Етапи контролю та методика їхнього здійснення. 1 страница. Торгівля цінними паперами може здійснюватися не тільки у стінах біржі, а й за її межами, на позабіржовому ринку

Торгівля цінними паперами може здійснюватися не тільки у стінах біржі, а й за її межами, на позабіржовому ринку.

Отже, вторинний ринок складається з двох частин: організованого ринку – фондові біржі та неорганізованого – позабіржового «вуличного» (дилерського) ринку.

Значення дилерського ринку в різних країнах різне. У деяких країнах торгівля поза біржею не відіграє суттєвої ролі, в інших її навіть заборонено, наприклад у Німеччині. Водночас у багатьох країнах на дилерському ринку знаходиться значна кількість цінних паперів. Найбільшого розвитку «вуличний» ринок набув у США та Канаді.

На позабіржовому ринку продаються облігації та не включені у біржовий список акції. Ціни на ньому, як правило, встановлюються в ході переговорів між продавцем і покупцем. На цьому ринку посередником є дилер, що виступає як агент в угоді з клієнтом.

Дилери, як правило, спеціалізуються по-різному: одні – торгують акціями, інші – облігаціями корпорацій, ще інші –державними цінними паперами. Вони купують деяку кількість цінних паперів як запас, який потім розпродають, виходячи з ринкової кон’юнктури.

Дилери можуть займати на ринку цінних паперів довгі і короткі позиції. Якщо дилер сформував запас цінних паперів з метою наступного перепродажу, то за біржовою термінологією це означає, що він займає довгу позицію. Проте в умовах сприятливої ринкової ситуації дилер може продавати цінні папери, навіть не маючи їх на руках. У таких ситуаціях кажуть, що на ринку зайнято коротку позицію.

Дилери на «вуличному» ринку можуть здійснювати угоди, домовляючись один з одним навіть по телефону. Якщо угоди здійснюються на доручення клієнта, то останньому надсилається письмове повідомлення, а з рахунку клієнта знімаються гроші у разі купівлі цінних паперів чи списуються цінні папери у разі їх продажу.

Отже, типова операція з цінними паперами виконується за такою схемою: отримавши замовлення від покупця, вповноважений представник інвестиційно-дилерської фірми перевіряє, чи включені замовлені цінні папери в біржовий список. Якщо так – замовлення передається трейдеру – представнику фірми на біржі. Якщо ні – включається механізм «вуличного» ринку.

В Україні вторинний ринок цінних паперів, зокрема «вуличний», має ще досить стихійний характер.

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» не дає чіткої класифікації фізичних та юридичних осіб – учасників ринку цінних паперів, а особливо посередників на такому ринку. Але законом не забороняється торгівля на дилерському ринку.

У лютому 1996 р. в нашій країні зареєстровано Позабіржову фондову торговельну систему (ПФТС) як асоціацію повноправних учасників.

Ідея такої асоціації виникла давно, але втілитися у життя вона змогла лише за проектом USAID щодо розвитку ринків капіталу та з допомогою компанії «Barents group».

Сьогодні ПФТС об’єднує 84 учасники (16 банків, 68 небанківських установ), зокрема такі відомі структури на фондовому ринку України, як «Комекс брок», «Софія-ЦП», «Діком», «Продекспорт», «Кінто», «Рейдер». До асоціації ввійшли також комерційні банки, у тому числі «Україна», Промінвестбанк, Укрінбанк, «Аваль», «Беркомбанк», «Кредит-Дніпро», «Мрія» та ін.

До головного терміналу, який знаходиться у Києві, вже приєдналися брокери Донецька, Харкова, Дніпропетровська. Найближчим часом ПФТС планує приєднати до своєї мережі інші обласні центри України.

ПФТС сьогодні єдина торговельна система, де налагоджений вторинний обіг цінних паперів.

У її лістингу 168 емітентів. Здебільшого котируються акції відкритих акціонерних товариств, які виникли на основі колишніх державних підприємств. В обігу перебувають також цінні папери емітентів, заснованих приватним капіталом.

Крім того, досить активним є вторинний ринок облігацій внутрішньої державної позики.

Однак, незважаючи на те, що в лістингу ПФТС є цінні папери таких відомих емітентів, як «Укррічфлот», банк «Україна», УФГ, цінні папери великих виробничих підприємств, – ліквідних акцій в Україні нині немає, оскільки надто великою є різниця між ціною пропонування та ціною попиту – спред. Звичайно, це позначається на ліквідності ринку в цілому. Крім того, сьогодні більшість угод зв’язана зі зміною структури капіталу, а не зі спекуляцією. Іншими словами, заінтересовані інвестори купують великі чи навіть контрольні пакети акцій тільки для того, щоб мати вплив на акціонерне товариство. На ринок такі цінні папери, як правило, більше не повертаються.

Втім, намітились і позитивні для фондового ринку процеси.

Торговці все частіше виставляють акції і на купівлю, і на продаж. Зустрічні котирування – дрібненький, але все ж таки це крок до справжнього ринку.

Хоч ПФТС ще не має нині елементарних інститутів, властивих ринкам розвинутих країн, але працює в режимі реального часу. Тобто угоди укладають у день торгів. Якщо брокер уводить у систему інформацію про купівлю-продаж цінних паперів, він уже мусить укласти угоду саме за такою ціною. Це і є принцип «поставка проти платежу». У системі нормального ринку це легко робити через депозитарій та кліринговий банк. Але за відсутності таких структур повністю запровадити цей принцип неможливо. Такий механізм в ПФТС тільки розробляється на основі певних банківських операцій.

Головне завдання нині – забезпечити належну динаміку зростання кількості угод у системі.

Зараз ПФТС є однією з найбільш динамічно розвинутих систем фондової торгівлі в Україні

Питання для самоконтролю:

1. Поясніть організаційно-правові засади функціонування фондових бірж.

2. Назвіть основні функції фондової біржі.

3. Охарактеризуйте порядок проведення торгів на фондовій біржі.

4. Чим відрізняються ф’ючерс від опціону:

Рекомендована література за темою

1. Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі уп­равління: Монографія. — К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.

2. Контроль і ревізія: Навч. посібник // Є. М. Романів, Р. Л. Хо­м’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-захід, 2001.

3. Контроль і ревізія /Ф. Ф. Бутинець, С. В. Бардаш, Н. М. Малюга, Н. І. Петренко — Житомир: ЖІТІ, 2000.

4. Крисюк В. І., Каленський М. М., Юрченко О. В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: Навч. посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.

5. Стефанюк І. Формування системи фінансового контролю // Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 12.

6. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

7. Дікань Л.В. Контроль і ревізія.- К.: Вид. ЦНЛ. - 2007. -247 с.

8. Державний фінансовий контроль: Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Н.С.Вітвіцька, І.Ю.Чумакова, М.М. Коцупатрий, М.Т.Фенченко. – К:КНЕУ, 2003. -408с.

9. Гуцаленко Л.В., Дерій В.А., Коцупатрий М.М. Державний фінансовий контроль. Навчальний посібник. –К.: Центр учбової літератури, 2009.

10. Білуха М.Т., Микитенко Т.В. Фінансовий контроль: теорія, ревізія, аудит: Підручник. –К.: Українська академія оригінальних ідей. – 2006. -888с.

11. Дудко В.П. Державний фінансовий контроль: Навчальний посібник. –Чернівці: Прут, 2005. -484с.

12. Симоненко В.К. Основи єдиної системи державного фінансового контролю в Україні. –К.: Знання України, 2006. -280с.

13. Шевчук О.А. Державний фінансовий контроль бюджетних установ: Навчальний посібник/ Київський національний торговельно-економічний університет. –К.: КНТЕУ, 2007. -215с.

Тема 2 Система органів державного фінансового контролю в Україні

1. Органи державного фінансового контролю.

2. Функції органів державного фінансового контролю.

3. Перспективні напрями вдосконалення контролю в умовах ринкової економіки.

