Етнонаціональні релігії. Загальна характеристика

Це найбільш широка й складна тема курсу, де розглядаються історія і сучасне становище більшості релігій світу, суть їхніх священних книг, таїнств та обрядів, а тому її доцільно розкрити в такому логіко-історичному порядкові: іудаїзм; індуїзм; конфуціанство і даосизм; синтоїзм; зороастризм; джайнізм і сикхізм.

Стародавні релігії практично не збереглися до наших часів, але багато ідей та їхніх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніші етнонаціональні релігії стають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соціальні верстви населення спочатку у межах одного етносу, а згодом — усієї національності. До цієї релігійної форми належать багато специфічних релігій нашого часу — індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін.

Соціальним ґрунтом виникнення національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігію як засіб втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. Здебільшого суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні прояви даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що євреї рано втратили свою державність і надовго потрапили до ярма чужозем-ців-завойовників. За цих умов етнічна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для стародавніх релігій функцію ідеологічного протистояння верхів низам.

Які ж риси етнонаціональних релігій є основними?

Перша риса — великі масштаби впливу. У даному разі релігія відіграє роль культового захисту всіх пригнічених соціальних верств тієї чи іншої етнічної або національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу дістали й найнижчі прошарки суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізмові, ліквідував поділ індусів на “однонароджених” і “двічінароджених”.

Друга риса — довга живучість. Багато етно-національних релігій, як зазначалося, існують і досі.

Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але серед них є і монотеїстичні. До останніх належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовилися національні релігії від людських жертвоприношень.

П’ята риса — розвиненість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення.