Імунітет

Імунітет може бути природженим і набутим. Природжений імунітет у свою чергу буває видовим, завдяки якому люди не заражаються багатьма хворобами тварин, і материнським (пасивним), що зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, отриманих від імунної матері через плаценту або з грудним молоком. Саме цей імунітет оберігає дітей перших

3-6 міс життя від краснухи, кору та деяких інших інфекційних хвороб.

Після перенесеної інфекції виробляється природний (активний) імунітет. Набутий природний імунітет після хвороби може бути стерильним (коли збудник видалений з організму цілком) і нестерильний (при зберіганні збудника в макроорганізмі) – туберкульоз, бруцельоз, сифіліс.

Штучний імунітет створюється організмом активно, у відповідь на введену вакцину, або виникає пасивно, після введення імунної сироватки чи імуноглобуліну, що містять антитіла до певного збудника.

На формування імунітету впливають:

- індивідуальні особливості (у одних – імунітет формується, у інших – ні);

- вік (у дітей, осіб старечого віку – знижений);

- особливості харчування (нестача білків, вітамінів – знижує);

- клімат (у південних р-нах формується активніше);

- екологія (Чорнобильська аварія змінила реактивність людей).

Крім індивідуального, розрізняють колективний імунітет – імунний прошарок населення.

Колективний – несприйнятливість суспільства. Він створюється внаслідок перенесеної епідемії або масовій вакцинації і завдяки високого матеріального та культурного рівня. Вакцинацію можна вважати успішною, якщо після неї в колективі не менше 80% осіб набуває повноцінного імунітету. Тоді створюється достатній імунний прошарок населення (частка осіб, які несприйнятливі до певної інфекційної хвороби).