Функції фінансового контролю поширюються на всю господарську та фінансову діяльність підприємств і організацій. Згідно з проектом Закону України «Про систему державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий контроль поділяється на:

· загальнодержавний;

· спеціалізований;

· відомчий;

· комунальний (муніципальний).

Організаційна структура державного фінансового контролю в Україні наведена на рис. 2.1.

Загальнодержавний контроль здійснюється Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України (КМУ) під час реалізації наданих їм конституційних повноважень. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований
і підзвітний їй. Цей орган контролю здійснює свою діяльність
самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Спеціалізований державний фінансовий контроль здійснюється Міністерством фінансів України (МФУ), Головним контрольно-ревізійним управлінням (ГоловКРУ) при Міністерстві фінансів України, Державним казначейством України, Державною податковою адміністрацією України (ДПАУ), Національним банком України (НБУ), державними комітетами, їхніми структурними підрозділами та іншими спеціалізованими органами контролю. Функції та завдання органів контролю регламентовані законами України.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення державного контролю за витрачанням грошових коштів, матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів та державних валютних і спеціальних фондів.

Основні функції Головного контрольно-ревізійного управління України:

Рис. 2.1. Організаційна структура державного фінансового контролю в Україні

1) здійснює методичне керівництво і контроль за діяльністю своїх структурних адміністративно-територіальних підрозділів контрольно-ревізійних управлінь і відділів в областях, районах, містах України;

2) розробляє інструктивні нормативні акти з методики проведення ревізій;

3) організує роботу з проведення ревізій і перевірок контрольно-ревізійних підрозділів в Автономній Республіці Крим, областях України, узагальнює результати ревізій, повідомляє про них органи законодавчої влади;

4) проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, зберігання коштів і матеріальних цінностей, стану обліку та звітності в міністерствах, відомчих державних комітетах, державних фондах, підприємствах та організаціях, що отримують кошти з бюджету та державних валютних і спеціальних фондів;

5) проводить перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються з державного бюджету;

6) здійснює контроль за усуненням недоліків, виявлених попередніми ревізіями і перевірками.

Відомчий контроль здійснюють міністерства, державні комітети, концерни, асоціації, акціонерні виробничі об’єднання відповідно до законодавчих та інших нормативних актів, якими передбачено проведення комплексних ревізій і контрольних переві­рок фінансово-господарської діяльності підприємства за ініціативою власника, тобто органу, якому підпорядковане підприємство на правах власності. Відомчий контроль є різновидом внутрішнього державного фінансового контролю, що здійс­нюється в межах одного державного органу службою контролю, створеною цим органом і підпорядкованою керівнику цього органу.

Комунальний (муніципальний) фінансовий контроль здійснюєть­ся радами народних депутатів та їхніми комісіями, незалежними профспілками, членами партій та рухів відповідно до повноважень, наданих законодавством України.

Права, обов’язки та відповідальність посадових осіб органів державного фінансового контролю регулюються чинним законодавством та галузевими інструкціями.

Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та Положенням про державну контрольно-ревізійну службу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 515 від 5 липня 1993 р., визначені такі права посадових осіб державноїконтрольно-ревізійної служби (ДКРС):

1) ревізувати і перевіряти в міністерствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

2) безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі
та інші приміщення для їхнього обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією або перевіркою. Зупиняти видаткові операції за рахунками в банках та інших фінансових установах у випадках, коли керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику ДКРС виконувати свої обов’язки;

3) залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини та матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених для цього коштів;

4) вимагати від керівників об’єктів, що ревізуються або перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до закінчення ревізії або перевірки, залишаючи в справах акт про вилучення та копії або реєстри вилучених документів;

5) одержувати від Національного банку України та його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об’єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і організацій, у тому числі недержавних форм власності, — довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються або перевіряються. Одержання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, установлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

6) одержувати від службових і матеріально-відповідальних осіб об’єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають під час ревізій і перевірок;

7) вимагати від керівників та інших службових осіб об’єктів, що ревізуються або перевіряються, усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати до бюджету виявлені
ревізіями або перевірками приховані й занижені валютні та
інші платежі, ставити перед відповідними органами питання
про припинення бюджетного фінансування і кредитування,
якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кош­ти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

8) стягувати в дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, під­при­ємствами, установами й організаціями за незаконними угодами, без установлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства;

9) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення;

10) застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбаче-ні пунктом 7 статті 11 Закону «Про державну податкову службу
в Україні».

