях тканин пародонту. Усунення травматичної оклюзії. Методика тимчасового та постійного шинування.

Суб'єктивне обстеження	Об"єктивне обстеження
Скарги хворого	Анамнез життя	Анамнез даного захворювання	Огляд	Пальпація	Лабораторне дослідження.
Наявність патологічної рухомості зубів та дефектів зубного ряду	Анамнез виникнення даного захворювання	Наявність рухомих зубів та кісткових кишень	Зуби, тканини пародонту.	Тканини пародонту	R-досліджен- ня, лаболатор-не дослід- ження.

На підставі скарг та донних об’єктивних досліджень з врахуванням клінічного стану і ступеню розвитку захворювання, в історії хвороби відображають данні обстеження, та вносять діагноз, який складається з трьох частин: етіологічного, анатомічного та функціонального.

При обстеженні порожнини рота, та при виборі раціональних конструкцій шинуючих пристроїв необхідно враховувати весь комплекс співвідношення тканин та органів зубо-щелепно-лицевої ділянки. При клінічному дослідженні хворих з захворюванням тканин пародонта необхідно уявити наявність патологічного стану та можливі умови його виникнення, при цьому враховують зв’язок з перенесеними та супутніми захворюваннями. Необхідну увагу треба звернути на наявність місцевих подразників у порожнині рота, неповноцінних пломб, травматичної оклюзії, яка приводить до перенавантаження тканин пародонту внаслідок його послаблення, що в свою чергу приводить до порушення силової дисоціації функціонально-орієнтованих груп зубів з подальшою деструкцією та резорбцією тканин пародонту. Важливе місце у діагностиці пародонтитів займають методи функціональної діагностики та планування заходів, спрямованих на підготовку порожнини рота до раціонального протезування:

1. Визначення ступеню дроблення їжі у процесі жування.

2. Характеристика рефлекторних жувальних рухів нижньої щелепи.

3. Тонус м’язів та їх біоелектрична активність

4. Функційна витривалість тканин пародонту до жувальних навантажень.

На підставі даних рентгенологічних та клінічних обстежень розроблено засіб визначення остаточної потужності пародонта, це значно допомагає у виборі раціональної конструкції зубного протеза у хворих на пародонтит та пародонтоз Під остаточною потужністю пародонта уявляють здібність його зберігати функціональну витривалість при патологічному стані: Резорбції стінок альвеол.

- Наявність пародонтальних кишень.

- Зменшення площі пародонту.

Для виконання та проведення раціонального протезування необхідно провести підготовку порожнини рота: терапевтичну, хірургічну, протетичну, ортодонтичну.

Протетична підготовка проводиться з метою кореляції міжоклюзійних взаємовідношень з метою усунення функціонального перенавантаження, а також при перебудові жувальних м»язів. Для усунення функціонального перенавантаження використовують вибіркове пришліфовування зубів, що допомагає встановити рівномірні контакти. При цьому рекомендують:

Привести оклюзійну поверхню зубів відповідно з віковою фізіологічною стертістю твердих тканин. Не змінювати висоту ЦО

При наявності різноманітних методик важливе місце віддається окклюдограммі з допомогою якої можливо отримати рельєфний відбиток зубних рядів на восковій пластинці та визначити супра тимчасові контакти. Для лікування захворювань тканин пародонту в ортопедичній стоматології розроблені спеціальні методи, які розподіляються на 4 головні групи:

1. Тимчасове шинування

2. Безпосереднє протезування та шинування

3. Ортопедичне лікування

4. Постійне шинування.

Тимчасове шинування показано у розташованому ступеню запально-дистрофічного процесу, особливо при нерівномірної течії процесу та рухомості зубів різноманітного ступеню.

