Затверджую

заступник директора з

навчально-методичної роботи

__________ Г.А.Михайловська

«__­___»_________2013 р.

Конспект лекцій

Дисципліни: «Основи конструювання виробів»

Для напряму підготовки: 5.051602 «Технологія виробів легкої промисловості» Спеціальності: 5.05160202 «Виготовлення виробів із шкіри»

Циклова комісія: «Технології та обладнання взуттєвого виробництва»

Розглянуто та рекомендовано Розробилено викладачем

до затвердження на засіданні __________Бойченко Л.В.

циклової комісії технології та

експертизи виробів із шкіри

Протокол №____

від «___»__________ 2013 р.

ВСТУП

1. Зміст дисципліни «Основи конструювання виробів», порядок його вивчення, зв’язок з іншими дисциплінами навчального плану.

2. Короткий історичний огляд розвитку конструкції взуття та шкіргалантерейних виробів.

3. Сучасний стан промисловості, основні задачі конструювання взуття у підвищенні якості та розширенні асортименту.

Література:

1. Бегняк В.І. «Основи конструювання і проектування виробів із шкіри» - Хмельницький, 2002, с. 5 – 27, 43 – 46.

2. Макарова В.С. «Моделирование и конструирование обуви и колодок» - М: Легпромбытиздат, 1987, с. 6 – 9.

1. Дисципліна «Основи конструювання виробів» вивчає процес створення конструкції взуття та шкіргалантерейних виробів у відповідності з цільовим його призначенням.

Конструкція взуття - це її будова, яка характеризується особливостями окремих деталей з’єднуватись між собою.

Програма дисципліни передбачає вивчення методики конструювання класичних моделей взуття, на основі яких можливе моделювання нових, більш сучасних конструкцій.

Курс дисципліни включає вивчення наступних розділів:

1. Будова нижніх та верхніх кінцівок людини

2. Взуттєві колодки

3. Конструктивна характеристика виробів із шкіри

4. Основи моделювання та конструювання виробів із шкіри

5. Техніко-економічна характеристика виробів із шкіри

6. Розмірно - повнотний асортимент взуття

7. Серійне розмноження деталей взуття

Дисципліна «Основи конструювання виробів» тісно пов’язана з такими дисциплінами спеціального курсу: креслення, матеріалознавство, технологія, рисунок, інформатика та ін.

2. Взуття призначене для захисту стопи та гомілки від механічних пошкоджень, переохолоджень або перегрівання, від взаємодії води та забруднень, тобто від дії оточуючого середовища. Взуття полегшує пересування людини і забезпечує нормальні умови для трудової діяльності та відпочинку.

Виникнення взуття нерозривно пов’язане із трудовою діяльністю первісних людей, їх пристосуванням до навколишнього середовища, потребою захистити своє тіло та ноги від пошкоджень та несприятливих умов.

Матеріалом для взуття первісних людей служила шкура тварин. Нею обгортали стопи та закріплювали за допомогою коренів, жил, або смужками з цієї шкури. Шкура оброблена димом і жиром, менше загнивала, але була жорсткою. Прагнення зменшити жорсткість шкіри та запобігти її загниванню призвело до виникнення різних способів вичинки шкіри.

З появою дерев’яних, а потім і кам’яних інструментів (шило) почали зшивати шматки шкіри, але шви були грубі та пропускали вологу і пісок. Цей спосіб ще довго залишався примітивним.

Найбільш давнім взуттям є сандалії. Їх носили жителі південних країн Єгипту, Греції, Риму. Сандалії зображали собою дощечку, закріплену на стопі за допомогою ременів, З часом дощечку замінила багатошарова підошва.

В країнах з помірним кліматом, де тепле літо поступалось холодній зимі, людині потрібно було захищати не тільки підошовну поверхню стопи, але й всю стопу і, навіть, гомілку. В цих районах основним видом взуття був поршень - просте лаптєподібне взуття із сиром’ятої шкіри, затягнуте у верхній частині ременем. Носили поршні обмотуючи стопу травою, пізніше тканиною. Верхня частина поршнів мала багато складок, які давили на стопу і травмували її при пересуванні. З часом складки почали обрізати, а утворені отвори скріплювали по краям. Необхідна форма у такому взутті надавалась стопою під час носіння.

В північнох районах основним видом взуття були чоботи - взуття з високими суцільними халявами. Чоботи виготовлялись у вигляді панчохи, а краї закріплювали вузькими ремінцями через надрізи. Поступово конструкція чобота ускладнювалась – з однієї й тієй ж шкіри робили чоботи з відрізними халявами, потім почали виготовляти низ чобіт із товстої шкіри.

В минулому форма взуття різко диференціювала в залежності від майнового положення населення. Для кожного класу населення було встановлене особливе по формі, кольору та опорядженню взуття.

Поступово конструкція взуття удосконалюється.

Швидкий знос нижноьї частини взуття і бажання використовувати незношений матеріал верху призвів до думки використовувати для низу декілька шарів шкіри, або більш жорстку шкіру. Так з’явилась підошва (те, що підшивають).

Поява нової деталі призвела до можливості виготовляти взуття з двох деталей - верху і низу. Таке ділення збереглось і до наших днів. Підошва - революційна перебудова конструкції взуття.

З часом в п’яткову частину підошви, яка піддається найбільшому стиранню, почали укріплювати кількома шарами шкіри. Так з’явився каблук (підбор - те, що підбирають).

Постійні розриви шкіри в області гомілки і стопи (зморшки) призвели до необхідності їх латати. По мірі подовження заплат виділилась самостійна деталь в передній частині чобота, яку стали називати союзкою.

Слід взуття із середни устилали м’якою деталлю, яка відповідала по формі нижній частині стопи - устілка.

Для укріплення п’яткової частини верху взуття почали використовувати жорсткий задник. Його виготовляли із кори дерева або із цупкої шкіри.

Пізніше у зшите взуття почали вставляти каюги (правила) для надання йому об’ємної форми.

В процесі розвитку взуття виділились чотири його конструктивні види:

1- сандалії, поршні, лапті, опанки, туфлі

2- напівчеревики

3- напівчоботи

4- чоботи

Змінюються і матеріали для виготовлення взуття. Замість коріння, жил і смужок шкіри для скріплення деталей використовують нитки з волокон тваринного походження.

Удосконалюються інструменти - поряд з молотком та ножем використовують голки та шила.

Одним із стародавніх способів скріплення верху з низом взуття є віворітний. З появою колодок з’являється шпильовий спосіб кріплення підошви та каблука. Спочатку колодки застосовувались тільки для розправлення готового взуття, а потім для формування на них деталей в процесі виготовлення взуття.

З винаходом та освоєнням у другій половині XIX ст. взуттєвих машин (швейної, допельної, затяжної, та ін.) різко змінюється форма та конструкця взуття. Верх взуття почали розділяти на малі деталі різної конфігурації і оздоблювати декоративними строчками. Механізація виробництва взуття призвела до різкого підвищення праці, збільшення випуску взуття та розширення його асортименту.

Конструкція взуття удосконалюється за рахунок застосування нових взуттєвих матеріалів: гуми, картону для устілок, тканин з нітроцелюлюзним покриттям для задників та підносків. З’являються формовані гумові підошви, які поєднали в собі підошву, каблук, простилку, геленок і вилучили їх обробку. Був створений клейовий метод кріплення підошов, при якому широко використовуються формовані (з рантом та каблуком) гумові підошви та каблуки. Використання штучних та синтетичних шкір для заготовок верху дає можливість імітувати строчки за допомогою тиснення в полі струму високої частоти (СВЧ) на силіконових матрицях.