Серед обов’язків ДКРС — суворе додержання положень Конституції України, законів України, дотримання прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, що охороняються законом. Однак основний службовий обов’язок ревізорів ДКРС — це якісне й своєчасне проведення ревізій і перевірок. Вони повинні досконало знати чинне законодавство, що стосується діяльності ревізованого підприємства, і керуватися ним у практичній роботі; володіти всім комплексом методичних прийомів контрольно-ревізійної роботи та вміло їх використовувати в процесі здійснення контрольний дій.

Службові особи ДКРС зобов’язані:

· об’єктивно висвітлювати виявлені факти порушень та зловживань, їхні причини, розмір матеріального збитку, винних осіб;

· пред’являти документ на право проведення ревізії керівним працівникам ревізованого підприємства, установи, організації;

· у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам;

· під час вилучення документів у зв’язку з їхньою підробкою або виявленими зловживаннями негайно повідомляти про це правоохоронні органи. Належно оформляти вилучення документів і передання їх правоохоронним органам та повернення після закінчення ревізії, якщо правоохоронними органами не прийнято рішення про вилучення цих документів;

· забезпечувати дотримання комерційної та службової таємниць.

За невиконання або неналежне виконання службовими особами ДКРС своїх обов’язків вони притягуються до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, а саме за:

· несвоєчасність, неповноту та неналежну якість проведеної перевірки чи ревізії;

· необ’єктивність висвітлення результатів контролю;

· повне або часткове приховування виявлених порушень і зловживань чи їхнє заниження; неправильність і необґрунтованість висновків за результатами контролю та неповне визначення матеріальних збитків;

· використання службового становища в корисливих цілях;

· дострокове розголошення матеріалів ревізії, які потім не підтвердилися чи їхнє розголошення призвело до знищення доказів, а також несвоєчасне і неякісне вивчення господарських операцій.

Обов’язки, права і відповідальність посадових осіб ревізованих підприємств та організацій. Посадові особи, службова діяльність яких контролюється органами державного контролю, повинні на вимогу відповідальних службових осіб ДКРС (ревізорів) пред’являти для перевірки документи, облікові регістри, грошові кошти, матеріальні цінності, давати пояснення в усній і письмовій формах з питань, які стосуються ревізії чи перевірки.

Посадові особи мають право:

· бути присутніми під час інвентаризації матеріальних цінностей, контрольних запусків сировини та матеріалів у виробництво, контрольних обмірювань, обстежень складів, місць зберігання матеріальних цінностей;

· ознайомлюватися з актами ревізій і перевірок, що стосуються їхньої службової діяльності, подавати в письмовій формі пояснення і заперечення до них;

· ознайомлюватися з усіма документами і звітами, які є підставою для висновків про допущені недоліки в роботі, порушення і зловживання, а також з проведеними розрахунками обсягів сум, які належать до відшкодування матеріальних збитків;

· подавати ревізорам оригінали документів та інші матеріали на виправдання своїх дій.

Посадові особи ревізованого підприємства несуть відповідаль­ність за навмисне викривлення фактів і обставин, унаслідок якого для ревізора стало неможливим визначити дійсний зміст господарських операцій і розмір заподіяного підприємству матеріального збитку.

Рекомендована література за темою

1. Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі уп­равління: Монографія. — К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.

2. Контроль і ревізія: Навч. посібник // Є. М. Романів, Р. Л. Хо­м’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-захід, 2001.

