Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего профессионального образования 15 страница

Різниця між можливим і фактичним визначає ступінь господар-ності.
Господарність реалізується у двох напрямах:
1) за допомогою ресурсів, що є, осягнути найбільший ефект;
2) визначеної мети домогтися мінімальними витратами.
Зумовлюється вона, як уже зазначалось, ринковими відносина-ми - купівлею і продажем.
Господарність, на відміну від показників продуктивності, при-бутковості тощо, не залежить у цифровому вираженні від коливан-ня цін на ринку, господарність не оцінюється через капітал.
Підприємство з високим ступенем господарності може працю-вати неприбуткове, якщо не знаходить для своєї продукції чи пос-луги відповідного збуту. Динаміка господарського життя підприєм-ства багато в чому зумовлюється зовнішнім середовищем господа-рювання, макроекономічними процесами.
Господарська діяльність підприємств має певні особливості за-лежно від розміру (велике, середнє, мале), форми власності (дер-жавне чи приватне), оренди, акціонування тощо. На це звернули увагу і науковці, і керівники усіх рівнів господарювання, коли з переходом до ринкових відносин державні підприємства почали роздержавлюватись, структурно перебудовуватись, акціонуватись, орендувати майно у власників тощо.
З'явилась певна кількість малих підприємств. В Україні відповід-но до обсягів господарського обороту і кількості працівників (неза-лежно від форм власності), до малих підприємств у промисловості та будівництві належать підприємства з кількістю працюючих до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50; в галузі науки та наукового обслуговування - до 100; у невиробничій сфері - до 25; у роздрібній торгівлі -до 15 чоловік.
Малі підприємства (як і кооперативи) належать до сфери малого бізнесу, тобто за організацією господарювання - це підприємницькі структури.
За даними на 1995 р., частка сектора малого бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою в загальній кількості господа-рюючих суб'єктів становить 80-90 відсотків, в країнах централь-ної Європи і Балтії - 60-70; в Україні - 25 відсотків. Частка зай-нятих у малому бізнесі до загальної чисельності зайнятих відпо-відно 50-60; 30-40; 5 відсотків. Кількість малих підприємств на 1000чол. населення відповідно 50-60; 30-50; 25 відсотків. Вклад малого бізнесу у валовий національний продукт відповідно 50; 30;
10 відсотків.
Чисельність малих підприємств в Україні дорівнювала у 1990 р. - 1 тис. од., 1991 р. - 20; 1992 р. - 50; 1993 р. - 74; 1994 р. - 79;
1995 р. - близько 100 тис. одиниць.
Світова ринкова практика вже давно довела, що малі підприєм-ства мають певні переваги перед іншими організаційними формами, оскільки вони більш гнучкі й швидше переорієнтовуються на конкретного споживача, не потребують великого апарату менедже-рів, великих капіталів, швидко створюють додаткові робочі місця, здійснюють швидку окупність авансованого капіталу, сприяють послабленню монополізму в економіці тощо.
Проте малі підприємства беззахисні перед потрясіннями ринко-вої економіки, вони потребують всілякої підтримки держави, гро-мадських об'єднань, союзів, асоціацій тощо.
Неабияку роль у ринковій економіці відіграють різноманітні гос-подарські товариства, акціонерні підприємства і об'єднання.
Відповідно до чинного законодавства в Україні діють такі орга-нізаційні форми господарських товариств: акціонерні, з обмеже-ною відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні і ко-мандитні.
Господарськими товариствами є підприємства, організації, ус-танови, створені на засадах угоди юридичними особами і громадя-нами об'єднанням їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Акціонерні товариства - це юридичні особи. Вони мають свій капітал, вкладений у акції, статут, що регулює всі внутрішні питан-ня організації господарювання товариства.
АКЦІЯ для господарюючих суб'єктів має значення в різних ас-пектах. Це:
частка основного капіталу акціонерного товариства;
документ про членство в певному акціонерному товаристві;
цінний папір, що надає право брати участь в управлінні акціо-нерним товариством чи лише отримувати певний доход - диві-денд.
Усі інші господарські товариства дуже нагадують акціонерні товариства. Їхні члени входять до товариств зі своїм капіталом. То-вариства є юридичними особами, мають власне майно, статут та ін. Проте ці товариства - з обмеженою відповідальністю, з додатко-вою відповідальністю, повні, командитні - не мають акцій, а його члени не є акціонерами, а пайовиками. Пай - не цінний папір, ним торгувати на біржі (як акцією) не можна.