Тимчасові шини використовують на протязі всього періоду комплексного лікування до моменту накладання постійного шинуючого пристрою. Сучасні методики тимчасового шинування рухомих зубів проводять з використанням композитів - фотополімерів, адгезивних систем та скловолокоонних стрічок або балок (системи Glass Span, Rebond – Konect та інш.). Лікар препарує рівчакоподібне заглиблення – здебільшого на піднебінній поверхні зубів, проводить протравлювання твердих тканин зуба, наносить праймер та бондинг та полімеризує, вносить у заглиблення фотополімерний композит, вкладає скловолоконну стрічку (Рис.1). Надалі стрічка закривається шаром фото полімерного композиту, проводиться полімеризація композиту, шліфування та полірування конструкції.

Рис.1. Вкладання полімерної стрічки при проведенні тимчасового шинування зубів.

Постійні шини та шини протези використовують в залежності від довжини дефекту, топографії та ступеню враження пародонта. При виборі оптимальної конструкції слід керуватись наявністю остаточних сил пародонту та характером перерозподілу жувального тиску на опорні зуби – з огляду на це необхідною передумовою для визначення протяжності та виду шини є аналіз одонтопародонтограмми.

Незнімні шини

Шинирование – один з методів лікування захворювань пародонту, що дозволяє знизити ймовірність випадання (видалення) зубів. Основне показання до шинированию в ортопедичній практиці – наявність патологічної рухливості зубів. Шинирование бажано й для попередження повторного запалення в тканинах пародонту після лікування при наявності хронічного пародонтита.

Шини можуть бути знімними й незнімними. Знімні шини можуть установлюватися й при відсутності деяких зубів, створюють гарні умови для гігієни порожнини рота, проведення при необхідності терапії й хірургічного лікування.

До достоїнств незнімних шин відносять профілактику перевантажень пародонту в будь-якому напрямку впливу, чого не дають знімні протези. Вибір типу шини залежить від безлічі параметрів і без знання патогенезу захворювання, а також біомеханічних принципів шинирования ефективність лікування буде мінімальною.

До показань для застосування шинирующих конструкцій будь-якого типу відносять:

· Особливості захворювання пародонту

· Гігієна порожнини рота, наявність зубних відкладень

· Кровоточивость ясен, рухливість зубів

· Виразність зубодесневых кишень і ступінь оголення корінь

· Особливості розташування зубів, ступінь їхнього зсуву (деформація зубних рядів)

Для аналізу цих параметрів застосовують дані рентгенографії й інших додаткових методів дослідження. При початковій стадії захворювання пародонту й відсутності виражених поразок (дистрофії) тканин можна обійтися без шинирования.

До позитивних ефектів шинирования відносять наступні моменти:

· Шина зменшує рухливість зубів. Твердість конструкції шини не дає зубам розхитуватися, а виходить, зменшує ймовірність подальшого збільшення амплітуди коливань зубів і їхнього випадання. Т.е. зуби можуть рухатися лише настільки, наскільки це дозволяє шина.

· Ефективність шини залежить від кількості зубів. Чим більше зубів, тим більше ефект від шинирования.

· Шинирование перерозподіляє навантаження на зуби. Основне навантаження при жуванні буде доводитися на здорові зуби. Зуби розхитані будуть менш піддані впливу на них, що дає додатковий ефект для загоєння. Чим більше здорових зубів буде включене в шинирование, тим більше вираженої буде розвантаження рухливих зубів. Отже, якщо більшість зубів у роті рухливо, те ефективність роботи шини знижується.

· Найкращими шинами будуть ті, які поєднують найбільша кількість зубів. Отже, в ідеальному варіанті шина повинна торкати всього зубного ряду. Пояснення досить простої - з погляду стійкості саме аркова конструкція буде краще лінійною.

·

Постійні шини встановлюються не всім пацієнтам. Ураховуються клінічна картина захворювання, стан гігієни порожнини рота, наявність зубних відкладень, кровоточивость ясен, виразність зубодесневых кишень, виразність рухливості зубів, характер їхнього зсуву й т.д.

До абсолютного показання для застосування постійних шинирующих конструкцій відносять виражену рухливість зубів при атрофії альвеолярного відростка не більше ¼ довжини кореня зуба. При більше виражених змінах спочатку проводиться попереднє лікування запальних змін у порожнині рота.