3. Контроль і ревізія /Ф. Ф. Бутинець, С. В. Бардаш, Н. М. Малюга, Н. І. Петренко — Житомир: ЖІТІ, 2000.

4. Дікань Л.В. Контроль і ревізія.- К.: Вид. ЦНЛ. - 2007. -247 с.

5. Державний фінансовий контроль: Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Н.С.Вітвіцька, І.Ю.Чумакова, М.М. Коцупатрий, М.Т.Фенченко. – К:КНЕУ, 2003. -408с.

6. Гуцаленко Л.В., Дерій В.А., Коцупатрий М.М. Державний фінансовий контроль. Навчальний посібник. –К.: Центр учбової літератури, 2009.

7. Білуха М.Т., Микитенко Т.В. Фінансовий контроль: теорія, ревізія, аудит: Підручник. –К.: Українська академія оригінальних ідей. – 2006. -888с.

8. Дудко В.П. Державний фінансовий контроль: Навчальний посібник. –Чернівці: Прут, 2005. -484с.

9. Симоненко В.К. Основи єдиної системи державного фінансового контролю в Україні. –К.: Знання України, 2006. -280с.

10. Шевчук О.А. Державний фінансовий контроль бюджетних установ: Навчальний посібник/ Київський національний торговельно-економічний університет. –К.: КНТЕУ, 2007. -215с.

Тема 3. Організація фінансового контролю в системі Державного казначейства

1. Мета, основні напрями контролю виконання Державного бюджету в системі казначейства України. Джерела інформації для контролю та нормативно-правова база.

2. Контроль надходження коштів державного бюджету на єдиний казначейський рахунок та доходів державного бюджету.

3. Контроль використання коштів державного бюджету.

4. Узагальнення інформації щодо виявлених порушень і прийняття рішень за матеріалами контролю виконання Державного бюджету.

Державне казначейство України здійснює управління державним бюджетом України, моніторинг та контроль за використанням державних фінансових ресурсів і активів.

Основними завданнями державного казначейства України є:

1) організація та здійснення касового виконання Державного бюджету України;

2) здійснення обліку надходжень та видатків державного бюджету України і підготовка звітів про виконання Державного і зведеного бюджетів;

3) управління, аналіз та прогнозування грошового потоку дер­жавного бюджету й державних цільових фондів для забезпечення здійснення необхідних видатків;

4) обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу спільно з Міністерством фінансів України;

5) розподіл між державним і місцевими бюджетами відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України.

За структурою і підпорядкованістю органи Державного казначейства України є системою органів державної виконавчої влади, яка діє при Міністерстві фінансів України і складається з голов­ного управління та територіальних органів — управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, з відділеннями в районах, містах і районах у містах (рис. 3.1).

Казначейська форма обслуговування державного бюджету
України передбачає здійснення Державним казначейством Украї­ни таких контрольних функцій:

Рис. 3.1. Організаційна структура Державного казначейства України

· організація і здійснення контролю за дотриманням установленого порядку виконання Державного бюджету України;

· організація контролю за надходженням доходів до державного бюджету України;

· здійснення контролю за рухом коштів на єдиному казначейському рахунку;

· організація та здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів державних позабюджетних фондів;

· контроль за припиненням необґрунтованого зростання кредиторської і дебіторської заборгованості бюджетних
установ.

У рамкахвиконання контрольних функцій органи Державного казначейства України організують свою діяльність у тісній взаємодії з іншими органами державного фінансового контролю: органами контрольно-ревізійної служби, податкової служби України, а також органами виконавчої влади.

Метою контролю виконання Державного бюджету України в системі Державного казначейства України є:

1) вивчення об’єктивного стану справ щодо своєчасності надходжень і раціональності витрат бюджетних коштів;

2) виявлення фактів неефективного та нецільового витрачання коштів державного бюджету України;

3) ужиття заходів у разі виявлення фактів порушення бюджет­ного законодавства.

До основних напрямів ревізії територіальних управлінь та відділень Державного казначейства належать:

1. Контроль надходження коштів державного бюджету на єдиний казначейський рахунок та доходів державного бюджету.