Акціонера не можна усунути з акціонерного товариства, якщо він цього не хоче і залишається власником акції. Пайовик же може бути виключений з господарчого товариства, якщо він, на думку інших пайовиків, діє на шкоду товариства.
Підприємства з метою поліпшення організаційних умов госпо-дарювання можуть створювати будь-які об'єднання чи входити до діючих.
В Україні відповідно до чинного законодавства підприємства можуть об'єднуватись в:
асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втру-чатись у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учас-ників;
корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднан-ня виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуван-ням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і бан-ківського капіталу для досягнення спільної мети;
концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;
інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими прин-ципами.
У багатьох країнах XX ст. існували і подекуди існують такі фор-ми господарських об'єднань, як:
картель - об'єднання самостійних підприємств заради встанов-лення єдиних цін, розподілу ринків збуту. Кожне підприємство має угоду щодо своєї частки в загальному обсязі виробництва тощо;
синдикат -- об'єднання підприємств, які зберігають свою юри-дичну і виробничу самостійність, проте об'єднують свою комерцій-ну діяльність, мають єдині маркетингові служби, що займаються
збутом продукції;
трест - господарські об'єднання, в яких повністю встановлена єдина система менеджменту виробництва, маркетингу, фінансів
тощо.
Господарські форми об'єднань підприємств спроможні призве-сти до виникнення монополізму в економіці. Запобіганню цьому служить антимонопольна політика держави.
§ 2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Роль маркетингу
Формою індивідуального відтворення підприємства є відтворен-ня його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової еконо-міки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок ви-робництва і реалізації товару (розширене відтворення).
Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії.
Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли.
Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних вироб-ничих фондів, про що йшлося в розд. 16 і 19.
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, орга-нізаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.
Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова части-на вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді аморти-заційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивіду-ального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини при-бутку. Рух усіх виробничих фондів (основних - засобів праці та оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношенням, ви-користанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водно-час оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки по-вернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.
Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинго-вою функцією, оскільки задоволення потреб споживача - голов-ний і єдиний спосіб досягнення прибутку.
За довгу історію свого існування західна економічна наука роз-робила багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удос-коналення виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удоскона-лення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-еконо-мічного маркетингу (70-і роки XX ст.).
Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринко-вих елементів регулювання виробничого процесу. До його складу входять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підпри-ємництво, вибір ринку і його сегментів, структура, організація мар-кетингу, маркетинговий контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно від обсягу ринкової діяль-ності підприємства.
Концепція маркетингу - це орієнтована на споживача підпри-ємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит
у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узго-дити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реа-лізації товарів і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зу-мовлює вибір системи управління підприємством та формування ор-ганізаційної структури виробництва.
Стратегія маркетингу - це прогнозування довгострокової рин-кової діяльності підприємства відповідно до змін попиту спожива-чів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування марке-тингу, вироблення тактики виконання планів, маркетинговий кон-троль.
Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підпри-ємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно спираєть-ся на чітке формулювання програми підприємства, визначення до-поміжних завдань, планів розвитку і стратегію зростання.
Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненої ринкової економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечує досягнення кожним підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних завдань компанії, стимулює координа-цію зусиль різних функціональних напрямів.
План маркетингу - це тактика ринкової діяльності. Підприєм-ства розробляють довгострокові (від 5 до 15 років), середньостро-кові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються.
На відміну від директивного планування плани маркетингу яв-ляють собою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному, максимальному.
План маркетингу підприємства-товаровиробника містить такі розділи: контрольних показників щодо потреб підприємства; по-точної ситуації на ринку, становища на ньому підприємства, даних щодо конкурентів тощо; тактичних дій на ринку, механізму освоєння нових сегментів ринку; бюджету підприємства; порядку контролю за виконанням плану.
Невід'ємною рисою маркетингової діяльності підприємства в ринковій економіці є підприємництво.
Підприємницька діяльність підприємств грунтується на таких принципах: вільний вибір її видів; залучення на добровільних заса-дах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також матеріаль-но-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ре-сурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законо-давством; самостійні формування програми діяльності та вибір по-стачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення пла-тежів, установлених законодавством; самостійне здійснення під-приємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;
використання будь-яким підприємцем належної йому частини ва-лютної виручки на свій розсуд.
Підприємництво - це і наслідок, і умова самостійної господарсь-кої діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності. В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забез-печити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо.
§ 3. Сутність і функції менеджменту підприємства
Сучасний етап науково-технічного прогресу значно посилив потребу в раціональному управлінні підприємством і відповідно у висококваліфікованих спеціалістах в галузі організації та управлін-ня. Для ринкової економіки характерна управлінська модель, яка спирається на розвинені ринкові відносини і ринкову інфраструк-туру. Вона дістала назву менеджмент (від англ. management - ке-рування, управління).
Менеджмент є, по-перше, теорією управління виробництвом, а, по-друге, практикою управлінської діяльності. Як економічна тео-рія менеджмент вивчає систему організаційних відносин впливу на виробництво. Досліджуються такі аспекти управління, як організа-ція діяльності підприємства, використання робочої сили, стимули та умови праці, інженерно-економічні рішення тощо. Практичний менеджмент - функціональна реалізація вимог його в діяльності підприємств-товаровиробників.
Діяльність підприємств-товаровиробників передбачає вишукуван-ня величезної кількості можливостей з розв'язання повсякденних і стратегічних завдань закупівлі сировини, матеріалів, енергії, залу-чення робітників, вирішення фінансових проблем, налагодження взаємозв'язків з іншими підприємствами, фірмами, організаціями, регіонами, виробництва товарів і пошуку споживачів, визначення ринку підприємства та його сегментів тощо.
Це зумовлює появу менеджменту як особливої, відносно відок-ремленої діяльності підприємства щодо організації виробництва і збуту товарів.
Отже, менеджмент - це цілеспрямований організаційний вплив на діяльність підприємства в умовах ринку для досягнення цілей, поставлених перед підприємством, і одержання прибутку.
Менеджмент підприємства можна класифікувати так:
система організаційних відносин;
особливий вид розподілу людської праці, що характеризує ді-яльність щодо організації виробництва і збуту товарів;
відокремлена діяльність щодо впливу на підприємства-товарови-робники і споживачів у певних ринкових умовах.
Менеджмент зумовлює необхідність відповідних фахівців з ор-ганізації виробничого і збутового процесів - менеджерів.
Звичайно, управляти, керувати, впливати потрібно на будь-який процес, що відбувається в суспільстві, державі, регіоні тощо. А ме-неджер - це не пересічний керівник, а тільки той, хто цілеспрямо-вано впливає на виробництво, організовує його, вивчає ринок за допомогою маркетингу, добре знає кон'юнктуру та динаміку попи-ту, спрямовує діяльність підприємства на задоволення потреб спо-живачів з урахуванням вимог ринку.
