Значний внесок у розвиток нової сітки економічних районі України зробили такі українські вчені, як М. Паламарчук, М. Пістун, Ф. Заставний, О. Шаблій і В. Поповкін. Так, Ф. Заставний виділив дев'ять мезорайонів, що входять до трьох макрорайоні Це такі: Східний, Західний, Південний. Ця система розвитку представлена на рис 3.
| Донецький мезорайон
(Донецька і Луганська області)
|
| Придніпровський мезорайон
(Дніпропетровська, Запорізька області)
|
| Північно-Східний мезорайон
(Харківська, Полтавська, Сумська)
|
| Причорноморський мезорайон (Одеська, Миколаївська, Херсонська, та Автономна Республіка Крим)
|
| Західноволинський мезорайон (Волинська Ріввненська)
|
| Центральнополіський мезорайон (Київська, Житомирська, Чернігівська область)
|
| Центральноукраїнський (Кіровоградська, Черкаська)
|
| Подільський мезорайон (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька)
|
| Карпатський мезорайон (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області)
|
Рис 3. Система економічного районування України Ф.Д.Заставним
В. Поповкін у праці "Регіонально-цілісний підхід в економіці 1(993 р.) обгрунтував поділ України на 5 макрорайонів і 10 мезорайонів [36]. До макрорайонів він відніс:
1) Центральноукраїнський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);
2) Донбас та Нижнє Придніпров'я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);
3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська
області);
4) Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим);
5) Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька області).
На думку автора, такий поділ найбільше відповідає системі основних територіально-економічних пропорцій та сприяє їхньому регулюванню та вдосконаленню територіального поділу праці.
Класифікація економічних районів, за О. Шаблієм, передбачає виділення шести соціально-економічних районів: Східного, Центральносхідного, Центрального, Північносхідного, Західного, Південного та Автономної Республіки Крим [64].
Більш вдалим, на нашу думку, є районування, проведене ФД. Заставним та М. Пістуном. Мережа районів, яку запропонували ці автори, є найбільш обґрунтованою. Вона об'єктивно відображає особливості сучасного регіонального розвитку України. Однак, на нашу думку, недоцільним є виділення
1) Центрапьноукраїнського економічного району у складі Черкаської та Кіровоградської області;
2) Київського економічного району у складі трьох, а не чотирьох областей - Київської, Житомирської, Чернігівської та Черкаської.
| Донецький мезорайон
(Донецька і Луганська області)
|
| Придніпровськи й мезорайон
(Дніпропетровська, Запорізька області)
|
| Північно-Східний мезорайон
(Харківська, Полтавська, Сумська області)
|
| Причорноморський мезарайон (Одеська, Миколаївська, Херсонська та Автономна Республіка Крим)
|
| Карпатський мезорайон (Львівська,Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька
|
| Подільський мезорайон (Вінницька, Тернопільська,Хмельницька)
|
| Центральноукраїнський мезорайон (Кіровоградська, Черкаська,)
|
| Центральнополіський (Київська, Житомирська, Чернігівська)
|
| Західноволинський мезорайон
(Волинська, Рівненська)
|
Рис 4.Система економічного районування України
Включення вищевказаних областей у Київський економічний район є доцільним, оскільки Київська агломерація у зв'язку зі своїми специфічними функціями «столичності» та найвищим у державі рівнем зосередження населення і виробництва протягом багатьох десятиріч суттєво впливала і впливає на їхній соціально-економічний розвиток. Це зумовило розвиток досить інтенсивних господарських та соціально-культурних зв'язків між ними та дало підстави для виділення цього району в окрему природно-господарську цілісність - Київське Придніпров'я. Крім того, шкода, завдана цим областям внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначила спільну стратегію соціальної та економічної реабілітації їхньої території. Недоцільно об'єднувати також в один економічний район причорноморські області та Автономну Республіку Крим. Остання, на нашу думку, повинна виступати окремою одиницею економічного районування України.
Найбільш адекватною сучасній територіальній організації господарства вважаємо таку схему районування (рис 4).
Удосконалення сітки економічного районування - безперервний процес, в основі якого лежить розвиток продуктивних сил під впливом науково-технічного прогресу, Концепції стійкого розвитку. На вдосконалення системи економічного районування впливає і трансформація правового, інвестиційного, економічного простору, а також науковий пошук і створення нових знань у галузі складних природничо-суспільних відносин та їхньої територіальної організації.