2. Контроль використання коштів державного бюджету.

3. Контроль касових та фактичних видатків на утримання розпорядників коштів з державного бюджету.

4. Контроль стану бухгалтерського обліку та звітності в розпорядників коштів державного бюджету.

Джерела інформації для контролю:

а) виписки з розпису доходів і видатків державного бю-
джету;

б) єдині кошториси доходів і видатків розпорядників коштів, розрахунки до кошторисів по видатках за бюджетною класифікацією та зміни до них;

в) службова переписка територіальних підрозділів Державного казначейства з Головним управлінням Державного казначейст­ваУкраїни;

г) книги, відомості оперативного обліку відділів розмежування та оперативно-аналітичного обліку доходів державного бюджету, управлінь оперативного касового планування видатків державного бюджету, відділів обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів розпорядників коштів (бюджетних установ);

ґ) дані бухгалтерського обліку про виконання бюджету (книги доходів бюджету, книга реєстраційних рахунків і ка-
сових видатків бюджету, книга обліку розрахунків між бю-
джетами, книга Журнал-Головна, меморіальні ордери, первинні документи, виписки банків з особових рахунків територіальних відділень Державного казначейства за кожний робочий день, особові реєстраційні рахунки розпорядників коштів та ін.);

д) звітність про виконання доходів та видатків державного бюджету по територіальних підрозділах Державного казначейства (місячна, квартальна, річна), яку подають розпорядники коштів державного бюджету, а також ревізовані територіальні підрозділи казначейства відділенням вищого рівня (Головному та обласним управлінням Державного казначейства України), форми банківської щомісячної звітності;

е) дані бухгалтерського обліку та звітності бюджетних установ і організацій—розпорядників коштівдержавного бюджету, дані обліку підприємницьких структур про одержані бюджетні кошти і стан розрахунків з бюджетом по кодах (журнали-ордери, меморіальні ордери, первинні документи, дані аналітич­ного обліку, книги головних рахунків, звітністьпро виконання кошторисів).

Нормативно-правова база. Під час контролю ревізори Державного казначейства України керуються: Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет України» (на відповідний рік), Указом Президента України «Про Державне казначейство України», іншими законодавчими та нормативно-право­вими актами.

Казначейська форма обслуговування державного бюджету ґрунтується на принципі єдиного казначейського рахунку, який передбачає зосередження державних коштів в одній касі (тобто зарахування всіх державних доходів відповідно до
бюджетної класифікації і розподіл наступних видатків державного бюджету) та регулювання їх єдиним бухгалтерським
обліком. Відповідно до цього принципу на ім’я Головного
управління Державного казначейства та його територіальних
органів в установах банків відкриваються бюджетні рахунки для зарахування платежів до державного бюджету. Головне управління Державного казначейства контролює роботу єдиного казначейського рахунку через єдину інформаційно-
об­числювальну систему казначейства. Джерелом для здійс­нення такого контролю є дані про щоденні залишки коштів на рахунках «Доходи державного бюджету» і «Кошти державного бюджету».

Акумуляція бюджетних коштів на єдиному казначейському рахунку, який об’єднує систему рахунків, що діють в одному режимі, дає змогу Головному управлінню Державного казначейства мати в реальному режимі часу інформацію про:

· баланс єдиного казначейського рахунку, який отримано як результат здійснення операцій на всіх бюджетних ра-
хунках;

· рух коштів, що надійшли на рахунки і поповнили доход-
ну частину державного бюджету відповідно до бюджетної кла-
сифікації;

· результати виконання бюджетів.

Отже, функціонування єдиного казначейського рахунку забезпечує повну незалежність держави від банківської системи у справі здійснення контролю й обліку дохідної частини державного бюджету.

Послідовність здійснення контролю надходження бюджетних коштів на єдиний казначейський рахунок і доходів держав­ного бюджету в територіальних підрозділах Державного казначейства наведена на схемі (рис. 3.2).