Менеджери як творча сила організації виробництва на підпри-ємстві відіграють особливу роль. Їхня діяльність відбиває тенденцію економічної децентралізації управління суспільним виробництвом в умовах високих темпів наукового прогресу, широкого розвитку ма-лого бізнесу, венчурних (пошукових) фірм тощо. Зростання акціо-нерних форм підприємства посилює роль менеджерів у суспільному виробництві. З розвитком менеджменту і зростанням ролі менедже-рів в управлінні підприємствами змінюються не тільки організацій-но-економічні, а й соціально-економічні відносини. Власники капіта-лу все більше втрачають безпосередній контроль над підприємством.
Менеджмент підприємств відрізняється від інших видів управ-ління (уряд, політичні партії, церква, громадські організації) тим, що він організаційними діями ринкової спрямованості забезпечує реалізацію мети підприємницької діяльності товаровиробників.
Фахівець з менеджменту спроможний організувати діяльність підприємства будь-якої галузі, у будь-якому регіоні й місці, якщо він володіє теоретичними основами менеджменту.
Менеджмент - це досить складна система впливу, всебічне до-слідження якої потребує різноманітних підходів. Зокрема, теорія і практика менеджменту передбачає визначення суб'єктів і об'єктів управління.
Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які здійсню-ють організаційний вплив на робітників, виробничий процес, жит-тєвий цикл підприємства тощо.
Суб'єктами управління є менеджери різних рівнів управління (директори підприємств, начальники цехів, відділів, майстри, бри-гадири). До суб'єктів управління належать також апарат управлін-ня підприємства (економісти, бухгалтери, маркетологи), колегіальні органи управління (колегії, правління фірм, різні ради, президії).
Певною мірою суспільство регламентує правові засади форму-вання і діяльності суб'єктів управління на підприємстві. Зокрема, законодавство України відповідними законами про підприємства, господарські товариства визначає загальні принципи управління підприємством, самоврядування трудовим колективом, систему та посадових осіб управління в різноманітних товариствах: акціонер-них, повних, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпові-дальністю, командитних.
Оскільки всі підприємства діють згідно з статутом, суб'єкти уп-равління відповідно до чинного законодавства визначаються в ста-тутних і засновницьких документах підприємств.
Об'єкти управління - це ланки організаційного впливу менедж-менту, що безпосередньо виробляють продукцію, виконують робо-ти і надають послуги. Вони становлять трудовий колектив підпри-ємства і його підрозділів.
Світова практика засвідчує, що менеджмент підприємства ви-значається кількома рівнями управління об'єктами:
вищий рівень - top management, невелике коло менеджерів ке-рівної ланки (президенти і віце-президенти фірм, директори, їхні заступники та ін.), що забезпечують стратегію фірми;
середній рівень - middle management, керівники підрозділів, філіалів, відділів, цехів, що забезпечують менеджмент виконання планів, програм стратегії фірми;
нижній рівень - lower management, менеджери, які забезпечу-ють безпосередньо організацію виробничого процесу, управління виробниками (трудовим колективом).
Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий прос-тір функціонування менеджменту підприємства, створення умов для зміцнення його позицій на ринку, досягнення мети тощо.
Практичний менеджмент передбачає необхідність реалізації на рівні підприємства таких основних функцій управління: стратегіч-ного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізації; фор-мування організаційної структури управління; комплектування штатів; управління працівниками через мотивацію праці та її конт-роль (передбаченість результатів, превентивний (попередній) конт-роль тощо); управління маркетингом; координації та кооперування виробництва тощо.
Менеджмент як управлінська діяльність має справу з складними соціально-економічними системами і процесами, що зумовлює не-обхідність прийняття управлінських рішень відповідно до умов і обставин розвитку життєвого циклу підприємства.
Рішення в менеджменті означає вибір з багатьох (як мінімум, з двох) альтернатив стратегії й тактики діяльності підприємства (ви-робництва).
Рішення обумовлює ефективний, оптимальний режим функціо-нування підприємства і залежить від особистості менеджерів, їхньої теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту, культури тощо.
Менеджмент підприємства передбачає прийняття рішень з най-різноманітніших питань діяльності підприємств: фінансових, мар-кетингових, постачальницьких, інноваційних, збутових, виробни-чих, кадрових, регіональних тощо.
Менеджмент значною мірою зумовлює політику підприємства, його філософію, культуру, втику, інноваційну спрямованість. Ці проблеми досліджують відповідні розділи єдиної науки управління (менеджменту).

