Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства

Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник-користувач не погодиться витратити на формування та ре­алізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чи­ном, методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку всіх складо­вих цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного ком­плексу підприємства, на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

Напевно найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з ме­тою визначення повних витрат на той чи інший компонент земе­льно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проектна документа­ція, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт тощо.

Традиційно виділяють три рівні кошторисів:

• локальні кошториси — документи, які фіксують повні ви­трати (незалежно відносять їх на собівартість чи ні) на виконання окремих робіт, проведення окремих комерційних угод, купівлю та монтаж певних об'єктів;

• об'єктні кошториси— зведені документи, які акумулюють інформацію локальних кошторисів у розрізі цілісних об'єктів;

• зведені кошториси — це загальні звіти про суму повних ви­трат на створення (використання), які включають дані об’єктних кошторисів та дають змогу оцінити суми витрат у цілому по підприємству.

Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:

1. Ресурсний метод— розрахунок окремих елементів кошто­рису, що необхідні для реалізації управлінського рішення, через облік витрат у поточних чи прогнозних цінах і тарифах.

2 Ресурсно-індексний метод — поєднання ресурсного методу з системою вартісних індексів, які використовуються виробником чи будівельником об'єкта. Індекси вартості — це відношення по­точних (прогнозних) вартісних характеристик об'єкта до базових аналогів-ресурсів.

3 Базисно-індексний метод — перерахунок витрат, понесених власником у різні часові терміни реалізації проектного рішення, з базового до поточного рівня за допомогою коригувальних коефіцієнтів.

4 Базисно-компенсаційний метод — облік окремих елементів кошторису та визначення додаткових витрат на компенсацію їх змін під впливом цінових (тарифних) факторів.

5. Метод аналогових об'єктів передбачає наявність значної бази даних щодо реалізованих проектів та їхніх кошторисів, а також потребує визначення причин та розміру відхилень пла­нових значень від фактичних протягом порівнянного проміжку часу.

Насамкінець варто зазначити, що на сучасному етапі нерозви­неності національних ринків та недоступності інформації про них, недостатнього рівня теоретичної підготовки аналітиків, не­стабільності економічної системи України в цілому, витратний підхід був і залишається найпоширенішим (або й єдино можли­вим) у вітчизняній оціночній практиці.