Частина IV. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ
Розділ 21. Теоретичні основи економіки домогосподарства
§ 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх
§ 2. Переваги домогосподарства
§ 3. Оптимальний план споживання домогосподарства
§ 4. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства
§ 5. Пропозиція домогосподарства

Розділ 21
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ ДОМОГОСПОДАРСТВА
§ 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх
Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки нале-жить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опи-нилося в нових умовах функціонування.
По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів су-купного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (під-приємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство ви-конує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факто-рами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рів-ня господарювання провідною виступає, безумовно, функція спо-живання.
Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним еко-номічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарст-во отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точ-ніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи за-ощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі спо-живчі блага, які виробляються на цей момент виробничим секто-ром, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними;
наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-чет-верте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або змен-шення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.
За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:
йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними блага-ми, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішен-ня щодо певної структури споживання.
Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма фак-торами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього
домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових про-дуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рі-вень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обме-жень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і до-ходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.
Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку вста-новлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущен-нями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на спожи-вання, бюджетне обмеження набуває вигляду:

де M - отриманий за певний період доход; Р1, Рi, Рn - ціни спожив-чих благ; х1, хi, хn - обсяг споживання певного блага.
Так, якщо отримуваний доход дорівнює 100 г. о., а ціни на про-дукти х1 та х1 становлять відповідно 5 і 10 г. о., бюджетне обмежен-ня матиме вигляд 100 = 5х1 + 10x2.
Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 20, сукупність фінансове можливих планів обмежена пря-мою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджет-ного обмеження з осями координат показують, яку кількість одно-го блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від спо-живання іншого.
На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вес-тиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі

фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподат-кування доходів, введення або підвищення податків на споживан-ня, раціонування тощо.
§ 2. Переваги домогосподарства
Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з численних фінансове можливих планів. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів споживання, відмовившись від усіх інших.
Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умов-ній екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи теа-тральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамува-ти голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два бутерброди - один з сиром, другий з ков-басою. Всі наявні варіанти споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем жаданості або корисності. Най-перше, А хотів би з'їсти обидва бутерброди; якщо ж грошей ви-стачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не ви-стачить навіть на один бутерброд, то піти, не з'ївши нічого. Цим охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання буде реалізована - залежить лише від наявного бюд-жету А.
Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогоспо-дарства має відповідати певним властивостям, які в сукупності опи-сують раціональну поведінку споживача.

По-перше, А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив, визначивши, яка з них краща. Це означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потре-бам та бюджетним можливостям. Цю властивість переваг назива-ють повнотою.
По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіанти спожи-вання один з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий, тобто він _ напевне знає, що з'їсти один будь-який бутерброд - це краще, ніж нічого, але ще краще - з'їсти обидва, і з таким вибором уже не варто порівнювати варіант з пустим шлун-ком. Ця властивість переваг дістала назву транзитивності.
По-третє, знаючи свої переваги, А реалізує той фінансове мож-ливий план, який для нього має найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість переваг називають раціональним вибором, адже індивід має реалізувати найкращий з доступних йому планів спо-живання.
Повнота і транзитивність переваг, раціональність вибору - це основні властивості порядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не вичерпується.
Здійснений аналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання він оцінює однаково, тобто індиферентне. Якщо з'єд-нати на графіку точки, що відображають усі плани споживання, до яких індивід індиферентний (байдужий), можна отримати криву, що дістала назву крива індиферентності (байдужості), яку наведе-но на рис. 21. Очевидно, що таких кривих, які є графічним зобра-женням планів споживання, може бути нескінченно багато, тому кажуть про те, що індивід має "карту байдужості". Оскільки на більш високих кривих байдужості мають розміщуватись плани спо-живання, яким надається перевага над тими, що знаходяться на більш низьких кривих, цільова установка споживача полягає в тому, щоб досягти найвищої з досяжних кривих байдужості, або, інак-ше кажучи, найповніше задовольнити свої потреби, максимізувати свою корисність (корисний ефект від споживання певного набору благ).
Наявність планів споживання, між якими індивід індиферент-ний, означає, що індивід, задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції заміщувати споживання одного блага іншим. Так, при переході від плану споживання А (включає в себе 3 од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В (відповідно 2 од. блага х2 та 4 од. блага х1) відбувається заміщення споживання блага х на благо х1. Проте при цьому видно, що при подальшому зменшенні споживання блага х індивід все менше хотітиме так чинити, оскільки для того щоб за-лишитися на тій самій кривій байдужості (рівні корисності), йому треба натомість отримати все більше одиниць блага х 1. Отже, його схильність до заміни блага х2 на благо х1 зменшується. Показник, що характеризує цю схильність, називають граничною нормою заміни (ГНЗ). Кількісно він являє собою співвідношення зміни у споживанні блага х2 до зміни у споживанні блага х1, де знак мінус показує від'ємний характер залежності між змінними.

З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно зменшуватись.
Обгрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз фак-торів, що зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага х1, все навпаки. Отже, заміщення оди-ниць блага х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага х1 пов'язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.
З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розумін-ня того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві кон-цепції: кількісна і порядкова.
Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в сере-дині XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість "корисності", яку він
має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К. Макконнелла, Е. Брю "Зкономика, принципи, проблеми й политика". Згідно з цією концепцією пове-дінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез'ясованим одне докорінне питання: як виміряти "корисність", у яких одиницях?
Сутність порядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійського економіста і соціолога В. Парето і ан-глійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього най-вищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з'ясувати сту-пінь бажаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потре-би вдаватись до кількісного визначення корисності. Порядкова кон-цепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій по-питу і пропозиції.
§ 3. Оптимальний план споживання домогосподарства
Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізу-вати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає інди-віду максимум корисності, називають оптимальним планом спо-живання.
Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіс-тавлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та мож-ливостей, передбачених бюджетним обмеженням.
Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкра-щий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байду-жості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис. 22). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є еконо-мічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уз-довж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план спо-живання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для пла-ну споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і.х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідно-шення


План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага.
Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалі-зації індивідом оптимального плану споживання:
доход має бути витрачений на споживання без залишку;
гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогос-подарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів інди-відуального попиту на окреме благо.
§ 4. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства
На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.
Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження до-гори; якщо знижується - то донизу. Відповідно до цього індивід пе-реходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Пере-несені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції спожи-вача на зміну доходу: а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі;
в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага.
Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується. Типовим прикла-дом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби.
Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням до-ходу знижується, а зі зменшенням - зростає. Це, наприклад, бла-га, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.
Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залеж-но від зміни доходу.

живчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподар-ства "типові" нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в "типовому" вищому блазі воно почне виявля-ти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби.
Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють пер-шочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку.
Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зу-мовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - відбу-деться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в яко-му зміниться ціна (рис. 23). Внаслідок цього індивід буде реалізовува-ти інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.

Підвищення ціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву бай-дужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва части-на рис. 23). Вона є графічним зображенням функції попиту до-могосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який впер-ше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідні-ших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задово-лення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить де-шеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподар-ства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних про-дуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них.
Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низь-кого рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкупову-ються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче.
Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відпо-відно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластич-ності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток:

на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни.
Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (напри-клад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо вик-личе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо:
підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе змен-шення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підви-щення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений при-клад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай.
Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної елас-тичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток:

Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 10.
Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, еко-номісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загаль-ний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реаль-них доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знахо-дяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків ціно-вих зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосе-редкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи по-різному

можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.
§ 5. Пропозиція домогосподарства
Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задо-вольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарст-во продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Про-даючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної пла-ти (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отри-мують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або біль-ше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і віль-ним часом.
Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд